Дружба зі світом

Ісусове визначення учнівства чітке та однозначне. Наведені цитати кидають виклик, вони містять «різкі висловлювання» Ісуса. Багато з нас піддаються спокусі взагалі уникати таких місць на користь легших аспектів вчення Ісуса. Та все ж, якщо хочемо йти за Ним і досягти остаточного місця призначення, мусимо цілком прийняти слова Ісуса – в їх повній силі та значенні.

Чому Ісус вимагає так багато? Тому що так сильно любить нас, що не може сказати правди: немає іншої дороги до Царства Божого. Єдиний спосіб увійти в усе, що Ісус обіцяє Своїм учням – непідробні свободу, радість, мир, спокій, які Ісус завоював для нас, – це шукати Його всім своїм серцем. Коротших шляхів немає.

Невміння шукати Господа цілим серцем наражає наше християнське життя на ризик. Частковий, мінімальний відгук на заклик Ісуса призводить до послабленого спотвореного християнського життя. Воно гарантовано веде до прогресуючого підривання віри, перетворення нас на легкодоступну здобич для приманок світу та обману диявола. Єдиний спосіб встояти «у шквалі випробувань, якими теперішній світ нищить віру», – бути бадьорим і чуйним та свідомо шукати благодаті та сили Святого Духа. Святий Дух – єдина протиотрута могутнім спокусам і принадам світу. Якщо шукаємо Господа Ісуса всією душею, з правдивим голодом і спрагою, Він наповнює наше серце новою динамікою та силою. Він втамовує нашу спрагу, тож не потрібно ставати мішенню для «спокус замінників».

Ісус говорить Своїм учням, що Він «прийшов, щоб ви мали життя, і подостатком щоб мали» (Ів. 10:10). Він прийшов задовольнити найглибші бажання людського серця. Лише задоволене серце може сказати «ні» спокусі. І лише шукаюче Бога серце буде задоволене.

Без підтримки Святого Духа ведемо війну зі світом власними силами. Ми швидко виснажуємося в цій боротьбі, і християнське життя стає тягарем. Замість того, щоб провадити динамічне і повноцінне життя, християнство згортається до монотонного і трудомісткого життя моральних спроб, що залишає нас незадоволеними. Врешті-решт ми втрачаємо смак Бога та Божих речей. Ми стаємо лінивими, байдужими до Його покликання й повільно відсуваємо Ісуса на периферію свого життя. Ми просто забуваємо Бога.

Невдоволені, ми, безперечно, шукаємо альтернативи. Світ готовий запропонувати, здавалось би, безкінечну кількість розваг та емоцій, щоб забезпечити нам втечу, якої бажаємо так відчайдушно, – владу, секс, моду, славу, наркотики, духовні переживання, матеріальне надбання та інші можливості життя в безперервних розвагах. Вдаючись до цих альтернатив, стаємо залежними від них і вони починають визначати наше життя. В окремих випадках перетворюються на самоціль.

Жодна з цих підробок не спроможна задовольнити наші найглибші бажання. У кращому випадку вони дають тимчасове задоволення, відволікання уваги або є засобом втечі від нудьги та безглуздості життя. Ось чому нам завжди потрібно більше. Вражаюче розповсюдження порнографії дає об’єктивний урок, який протвережує. Я чув безліч трагічних історій про людей, які починали з того, що просто зрідка переглядали порножурнали чи заходили на злегка порнографічний веб-сайт. Але такий простий момент «втікання» пізніше став дверима до ненаситної звички, яка цілковито поглинула їх, а в деяких випадках зруйнувала ціле їхнє життя.

Чого шукали ці люди? Г. К. Честертон висловив досить шокуюче і відверте твердження, яке проливає світло на нашу дискусію: «Кожен чоловік, який стукає в двері борделю, шукає Бога». Втечі, пошуки фальшивок та утіх є, по суті, неправильно спрямованим пошуком Бога. Така людина не знає свого серця. Її розум затуманений гріхом; її обманює незгасне полум’я власної похоті. Вона не може ні бачити, ані чути крику з глибини свого серця. Людина залишається чужинцем для самої себе, і в пафосній, марній спробі задовольнити свої найглибші бажання, віддається предмету, який не може задовольнити.

Врешті-решт, центральним, найтрагічнішим елементом цієї боротьби зі світом є відкинення Бога як центра і джерела смислу нашого життя. Писання застерігає саме від цього:

«Не любіть світу, ані того, що в світі. Коли любить хто світ, у тім немає любови Отцівської, бо все, що в світі: пожадливість тілесна, і пожадливість очам, і пиха життєва, це не від Отця, а від світу. Минається і світ, і його пожадливість, а хто Божу волю виконує, той повік пробуває!» (1Ів. 2:15-17).

Попередження зрозуміле: любити світ і все, що в світі, – смерть. «Світ» тут позначає всю систему цінностей, відносин, стилю життя, поведінки та інституцій, спрямованих проти Бога і Його Царства. Якщо любимо ці речі, тобто якщо чіпляємося за них, покладаємося на них, шукаємо в них поживу, ототожнюємося з ними, робимо їх нашим «виходом», тоді успадкуємо їхню долю: проминемо разом із ними.

Але якщо любимо Отця і шукаємо Його всім серцем, знаходячи в Ньому ідентичність і поживу, то не тільки скуштуємо Його доброту тут і тепер, й станемо спадкоємцями всього, чим Він володіє, – вічного життя.

Святе Письмо говорить нам, що ми стаємо тим, що любимо. У кінцевому результаті ми отримуємо те, чого найбільше прагнемо. Ніхто не може отримувати насолоду одночасно в Богові, і у світі. Якщо відкладаємо убік біг за Творцем і жадатимемо речей світу, поступово опинимося в опозиції до Бога та Його Царства: «Чи ж ви не знаєте, що дружба зо світом то ворожнеча супроти Бога?» (Як. 4:4). Ми станемо ворогами Бога в буквальному розумінні.

Попередній запис

Ісусове визначення учня

Наступний запис

Стикаючись із перешкодами