Пам’ять і пригадування (спогад) – це дуже важливі людські сили на духовному рівні. Пам’ять є здатністю людини затримати в теперішньому часі враження, здібності, принципи виховання і пізнання минулого. Кожен досвід записується в її пам’ять і залишається там як матеріал, який людина при нагоді може використовувати. Так само і кожне пізнання залишається в пам’яті, ним людина може всебічно користуватися. Завдяки пам’яті вона здатна вивчити і засвоїти знання минулого, закінчити школу й інститут, зібрати знання і здібності цілого людства. Пам’ять є здібністю людини, яка через вправляння може засвоїти вміння, навички (професійні, життєві або спортивні). Пам’ять має силу, завдяки якій людина засвоює етично-моральні принципи і вміє в житті ними керуватися. Пам’ять дає можливість людині орієнтуватися у всіх приміщеннях, щоб згадати, як заходити і виходити з хати, відмикати двері дому, машини, офісу, щоби знати, де купити все, що потрібно, щоб пам’ятати обличчя приятелів і родичів, записувати в пам’ять простори, речі, рухи і думки.
Розрізняємо фізичну, психічну і духовну пам’ять. Фізична пам’ять – це тілесні навички, записані рухи, навчання, як ходити, співати, слухати, говорити, бавитися в різні ігри, поводитися, подавати знаки іншим, працювати фізично, стати видатним спортсменом, тренуватися, бути артистом і танцюристом, їздити на велосипеді, керувати транспортними засобами… Усі ті рухи, які запам’ятала, людина виконує не свідомо, а фізично запам’ятавши. Рухи, які ми робили в минулому, записалися в наш фізичний організм, у мозок і в кожний орган та його нерви, у вегетативну і духовну душу. Духовна душа оживляє кожну клітину тіла. Тому людина може казати, що це її тіло, вона виконує свої рухи, керує тілом по своїй волі й записує в нього те, що бажає. Найновіше відкриття при дослідженні людських генів висвітлило факт, що вони містять у собі записані змісти цілої людської історії. Очевидно, що це не могло відбутися без людського духу, бо гени – не мертва матерія, а оживлена душею людини і її духом. Якби це був лише фізичний процес, тоді б могли записатися обмежені змісти. Йдеться, отже, про пізнання, що дух людини має в собі силу всеосяжної пам’яті, може записати її в матерію, – так само, як Творець записав у матеріальний світ природні закони і енергії.
Психічна пам’ять містить емоції, досвід, наміри, бажання, насолоди, задоволення, враження від спорту, їжі й пиття, дружби, плавання, гри, танців та мандрів. Припускаємо, що так само, як тіло має можливість певного виду пам’яті, і душа людини здатна на це. Треба додати, що і психічна пам’ять не відбувається поза духовною душею людини, бо інакше пам’ять була б механічною або інстинктивною, а не свобідною, людською і творчою. Це означає, що в кожній пам’яті бере участь духовна душа, отже, і в лікуванні негативних і болісних спогадів як вирішальна для будь-якої пам’яті людини.
Духовна пам’ять записує і затримує в людині духовні процеси, події в структурі духовної душі, духовні прагнення, рішення, мрії, проекти, стосунки з Богом і ближніми, плач і каяття, біль і молитви, роздуми і натхнення, ридання і крик з глибин єства, довір’я, прагнення бути любленим і любити, сподівання, творчий геній і всі духовні події минулого, Божі слова і Божий голос у сумлінні, у знаках часу, у миттєвостях тиші, у медитації і містиці, у досвіді Божої близькості й приятельства з Богом, витончені міжособистісні невисловлені волання душі про допомогу, розмови, шепіт сокровенного, тяжіння до того, ким вона може стати. У духовній душі зібрана, згуртована ціла людина, це виражається в особі. Усе, що відбувається в різних структурах духовної душі людини, як і в психофізичних органах, можна прочитати в духовній душі людини. Але тільки разом ціла людина з тілом, душею і духовною душею – людина може свідомо і ясно відчитувати свою пам’ять.
Пам’ять, до речі, містить у собі так добрі, як і негативні пізнання, враження, слова і події. Пам’ять про негативні реалії вносить у людину неспокій, страх, біль і втрату її сил. Болючі змісти в пам’яті викликають жаль до себе, тугу, депресію, тривогу. Вони блокують творчість людини, заганяють її в самотність, навіюють беззмістовність і породжують атмосферу розчарування. Якщо в пам’яті забагато негативного вмісту, людина почуває себе ніби мертвою, виданою на милість і немилість злу, недузі, беззмістовності й гріху. Зло, яке запам’яталося, подібне до міни сповільненої дії. Коли людина в поганому настрої або в кризі, зло активується і ятрить важкий душевний стан людини. Важкі, болючі вмісти пам’яті тимчасово забуваються, стаючи підсвідомими або несвідомими. Але це психічна несвідомість або підсвідомість. І, хоч несвідомо, вони втомлюють людину духовно, гризуть зсередини, мучать і роблять невдоволеною і нездатною на зусилля та ініціативу. Особливо це відбувається з гріхами, які обтяжують совість і пам’ять. Насправді людина є постійно духовно свідомою, і в несвідомості її дух ніби здалека передає їй вмісти пам’яті. Негативних об’єктів пам’яті треба позбутися, тобто викинути з них зло і відчуття провини. Каяття – це найбільш дієвий спосіб знищити силу негативних вмістів, і тоді пам’ять отримає свіжий подих довір’я, чистоти і свободи. Пам’ять може спотворити і роздуми, і досвід. Якщо людині щось не вдасться, то з’явиться негативне минуле, яке запам’яталося, і натякатиме людині, що їй ніколи нічого не вдається. Якщо людину хтось образить, у пам’яті зрине голос, який навіюватиме, що та особа завжди ображає. Так людина відважиться на ворожість. Якщо людина згрішить, голос пам’яті звинувачуватиме її, що вона завжди була грішною і для неї нема спасіння. Отож на агіотерапевтичному шляху до здоров’я пам’ять є дуже важливою.
Використання і відновлення пам’яті називаємо пригадуванням (спогадами). Це якраз викликання у свідомість минулих пізнань, слів, вражень і всіх вмістів пам’яті. Усвідомлюючи ті вмісти, людина може ними користуватися. Пригадування є доказом, що людина запам’ятала деякі об’єкти. Пригадування – це процес, і є багато тих об’єктів, які людина запам’ятала, але не може ними користуватися, бо вони розмістилися в несвідомості чи підсвідомості й недоступні для спогадів. Людина відає про них на духовному рівні, має духовне або інтуїтивне знання про них, але не має раціонального знання. Вона не здатна їх раціонально висловити.
Пригадуванню можуть перешкодити мозкові й психічні травми, а також страх. З часом воно, буває, слабшає та здається втраченим. Таке пригадування називаємо забуттям. Отже, якщо ми щось забули, то воно не витерте з пам’яті, а лише недоступне для наших спогадів. Відповідно до сучасних досліджень і знань, нічого не вдається стерти з пам’яті. Пригадуванню можна перешкодити або його блокувати, але воно активується, коли нам хтось нагадає забуте.
Недобре залишати в пам’яті негативні об’єкти в свідомій чи несвідомій формі. Від них треба відібрати силу руйнівної дії. Але при цьому належить бути дуже обережним. Якщо забагато потужних негативних об’єктів у пам’яті, то спогади про них або усвідомлення їхнього змісту можуть викликати шок і зробити людину ще більше хворою. Тому в агіотерапії такі спогади лікують насамперед досвідом безумовної любові Бога та Його прощення, а потім – довір’ям і примиренням.
Одним із головних духовних органів людини є серце, в якому відбувається її емоційне і афективне життя. У серці зберігаються всі афективні реакції людини на різні ситуації і досвіди. Якщо серце сповнене негативного досвіду, емоційних ран і афективних травм, то воно пригнічує цілий організм – тоді людина почувається обтяженою, нещасливою, непевною, перестрашеною і травмованою. Негативний досвід діє, наче темрява і туман, на всі сили людини, гальмуючи її, ослаблюючи і умертвляючи. Людина стає заслабкою, аби будь-що зробити в пошуках ліків від свого болю. Якщо ж серце чисте і здорове, то вона відчуває себе натхненною, молодою, сповненою ініціатив і оптимізму. Але для цього серце треба контролювати й оздоровлювати щодня.