Діліться посланням

Але йди до братів Моїх та їм розповіж: Я йду до Свого Отця й Отця вашого, і до Бога Мого й Бога вашого! Іде Марія Магдалина, та й учням звіщає, що бачила Господа, і Він це їй сказав. (Ів. 20:17-18)

За минулі кілька років я чимало довідався від моїх друзів, які відвідують групу Анонімних Алкоголіків. Вони часто розповідають мені про програму з дванадцяти кроків, якої вони прагнуть дотримуватися. Не так багато інших програм змогли принести стільки зцілення й преображення в людські життя. Ця рятівна програма обов’язково охоплює потребу поширювати послання надії та одужання. Дванадцятий крок звучить так: «Досягнувши духовного пробудження наслідком цих кроків ми прагнемо нести це послання іншим і практикувати ці принципи у всіх своїх справах». Цей крок передбачає переконання, що алкоголік, який ступив на шлях одужання, не зійде з нього, якщо буде ділитися тим, що одержав.

Я вважаю, що цей принцип стосується також і тих, хто бажає наслідувати Христа. Ми мусимо поширювати далі добру новину, яка діткнулася нашого життя. Коли ми чинимо це, наша віра далі росте і глибшає. Коли ні – часто миршавіє й умирає. Саме тому, мабуть, мій молитовний радник у ніч мого першого публічного визнання своєї відданости Христові, наполіг: «Треворе, будь-ласка, обов’язково розкажи кому-небудь якомога швидше про ту справу, яку ти зробив нині». Він мусив знати, що коли ми ділимося Христом з іншими, Він стає реальнішим також і для нас.

Але ми ділимося вірою не лише заради свого духовного життя. Ми ділимося вірою, бо на цьому наполягає Ісус. Ми ясно бачимо це в Його останній зустрічі з Марією Магдалиною. Їхній час разом завершується тим, що Ісус спонукає Марію іти й ділитися звісткою про воскресіння з Його учнями. Далі живучи в темряві Страсної п’ятниці, вони мусять прийняти дивовижну новину про надію і світло воскресіння. Ісус знає це і хоче, щоби Марія стала носієм цього послання.

Вона відгукується негайно. Повернувшись до учнів, вона каже їм: «Бачила я Господа». Чи зауважуєте ви, що вона не каже учням, чому вони мають вірити чи що робити. І не розпочинає вона якийсь богословський спір чи дискусію. Вона просто розповідає свою історію. Вона особисто бачила Ісуса очима віри і знає, що Його жива присутність завжди буде з нею. Тож негайно сила воскресіння починає плинути через неї до інших. Вона стає людиною Великодня, що живе у світі Страсної п’ятниці.

Живий Христос далі кличе нас із вами стати людьми Великодня у світі Страсної п’ятниці. Як і Марію, Ісус закликає нас іти в темні місця нашого світу, що позначені знаком розп’яття. Він кличе нас туди, де живуть наші сусіди і друзі в темряві відчаю і самотности. Він кличе нас у ті спільноти, де бідність, бездомність і злочин заступають сонячне світло. Він кличе нас зійти в ті темні ями, де люди почуваються покинутими і відірваними від Бога. У всіх тих темних місцях Його поклик залишається тим самим. Ми мусимо вислухати історії тих, хто страждає. Витерти їхні сльози. Поділитися з іншими особистим досвідом великоднього послання.

Як поширювати це великоднє послання? Звісно, що не змушуючи інших вірити точнісінько в те саме, що ми. І не пробувати «виправити» тих, хто нас оточує, вирішуючи в житті замість них. Марія навчає нас, що найкращий спосіб стати свідком – просто ділитися власною особистою історією. Розповідати іншим, як живий Христос осяяв світлом нашу темряву. Пояснювати, як змінилося наше життя, коли ми «відпустили гілку і впустили Бога». Свідчити про те, як до нашого життя діткнулася любов воскресіння. І завжди робити це ласкаво, шанобливо й увічливо. Гадаю, то Д. Т. Найлс сказав колись, що поширення Доброї новини – це коли «один жебрак каже іншому жебракові, де той може знайти трохи хліба».

Зазвичай, наші можливості ділитися особистим досвідом Бога з’являються лише після того, як ми спробуємо познайомитися з людьми на їхніх умовах. Це означає виявляти цікавість до них і того, що з ними сталося, а не шукати нагоди говорити про власну духовну прощу. Я розумію, що це суперечить деяким звичним уявленням, які пов’язані з «проповіддю Слова». Але я пересвідчився за всі ці роки, що, зазвичай, наше найкраще свідчення Божої особистої любови – сидіти тихо і слухати, перед тим, як ми заговоримо. Коли ми будемо слухати, перед тим, як заговоримо, то нас почують набагато краще.

Якщо ви хочете експериментувати з тим, що я пропоную, покиньте читання цього уступу і запитайте в того, з ким ви живете чи працюєте, як у нього справи. Послухайте і виявіть активний інтерес до того, що вам кажуть. Я певен, той він чи вона відчує, що ви трішки змінилися, і навіть захоче довідатися, чому!

Нещодавна бесіда знову переконала мене, наскільки важливо цікавитися іншими, якщо ми бажаємо свідчити. Якось на святкуванні весілля мене посадили поруч із вельми статечним з вигляду паном. Ми відрекомендувалися, і я довідався, що він був лікарем, який працював у тому ж місті, де я. Він запитав мене, чим я заробляю на прожиття. Я сказав йому, що служу пастирем у місцевій церкві. Почувши це, він розповів мені, що не побожний, не ходить до церкви і більше не вірить у Бога. Я щиро цікавився тим, що він каже, і намагався показати свій інтерес.

«Чи не могли би ви розповісти мені про Бога, в Якого не вірите?» – спитався я.

«Авжеж», – відповів він. «Я зовсім не вірю в Бога, Який сидить десь високо на небі і керує всім, що відбувається, наче якийсь лялькар».

«Цікаво», – відповів я. «І я також».

«А в якого Бога вірите ви?» – запитав він.

Після того почалася винятково осмислена розмова. Я не тільки довідався більше про те, звідки походили уявлення цього чоловіка про Бога, але й почув докладну розповідь про його попередній досвід у церкві, який подеколи виявився досить болісним. Я відгукнувся на його зацікавлення, розповівши, що для мене Бог не є якоюсь далекою постаттю, а радше живою й дієвою присутністю, яка перебуває зі мною, у мені і навколо мене. Я розповів йому коротко про те, наскільки зміцнили мене стосунки з Богом, особливо в пору скрути і труднощів. Я хотів би сказати вам, що наша бесіда закінчилася тим, що він запитав мене, як пізнати Бога, але цього не сталося. Наостанок він промовив до мене: «Хтозна, може статися всяке, і ви колись ще побачите мене в церкві».

У цей момент ви можете запитувати себе, що б говорили ви, якби вам трапилася нагода поділитися своїм досвідом Бога. Я хотів би попросити вас виконати просту вправу, що може допомогти вам знайти слова, щоб розповісти історію своєї віри. Почніть з осмислення реальної проблеми, з якою вам довелося мати справу в якійсь царині свого життя. То можуть бути труднощі в подружжі, криза на роботі, фінансові клопоти, боротьба з депресією чи щось цілком особисте. Запитайте себе, як ваші стосунки з воскреслим Христом вплинули на розв’язання проблеми. Запишіть свою відповідь.

Завершивши цю вправу, ви будете мати під рукою початок власної великодньої історії, якою негайно зможете ділитися.

Вірш на згадку: Та ви приймете силу, як Дух Святий злине на вас, і Моїми ви свідками будете… Дії 1:8

Попередній запис

Дайте волю дорогим людям

Наступний запис

Пізнайте живу надію