Я не знайшов свого способу життя в книгах, хоча для мене це не проблема, усе ж, для більшої певности, я був би вдячний дізнатися вашу думку щодо моєї практики.
Декілька днів тому, розмовляючи з одним побожним чоловіком, я почув, що духовне життя – це життя благодати, яка починається з рабського страху і росте від надії на вічне життя та завершується чистою любов’ю. Кожен із цих станів має свої особливі кроки, за допомогою яких людина, зрештою, приходить до цієї благословенної досконалости.
Я не дотримувався цих методів, навпаки, я інстинктивно відчував, що вони будуть мені перешкодою. З цієї причини, розпочинаючи своє духовне життя, я вирішив, що посвятити себе Богові – це найкращий спосіб спокутувати свої гріхи і, заради любови до Нього, відректися від усього іншого.
Упродовж перших років я, зазвичай, проводив час, відведений для молитви, у думках про смерть, суд, пекло, рай і свої гріхи. Так я жив декілька років, ретельно роздумуючи протягом усього дня, і навіть у розпал роботи, про присутність Бога, про Якого я думав, що Він завжди зі мною й усередині мене.
Згодом я почав робити те саме під час призначеного для молитви часу, що принесло мені радість і заспокоєння. Ця практика породила в мені таку велику пошану до Бога, що однієї віри було достатньо, аби пересвідчитись у цьому.
Таким був мій початок, і все ж я мушу сказати вам, що перші десять років я дуже страждав. Упродовж цього часу я часто падав і невдовзі знову піднімався. Мені здавалося, що всі створіння, розум і сам Бог були проти мене, і тільки одна віра мене підтримувала.
Побоювання, що я не був настільки відданий Богові, як того бажав, мої гріхи, які часто виринали в пам’яті, і великі незаслужені ласки, які Бог виявляв щодо мене, були джерелом моїх страждань і відчуття провини. Інколи мене непокоїли думки, що моя віра в подаровану мені велику милість була лише плодом уяви, відразу претендуючи на те, чого інші досягають з великими труднощами. Іншим разом я вірив, що це була навмисна омана і що насправді я не маю жодної надії на спасіння.
Коли я нарешті обміркував перспективу провести решту своїх днів у цих сумнівах, то виявив, що це анітрохи не зменшило моєї довіри до Бога, а навпаки, тільки зміцнило мою віру. Тоді мені здалося, що я вмить змінився, і моя душа, яка до цього часу була в скрутному становищі, відчула глибоку внутрішню гармонію, начеб вона була в місці вічного спокою.
Відтоді я ходжу перед Богом у простоті та вірі, зі смиренням і любов’ю. Я стараюся не робити нічого і не думати ні про що, що могло б Йому не сподобатися, і сподіваюся, що, коли я зроблю все, що в моїх силах, Він учинить зі мною все, що Йому буде до вподоби.
Стосовно того, що відбувається в мені зараз, то я не можу цього передати словами. Я не відчуваю болю або труднощів щодо мого стану, бо не маю іншої волі, крім волі Божої, яку намагаюся чинити в усьому. Я настільки вірний їй, що не підняв би й соломинки з землі всупереч Його волі або з будь-яких інших спонукань, крім чистої любови до Бога.
Я припинив усі форми посвяти і молитви, крім тих, яких вимагає мій стан. Я зробив своїм пріоритетом перебування в Його святій присутності, в якій я зосереджений на Богові і плекаю ніжну любов до Нього, що можна назвати справжньою присутністю Бога або, інакше кажучи, звичною, безмовною й особистою розмовою душі з Богом. Це приносить мені багато радости й щастя. Якщо коротко, то я цілком упевнений і не маю жодного сумніву в тому, що моя душа була з Богом усі ці останні тридцять років. Я залишаю без уваги багато речей, які можуть видатися вам нудними, та все ж думаю, що буде доречно розповісти, як я сприймаю себе перед Богом, якого я бачу своїм Царем. Я вважаю себе найнещаснішим із людей. Маю чимало недоліків, провин та слабкостей і вчинив усілякі злочини проти свого Царя. Зворушений почуттям глибокого жалю, я зізнаюся Йому в усіх своїх злодіяннях і прошу в Нього прощення. Я віддаю себе в Його руки, щоб Він міг робити зі мною все, що Йому до вподоби.
А мій Цар, повний милосердя і доброти, замість того, щоб покарати мене, обіймає мене з любов’ю і запрошує мене до Своєї трапези. Він служить мені Своїми руками і дає мені ключ від Своєї скарбниці. Він безперервно розмовляє зі мною і різними способами прагне бути зі мною. Він ставиться до мене в усіх випадках як до Свого улюбленця. Ось як я постійно відчуваю себе в Його святій присутності.
Мій звичайний метод – це просте зосередження на Богові і ніжна любов до Того, до Кого я часто прив’язуюся з більшою насолодою і бажанням, ніж немовля до материнських грудей. Якщо спробувати описати цей стан словами, то я б назвав його «лоном Божим» – за невимовну насолоду, яку я там куштую і відчуваю. Якщо в якийсь момент мої думки відволікаються від Нього через необхідність або неміч, мене прикликають повернутися до Нього внутрішні емоції, такі чарівні і приємні, що я не можу знайти слів, щоб описати їх. Прошу вас звернути увагу радше на мою крайню нужденність, про яку ви цілком обізнані, аніж на велику милість, яку Бог дає такій негідній і невдячній людині, як я.
Що стосується моїх установлених годин молитви, то вони є просто продовженням цієї самої вправи. Інколи я бачу себе каменем перед різьбярем, з якого Він має зробити статую. Уявляючи себе в такий спосіб перед Богом, я бажаю, щоб Він створив Свій досконалий образ у моїй душі й учинив мене подібним на Нього. Іншим разом, коли я посвячую себе молитві, я відчуваю, як весь мій дух підноситься без будь-яких труднощів або зусиль із мого боку, і так триває, поки він перебуває міцно закоріненим у Богові, як центрі й місці свого відпочинку.
Я знаю, що дехто називає цей стан бездіяльністю, оманою та себелюбством. Я визнаю, що це свята бездіяльність, а можливо, навіть щасливе себелюбство, бо душа в такому стані справді здатна на це. Але поки вона перебуває в цьому спокої, її не можуть турбувати ті речі, до яких вона раніше звикла і які тепер будуть радше заважати, ніж допомагати їй.
І все ж я не можу зрозуміти, як можна назвати такий стан уявою або помилкою, адже душа, яка в такий спосіб насолоджується Богом, не хоче нічого, крім Нього. Якщо це омана, то тільки Бог може її розвіяти. Нехай Він робить зі мною, що Йому до вподоби. Я бажаю тільки Його і цілковито відданий Йому.
Прошу висловити свою думку щодо цього питання, оскільки я дуже ціную і глибоко поважаю вас.