ДІЯ БОГА В ЛЮДИНІ

Незважаючи на слабкість і численні зранення, найглибшим прагненням кожної людини є добро. Тільки в добрі можемо знайти справжнє щастя. Ніяке зло і гріх не дадуть нам щастя. Вони також не можуть стерти Божий образ, яким ми були позначені «на початку» – у момент нашого створення. Це гарно висловив св. Авґустин, у Сповіді: «Ти створив нас зверненими до Тебе. І неспокійне наше серце, поки не спочине в Тобі».

Томас Мертон писав подібно: «Бог присутній у мені, в акті мого буття, в акті, який випливає безпосередньо з Його волі й є Його даром. Мій акт існування – безпосередня участь у житті Бога». Бог присутній у кожній людині, у найглибших покладах нашого єства. Своєю творчою силою і любов’ю виводить нас з небуття до буття. «Бо ми в Нім живемо, і рухаємось, і існуємо» (Дії 17:28).

Наше природне спрямування до Бога, яке походить з Його акту створіння, є благодаттю. І тому всі наші добрі наміри і прагнення – не тільки «наші», а й дія Бога в нас: «Бо то Бог викликає в вас і хотіння, і чин за доброю волею Своєю» (Фил. 2:13). Також наше устремління до Бога і пошуки Його волі – дар Його благодаті, бо ніхто з нас не може знайти Бога, якщо раніше Бог не знайшов його.

Він завжди вірний

Іншим основним принципом у розпізнаванні й виконанні Божої волі, крім природної схильности людини до добра, є віра в Божу благодать, що безустанно супроводжує нас, в її присутність і дію в нас. Бог має Свій споконвічний план щодо кожного з нас і прагне, аби його розпізнали, прийняли і втілили в життя. Його мета – добро і щастя.

Людина сама по собі не є джерелом добра. Не є також джерелом любови. Тільки Бог добрий, і тільки Він сам є любов’ю. Божої волі, метою якої завжди є добро й любов, людина не створює. Вона її шукає в діялозі з Творцем і, пізнавши її, приймає як власну. Ми мусимо розпізнати Божу волю, прийняти й втілити її в життя. Вона проявляється як через наші найглибші внутрішні прагнення і устремління, так і через зовнішні знаки, які ми розпізнаємо у світі та в Церкві.

Основою пошуків і виконання Божої волі є глибоке внутрішнє переконання про присутність Бога в нас і про Його постійну діяльність у житті кожної людини. Сам Бог на початку (Бут. 1:1), керуючись Своєю споконвічною любов’ю, дав людині «дихання життя» (Бут. 2:7), і те, що розпочав у момент створення, безустанно продовжує. Він вірний навіть усупереч людської невірності. «А коли ми невірні, зостається Він вірним, бо не може зректися Самого Себе» (2Тим. 2:13).

Суть розпізнавання і виконання Божої волі – терпеливі пошуки, за допомогою Божих знаків, «діла», яке Він сам колись у нас розпочав і вірно продовжує. Духовне розпізнавання – це відкриття вірности Творця Своєму створінню. Саме вірність Бога людині спонукає Його постійно і наново підтверджувати конкретними знаками Свою любов до неї.

Вірність Бога і вірність людини в пошуках і виконанні Божої волі

Божа дія в житті людини завжди має особовий характер. Те, що сприймаємо як загальне, – споконвічну Божу любов до кожної людини, Божий план спасіння – у діяльності Бога завжди конкретне, індивідуальне й особове. Любов Бога і Його воля втілюються в конкретику людської екзистенції.

І тому розпізнавання Божої волі, з одного боку, є відкриванням вірности Бога людині в конкретиці людської історії, з другого боку – способом, яким ми відповідаємо Йому нашою вірністю на Його вірність. Ми не можемо бути вірними Господеві без духовного розпізнавання, без постійних питань про Його волю щодо нас, яку відкриває Божий Дух.

Бог, Який безустанно все оновлює, закликає нас розривати старі зв’язки, які нас сковують і перешкоджають іти до Творця. Св. Павло пише: «Очистьте стару розчину, щоб стати вам новим тістом, бо ви прісні, бо наша Пасха, Христос, за нас у жертву принесений» (1Кор. 5:7).

Основуючись на своїх уподобаннях і схильностях, у духовному житті ми часто хочемо йти своїм шляхом, а Святий Дух веде нас іншим; спонукає нас залишати те, що ми збудували і завдяки чому маємо відчуття впевнености в собі, бо є на що опертися. Розривання старих зв’язків має на меті більшу свободу людини, завдяки якій вона може ширше відкритися на дію Бога. Якщо людина затримається на своїх актуальних здобутках, то ризикуватиме затриматися на дорозі до Бога.

Великі біблійні персонажі, великі святі подають нам приклад сміливого розривання старих зв’язків.

Коли Авраам був уже в похилому віці, Бог промовив до нього: «Вийди зо своєї землі, і від родини своєї, і з дому батька свого до Краю, який Я тобі покажу» (Бут. 12:1). І хоча зв’язки Авраама з халдейським Ур, рідним містом, рідним кланом були міцні, але він послухав Бога і вирушив у дорогу. Вирушив до Обіцяної землі, яку Бог мав йому ще показати. Бог вимагає від Авраама довіри. Запрошення вийти з рідного краю було першим випробуванням. Патріярх, йдучи за Божим голосом, буде підданий випробуванням, дуже часто сильно й болісно. У житті Авраама заклики поривати зі старими зв’язками будуть приходити в міру зростання його віри.

І нас Бог закликає розривати старі зв’язки, бо потребуємо цього для духовного зросту. Бог веде нас так, як батько веде свого сина. Він вчить свою дитину чогось нового і водночас заохочує, щоб залишила те, що вже добре знає. Часто Бог хоче, щоб ми віддали Йому те, що нам відоме, окреслене й певне. У такий спосіб Господь дає нам можливість піти далі й зростати. Така Божа педагогіка.

Розривання старих зв’язків учить нас щораз більшої довіри до Бога і Його волі. Відповідаючи на запитання учнів: Учителю, де Ти живеш?, Ісус не подає адреси, а тільки запрошує: Ходіть і побачте! (Ів. 1:38-39). Заохочує учнів залишити своє житло і довіритися Його проводу. Бог хоче, щоб ми повірили, що Його провід добрий, навіть якщо часом важкий і болючий. Але метою Божої дії в нас завжди є радість і мир. Бог прагне, аби ми мали в собі повну радість (див. Ів. 17:13).

Попередній запис

Св. Ігнатій Лойола в школі пошуків Божої волі

Наступний запис

Зовнішні знаки Божої волі