Душпастирські вказівки щодо феноменів забобонности, магії та нових релігійних рухів

Єпархії: Пезаро

Урбіно – Урбанія – Сант’Анджело ін Вадо Фано – Фоссомброне – Кальї – Пергола

Враховуючи певну поширеність так званих «нових релігійних рухів» та технік, які називають себе «зціленнями» чи «добробутом», ми, єпископи нашої митрополії, відчуваємо обов’язок звернути увагу священиків, дияконів, ченців, монахинь та всіх вірних на серйозність цього явища та шкідливих наслідків, яких воно завдає свідомості християн.

  1. Вказаний культурний суб’єктивізм, яким позначений наш час, сприяє поширенню марних і синкретичних вірувань, через що кожен обирає з різних релігійних і філософських середовищ те, що вважає найбільш відповідним для себе. Водночас виникають сприятливі умови для наслідування харизматичних лідерів, які обіцяють зцілення від фізичного, морального чи психічного страждання, представляючись як ті, котрі завжди допоможуть.
  2. Вивищення емоційного виміру та поширене відчуття тривоги схиляють до строго емоційної релігійности, що сповнені магією, та спрямовують до пошуків «надзвичайного», досвіду, який задовольняє, відчуттів фізичного та психічного добробуту.
  3. У такому культурному контексті поширеними стають:

– численні форми забобонности, які полягають у наданні незаслуженої, практично магічної важливости певним практикам чи предметам (амулети, гороскопи, астрологія, ворожіння на картах таро, нумерологія тощо…);

– практики магії, чаклунства, сатанізму, завдяки яким люди намагаються поєднатися з окультними силами та виблагати в них для себе чи для інших як добре, так і погане (вректи, одурити, проклясти тощо…);

– спіритизм у різних своїх проявах (обряди чи методи для так званого контакту з мертвими тощо…);

– різні досвіди та психофізичні техніки медитації чи зцілення, які самі по собі не представляють істин віри, а насправді створюють певне бачення людини та світу, яке суперечить Об’явленню Ісуса Христа;

– так звані нові релігійні рухи, які часом називають сектами. Деякі з них мають християнське походження і претендують на те, що вони отримали нові об’явлення. Інші ж мають східне походження. Деякі орієнтуються на езотеричні та окультні традиції. Свідки Єгови, Міжнародне об’єднання трансцендентальної медитації, Церква саєнтології, Новий акрополь, Рух надії, Групи New Age, Рух Місяця, Всесвітня віра Бахай… Це лише деякі приклади нових релігійних рухів, які є по цілому світі.

Нові релігійні рухи представляють різноманітні позиції: часто практикують синкретизм[1], який поєднує елементи різних релігій і філософій (наприклад, New Age). Синкретизм може набути небезпечних явищ, які дозволяють «подвійну приналежність» до Руху та Католицької Церкви. Це можна сприйняти як «релігійну толерантність» заради спільних цінностей, наприклад, всесвітнє братерство. Насправді ж їхні послідовники ведуть до прогресивної гомологації[2] католицької віри з іншими віруваннями чи протилежними світоглядами. Відповідно до цього, Ісуса Христа сприймають як одного з багатьох гуру людства, а не єдиного Спасителя світу.

  1. Перед душпастирськими викликами, які описана ситуація ставить перед християнською спільнотою, ми, єпископи, стверджуємо, відповідно до доктрини Церкви, що лише Господь Ісус Христос переміг зло, звільняє від страху та пошуків магічних засобів для вирішення життєвих труднощів. Лише в Господі Ісусі Христі, померлому і воскреслому, знаходимо спасення та мир.

До того ж, ми відчуваємо обов’язок привернути увагу та спонукати до почуття відповідальности віруючих у деяких питаннях:

– щоб стала інтенсивнішою катехезиція, особливо молоді та дорослих. Вона повинна сприяти вірі, яка не створювала б хибне відчуття Бога та братерської доброти, а зростала б у свідомості таїнства Христа, Церкви та всіх правд католицької віри, щоб могти належним чином оцінювати життєві та історичні події. За такої перспективи необхідно сприяти поширенню знань про Святе Письмо та тексти Учительського уряду Церкви. А саме богослуження є перманентним джерелом, яке необхідно цінити та використовувати для постійних пошуків християнської віри. Святе Письмо, вчення Церкви та Літургія є «сховищем» віри;

– щоб душпастирство наших Церков, завдяки новим або вже встановленим шляхам, могло краще відповісти на потребу визнання, прийняття та приналежности сучасної людини, позначеної самотністю та анонімністю;

– щоб наші спільноти ставали справжніми школами молитви та духовного життя, пропонуючи час і можливість тиші та зосередження, щоб відповісти на поширене бажання збагачення внутрішнього світу. У такому аспекті ми, служителі Церкви, чуємо особливий заклик до служіння, слухання та духовного супроводу. Таким чином, ми повинні заохочувати часту практику таїнства покаяння та старанну й переконливу участь у Службі Божій;

– щоб наше душпастирство отримувало натхнення з більшої довіри та мужности, поширюючи католицьку віру та належно документуючи всі шкідливі наслідки будь-якого шахрайського прозелітизму;

– щоб на шляху виховання віри та християнської свідомости було чітко сказано та вмотивовано те, що участь в описаних практиках чи приналежність до них, нехай і випадкова чи спричинена цікавістю, суперечить католицькій вірі. Святе Письмо чітко висловлюється з цього приводу: «Нехай не знайдеться між тобою такий, хто переводить свого сина чи дочку свою через огонь, хто ворожить ворожбу, хто ворожить по хмарах, і хто ворожить по птахах, і хто чарівник, і хто чорнокнижник, і хто викликає духа померлого та духа віщого, і хто питає померлих. Бо гидота для Господа кожен, хто чинить таке, і через ті гидоти Господь, Бог твій, виганяє їх перед тобою» (Второзаконня 18:10-12). Така поведінка на різноманітних рівнях не сумісна з нашою вірою, ведучи до складного морального становища. Нерідко це може перетворитися на справжню патологію. За будь-яких обставин такі вчинки необхідно визнавати під час таїнства покаяння.

На завершення цих душпастирських вказівок ми, єпископи, наголошуємо на абсолютній та непорушній істині, через яку Отець поставив Христа: «І все впокорив Він під ноги Йому, і Його дав найвище за все за Голову Церкви, а вона Його тіло, повня Того, що все всім наповняє!» (Ефесян 1:21-23). Той, хто зустрів Господа нашого Ісуса Христа, вже не шукає спасення деінде: «Йому, що нас полюбив і кров’ю Своєю обмив нас від наших гріхів, що вчинив нас царями, священиками Богові й Отцеві Своєму, Тому слава та сила на вічні віки! Амінь.». (Одкровення 1:5-6).

Пезаро, 3 червня 2001 року, Зіслання Святого Духа

  • + Анджело Баньяско, Архиєпископ Пезари
  • + Франческо Марінелі, Архиєпископ Урбіно – Урбанія – Сант Анджело ін. Вадо
  • + Вітторіо Томасеті, єпископ Фано – Фоссомброне – Кальї – Пергола

[1] Синкретизм – поєднання або злиття несумісних і непорівнюваних образів мислення та поглядів (прим. ред.).

[2] Гомологація – підлаштування до вимог вдосконалення (прим. ред.).

Попередній запис

Завершення

Наступний запис

Маленький словничок забобонів та народних вірувань