«Тому я кажу і заклинаю Господом, щоб ви більше не робили так, як роблять інші народи через суєтність розуму свого, будучи потьмарені в розумі, відчужені від життя Божого, через їхнє неуцтво та жорстокість серця їхнього. Вони, дійшовши до бездушности, віддалися розпусті так, що чинять усяку нечистоту з ненаситністю. Але ви не так пізнали Христа; тому що ви чули про Нього і в Ньому навчились, – бо істина в Ісусі, – відкинути колишній спосіб життя старої людини, яка зотліває в спокусливих похотях, а обновитися духом розуму вашого і одягнутися в нову людину, створену за Богом, в праведності і святості істини». (Еф. 4:17-24)
Боже, Творче всього сущого, дякую Тобі, що сотворив життя. Величаю Тебе і прославляю за те, що покликав мене з небуття до існування! Сьогодні я свідомо приймаю дар життя. Це Ти сотворив мене в лоні матері моєї. Будь благословенний у ділі творення! Благослови мого батька і мою матір! Дякую Тобі за їхню любов, з якою мене прийняли і доглядали. Дякую Тобі, що хотів, аби я був подібним до Тебе в любові. Дякую Тобі, що прагнеш, аби моє життя було багате Твоїм життям.
Отче Небесний, маю зізнатися Тобі, що не завжди серйозно ставився до життя, яке Ти дав мені. Визнаю, що руйнував своє життя, допускаючи гріх. Часто дозволяв, щоб гординя та егоїзм заглушали дар любові або стримували його розвиток. Знищував своє життя і через те, що не присвячував достатньо часу своїй душі і своєму духові. Грішив проти нього, присвячуючи більше уваги тілу, аніж духовним цінностям: любові, вірі, надії, терпеливості, смиренню, вірності.
Я усвідомлюю, що через те послаблював дружбу з Тобою, не робив достатньо, щоб розвивати дари, котрими Ти мене обдарував. Я був лінивий, через те багато ласк не використав, а можливості зростання в добрі були призупинені. Я залишився несформованим і незрілим. А Ти хотів повноти. Ти хотів пишатися мною так, як кожен батько, котрий пишається дитиною, якщо вона в усьому стає подібною до нього і матері.
Через відсутність рівноваги в турботі про тіло та дух, я залишився напівлюдиною, Твоїм недосконалим образом у світі. Тому я не можу бути правдивим свідком Твоєї Любові, Милосердя та Прощення, бо припинив зростання. Прости мені!
Каюся, що зловживав своєю свободою, своєю можливістю спілкування, праці та співдіяння з Тобою. Прости, що мене поневолювали матеріальні справи і часто мої примхи віддаляли мене від Тебе та людей. Я стільки разів був знервований і розгніваний. Не погоджувався з іншими. І не старався їх зрозуміти.
Прости мені, що зловживав Твоєю Добротою і через те сам себе виснажував та знищував. Сьогодні я знову сприймаю своє життя із вдячністю. Прагну співпрацювати з Твоєю святою Волею і дякувати Тобі за це. Оскільки через безвідповідальність я став, як неплідна смоківниця, то тепер цілим серцем вирішив співдіяти з Тобою. Дякую Тобі, що через прощення відкриваєш мені можливість для нового початку і нового зростання.
Дякую Тобі, що і стосовно до мене здійснюються слова: “О блаженна провина”[1], бо я пізнаю Твою Любов і Твоє Милосердя.
Пошли мені Свого Святого Духа. Нехай Він веде мене. Нехай веде, аж поки не досягну тієї повноти розвитку, яку Він передбачив для мене у Своєму задумі.
(Перебувай у тиші і розважай про те, що стосується саме твого життя. Може, ти знищував його п’янством, наркотиками, обжерливістю, надмірною працею, надмірною турботою про тіло без турботи про душу. Запитай себе також, чи є безлад у твоєму житті через розгульний спосіб життя, що загрожує твоєму емоційному дозріванню, чи, зловживаючи цим даром, ти не став егоїстом, котрий думає лише про вживання…).
Зціли мене в цій сповіді цілком і зроби здатним до співпраці з Тобою. Нехай моє життя буде на Твою славу і користь моїм людям-братам. Я не хочу бути незрілою рослиною і неплідною смоківницею у Твоєму саду. І тим більше не хочу бути бур’яном серед благородних рослин.
Прагну бути містом, збудованим на горі, прагну бути запаленим світлом, яке ставлять на свічнику, щоб воно світило для всіх. Прагну бути зернятком гірчиці, яке розвивається і зростає, хоч саме таке маленьке. Прагну, щоб Ти міг мене прийняти як зрілого і серйозного співпрацівника у Своє Царство!
Дякую Тобі, що не відкинув мене від Свого Лику і даєш мені новий шанс!
Очисти моє серце від усіх ран, які виникли внаслідок гріхів і зла, що є в мені, від усіх негативних почуттів, щоб я міг зростати і приносити плоди, які б були свідченням того, що я перебуваю з Духом!
Нехай зустріч з Тобою стане для мене новою весною: нехай все заново розцвіте в мені і принесе плід. Нехай буде, як весняний дощ, що падає у висохлу землю, як весняне сонце для замерзлої землі! Як материнський поцілунок, що видобуває з дитини те, що найкраще і найблагородніше, щоб вона могла розвиватися як людина і як християнин. Зглянься над моєю неврівноваженістю силою Свого Духа і сотвори в мені первісну гармонію, яку я втратив, бо в мені оселився гріх.
Дай мені натхнення знову піти за Тобою! Допоможи мені зрозуміти, що моє християнське життя полягає не в тому, щоб остерігатися гріха, а щоб якнайшвидше зростати у святості та доброті, чого Ти, Отче, прагнеш.
Отче, тепер прошу Тебе також про того священика, перед яким я буду сповідатися. Допоможи йому, щоб він міг реалізувати самого себе згідно з Твоїм прагненням, щоб його любов, віра та надія, радість і мир, терпеливість і доброта, мудрість і мужність стали імпульсом для мене і щоб я міг зректися всього, що нищить мене, і прийняти невпинну співпрацю з Тобою. Благослови мого сповідника, щоб реалізував себе в людському та священичому покликанні! Наповни його Своїм Духом, щоб я отримав від нього, як від доброго духівника, поради від Твого Імені. Дозволь йому знайти потрібні слова, котрі торкнуться мене і дадуть мені змогу зростати, щоб я щораз більше уподібнювався до Тебе! Дай йому силу та мудрість, щоб він мене пізнав і зауважив, що в мене не гаразд, щоб відтепер усе було для Твоєї хвали і честі! Амінь.
[1] Слова з Пасхального гімну Західної Церкви «Exsultet» (Восторжествуйте сонми ангелів)