Духовні натхнення і людська свобода

Духовні натхнення ніколи нас не поневолюють, не визначають нашу поведінку. Навіть якщо вони дуже виразні, ясні й «сильні», це є тільки внутрішнє запрошення Бога виконувати Його волю.

Натомість психічні відчуття, емоційний і чуттєвий голод випливають з природних потреб людини і різноманітних зранень. І тому вони характеризуються своєрідним психічним примусом. Людина, діючи під їхнім впливом, почувається «змушеною». У них бракує відчуття свободи. Досвід свободи щодо внутрішніх натхнень є одним з найважливіших критеріїв їхньої автентичности. Бог, притягуючи людину до Себе, ніколи не вдається до страху, примусу чи психічного насильства. Це би суперечило свободі, якою Він обдарував людину. Господь притягує нас до Себе через натхнення, які не обмежують нашу свободу вибору.

Ісус, запрошуючи учнів наслідувати Його, застерігає: «Коли хоче хто…» (див. Лк. 9:23). Людина, зазнаючи внутрішніх натхнень, «знає», що не змушена їх приймати, але, незважаючи на це, дуже бажає йти за ними.

Особиста здатність виконувати взяті зобов’язання

Іншим важливим критерієм автентичного розпізнавання внутрішніх натхнень є особиста здатність в інтегральному розумінні – духовна, інтелектуальна, емоційна та фізична – виконувати взяті на себе зобов’язання. Бог не дає людині завдання, не даючи їй можливости його виконати. Покликана людина внутрішньо досвідчує – часто всупереч труднощам і внутрішньому неспокою, – що здатна виконати Божу волю. Одного тільки суб’єктивного відчуття недостатньо, бо ніхто не може бути добрим суддею у власних справах, особливо духовних. Саме тому покликаний мусить свої відчуття піддати розпізнаванню і оцінці спільноти Церкви, у межах якої реалізує духовні натхнення – Божу волю. Спосіб і форма розпізнавання спільноти залежить від виду покликання.

Духовна та емоційна здатність реалізувати якесь покликання, тобто шукати і виконувати Божу волю, проявляється поступово в процесі формації. І тому її не слід вимагати вже від самого початку в якійсь остаточній, зрілій формі. Зазвичай вона дозріває разом з емоційним, духовним, моральним і спільнотним розвитком покликаного. На шляху покликання, тобто пошуків, знаходження і виконання Божої волі, очевидні деякі труднощі, сумніви й страхи. Прагнення долати труднощі підтверджує автентичність покликання.

У покликанні, яке вимагає безповоротного рішення і поєднується з відповідальністю за інших – наприклад, священство, подружжя, – необхідно мати певну стабільність і емоційну, моральну та духовну зрілість. На них базується здатність вірно виконувати взяті на себе обов’язки. Почуттєва і психічна нестійкість, нестійкість волі, яку покликаний не зможе опанувати, були би небезпекою для осіб, за яких він у майбутньому відповідатиме.

Іншим важливим критерієм автентичности натхнень і прагнень є альтруїзм, спрямування до ближніх, відкривання для їхніх потреб і прагнення служити людям. Внутрішні натхнення, які були би спрямовані суто до себе самого і на реалізацію власних егоцентричних потреб та замикали би людину в ній самій, не могли би походити від Бога. Бог ніколи не закриває людину, а завжди відкриває її на людей. Бог запрошує спочатку до діялогу з Собою, і через цей діялог чинить людину здатною до діялогу з ближнім.

Як діяти у хвилини сумнівів

Сумніви – це щось природне в кожному виді покликання і Божого поклику. Якби людина, яка стоїть перед важливими життєвими виборами, не мала жодних сумнівів і вагань, то це би було чимось надзвичайним. Тоді би постало питання про джерело цієї «незвичайної» впевнености в собі.

Якщо постають сумніви щодо якогось покликання чи натхнення, то треба спершу дослідити їх частоту і обставини, в яких вони з’являються. Наприклад, сумніви, які постають лише під впливом можливих труднощів на дорозі реалізації покликання, не є достатнім критерієм, щоб відмовитися від нього.

Вагання і сумніви у важкі хвилини можуть свідчити тільки про брак впевнености в собі або виявляти недовіру до своїх можливостей, але не мусять бути доказом браку покликання. У такій ситуації слід спершу спробувати подолати ці труднощі. Щойно пізніше можна думати про автентичність внутрішнього натхнення – покликання, щодо якого народжуються сумніви.

Якщо вагання щодо покликання і Божого натхнення будуть систематично повторюватися тривалий час, то їх не можна легковажити. Тоді необхідно шукати справжні джерела цих сумнівів і труднощів. Не можна приймати важливі й зобов’язувальні життєві рішення – особливо безповоротні, наприклад, вибір стану життя, – коли нас тривалий час непокоять сумніви.

Якщо якесь покликання чи Боже натхнення автентичне, то разом з його розвитком і реалізацією сумніви зазвичай зникають. Якщо навіть не цілковито й не одразу, то їхнє напруження і частота поступово зменшуються. Дедалі більша емоційна, духовна і моральна зрілість веде до щораз більшої внутрішньої впевнености щодо слушности реалізованого прагнення.

Постійні, довготривалі та регулярні сумніви в реалізації якогось Божого поклику маємо брати до уваги. Їх не можна спихати в льохи несвідомости чи вирішувати тільки силою людської волі. У таких випадках необхідно глибше вдивлятися в себе і у своє минуле, аби відкрити справжнє джерело труднощів і сумнівів. Це проникнення відбувається не тільки за посередництвом рефлексії чи самоаналізу, а передовсім через щиру і щедру молитву і користання з духовного керівництва, в якому покликаний може розпізнати плоди рефлексії над собою.

Ще раз наголошую, що сумніви, проблеми, почуття страху чи навіть психічного примусу не означають, що певне натхнення, прагнення, покликання не походить від Бога.

Коли приймаємо якесь важливе життєве рішення, то необхідно мати внутрішній емоційний спокій. І тому для того, щоб розпізнати автентичність свого прагнення – покликання, необхідно звільнитися від тиранії своїх страхів, примусу і осягнути певний рівень внутрішньої свободи. Пізнання себе, свого життя, пов’язане з усвідомленням дії Бога в житті, заспокоює і викликає почуття внутрішньої свободи, завдяки якій можемо свідомо й вільно прийняти зріле рішення.

У пошуках, розпізнаванні й виконанні Божої волі треба уникати занадто швидкого оцінювання і легких суджень – як про своє, так і про чуже покликання і різноманітні внутрішні прагнення. Обережність і розсудливість в оцінюванні внутрішніх натхнень повинні виходити з пошани до Божої волі й до людської свободи.

Попередній запис

ЛЮДИНА І ЇЇ ДУХОВНІ НАТХНЕННЯ – ЗНАК БОЖОЇ ВОЛІ

Наступний запис

МЕТОД ІНДИВІДУАЛЬНОГО ДУХОВНОГО РОЗПІЗНАВАННЯ В ПОШУКАХ І ВИКОНАННІ БОЖОЇ ВОЛІ