Духовне зцілення

Півроку після того я була налаштована скептично. Люди зцілялися, але я все ще не могла повірити, що Ісус буде діяти через мене. Я думала, що мені треба повністю перемінитися і стати досконалою перед тим, як Він буде мене використовувати. Але Господь мав ще багато чого навчити мене. Я повинна була дізнатися про хворобу, яку Він вважав найсерйознішою з усіх.

Якось на молитовній зустрічі встала пані і запропонувала помолитися за одну жінку, яка і сліпа, й паралізована. Моєю миттєвою реакцією було: «Сліпа і паралізована? Це надто велика робота для мене, Господи». Я тільки починала і все ще не усвідомлювала, що є лише знаряддям. Але чула, як Господь говорить, що мені слід піти і помолитися з хворою жінкою, що я й зробила.

Коли побачила ту жінку, то усвідомила, що хвороба може спричинити дві речі: може зробити вас святим, або ви можете стати дуже жовчним, залежно від вашого ставлення і налаштування на молитву.

Жінка виявляла невдоволення і не надіялася на Бога. Поклавши на неї руку, я коротко помолилася і відчула поколювання, точнісінько таке, як у каплиці, коли отримала дар зцілення.

Я молилася, а водночас думала і говорила сама до себе: «Отже, Брідж, навіть не смій казати цій жінці, що вона буде зцілена. Ти знаєш, що все це психологічні речі, і вона буде розчарована. Це поколювання в руках – просто витвір твоєї уяви».

Я промовила молитву, яка, на мою думку, не зашкодить і багато не зробить.

Через декілька днів хвора прислала по мене. Вона сказала, що ставилася до мене дуже скептично. Жодна монахиня ніколи так не молилася, а коли я поклала руки на її паралізовану руку, їй здалося, що я увіткнула в неї голки, щоб справити враження. Вона відчула, що щось пронизало її руки. Вночі в її руки повернулася сила. А через кілька днів вона прозріла.

Духовний стан жінки повністю змінився. Господь навчив мене, що внутрішнє зцілення – зцілення духу – найважливіше. Якщо дух не буде зцілений, якщо людина не буде приведена ближче до Ісуса, то що з того? Це як чоловік, якого спустили через дах, щоб Ісус міг його оздоровити (Мр. 2:1-12). Ісус спочатку сказав: «Відпускаються твої гріхи». І вже потім зцілив його фізично. Важливіше бути зціленим від гріха. Це найбільша хвороба з усіх.

Удома в Ірландії

Наступного літа, 1972 року, я поїхала в Ірландію. Новина про моє служіння дійшла й туди, хоча я ніколи не говорила про дар зцілення, тому що відчувала, що має значення не те, що говорю, а те, що роблю. Батьків товариш трохи скептично попрохав: «Я не вірю в усю цю справу зцілення, але одна з моїх друзів у лікарні, і молитва не зашкодить».

Отож я поїхала в лікарню і молилася за жінку, яка помирала від раку. Лікарі сказали, що надії нема. У дверях помітила бідного чоловіка, який страждав від оперезувального лишаю, і помолилася з ним. Та жінка через кілька днів пішла з лікарні додому повністю здорова. Коли її ще раз обстежили, то не знайшли нічого поганого. І чоловік з оперезувальним лишаєм також зцілився.

Місто гуло, шукаючи монахиню-цілительку. Люди телефонували і приходили до мене. Щоразу коли вони бачили на вулиці монахиню в коричневому габіті, то бігли за нею.

Мій батько обурювався: «Знаєш, ти багато молишся в Америці. Я думав, що ти тут на відпочинку». Люди гукали батькові, коли він працював на полі, запитуючи, де можна знайти сестру Брідж. «Це ж треба, Брідж, – казав він, – у тебе стільки друзів».

Я проводила багато часу з тітонькою Ліззі, і часом аж шістдесят машин були припарковані біля її будинку. Тож вона не могла нічого вдома зробити через усіх тих людей, які шукали мене і розповідали їй про всі свої хвороби. Тітонька Ліззі жалілася: «Моя голова розколюється від усіх тих хвороб».

Незабаром після зцілення хворої на рак жінки і чоловіка з оперезувальним лишаєм я молилася в катедрі в Неврі. У мене було багато запитань, які потребували відповіді: чи привертаю увагу до себе через усіх тих людей, які говорили про мене і шукали мене? Люди казали мені: «Будь обережна, бо можеш справді потрапити в халепу. Розумієш, єпископ нічого не знає про це. Що будеш робити?»

Отже, я сиділа в катедрі і прохала: «Ісусе, я вдома на канікулах; чи така Твоя воля, що я мушу це робити? Я не хочу робити нічого проти Твоєї волі». Потім я попросила Його навчити мене, як молитися за людей.

Коли я молилася, до церкви зайшов старий чоловік. Він клякнув у протилежному кутку церкви. За якийсь час він звернувся до мене: «Сестро, чи не помолилися б ви за мене?», а тоді простягнув руку і розповів: «Я впав із велосипеда і пошкодив зап’ястя».

У відповідь я запитала: «Ви чули про мене?»

На що він сказав: «Ні, я просто зауважив, що ви монахиня, і подумав, що ви могли б помолитися за мене».

Я помолилася за нього, а він пообіцяв відмовити за мене десяток Вервиці і повернувся на своє місце перед статуєю Богородиці. Було чути, він молиться на вервиці. Посередині десятка він здивовано подивився і сказав: «Боже, то була могутня молитва. Невже Ти це зробив? Біль і пухлина повністю зникли».

Я почула слова Господа: «Бачиш, Я привів чоловіка з вулиці. Ось чому Я привів тебе додому – торкатися Моїх людей». То була відповідь на моє перше запитання.

Далі Господь дав мені видіння величезного рожевого телефону над дарохранильницею. Я думала, що це мені просто здається, і хотіла викинути це з голови. Але під телефоном були ось ці слова, написані темним шрифтом: «Телефон – засіб комунікації. Люди розмовляють одне з одним по ньому. Я можу також ним користуватися. Використовуй телефон. Люди будуть чути тебе, але досвідчуватимуть Мене». Саме тоді Він звелів мені молитися з людьми по телефону, сказавши, що не обов’язково зустрічатися з ними, що все, що мені треба робити, – це єднатися з ними перед Ісусом. Він не обмежений часом і простором. Це була відповідь на моє друге запитання.

Коли я повернулася до монастиря, сестра сказала, що якийсь чоловік із Англії хоче приїхати до мене на молитву. У нього серйозне шкірне захворювання. «Йому не треба їхати сюди, я помолюся за нього по телефону», – відповіла я.

Вона здивувалась: «Це працює таким способом теж?»

На що я сказала: «Не знаю, але спробуємо».

Коли той чоловік зателефонував і ми помолилися, він повністю одужав.

Ще коли я була в Ірландії, одна сестра сказала, що донька працівниці школи потрапила в лікарню із серйозною проблемою шкіри. Я не могла піти туди, але попросила прислати до мене її матір. Ми помолилися, і через кілька днів дівчина була повністю зцілена, а її шкіра стала, як у новонародженої дитини.

Я думаю, що Господь дозволив мені побачити і досвідчити ці фізичні зцілення не так заради людей, як заради мене самої.

Ісус – Учитель

Мати Анжеліка з Бірмінгема, Алабама, францисканська монахиня, яка заснувала першу Католицьку супутникову теле-мережу, широковідома своїм розумом і мудрістю. Я саме провадила реколекції священикам у Бірмінгемі разом з отцем Гарольдом Кохеном із Нового Орлеана. На той час вона чула про мене і запросила до свого монастиря провести реколекції.

Я подумала, що це дасть мені змогу навчитися більше про зцілення, тож привезла з собою різні книжки на цю тему, написані відомими експертами, сподіваючись пізнати, чому люди не зціляються, щоб, коли мене запитають, не замислюючись дати відповідь.

Першого дня я прочитала першу частину однієї книги, а вже наступного ранку нічого не могла пригадати. Протягом кількох днів я не могла згадати нічого з того, що читала.

Нарешті одного дня мати Анжеліка взяла мене за руку і повела в каплицю. Вона вказала на дарохранильницю, де була виставлена Євхаристія, і сказала: «Якщо б Ісус хотів, щоб ти була кимось іншим, Він би створив тебе кимось іншим. Він створив тебе Брідж Маккенною – і, – все ще вказуючи на Господа, продовжила: – ось Учитель. Не намагайся копіювати методи інших людей. Приходь до Ісуса і дозволь Йому вчити тебе».

Того дня я зробила постанову проводити дві або три години на день в особистій молитві. Потім Господь почав учити мене, що я не зобов’язана відповідати на всі запитання. Не всі будуть зцілятися фізично, але це не моя турбота. Моє завдання – не захищати Його, а свідчити про Нього.

Попередній запис

Нерозумна Ісуса ради

Наступний запис

Господь живе в зруйнованому наметі