ДІЯ ЗЛОГО ДУХА В ЖИТТІ ЛЮДИНИ

Якщо би на людське серце впливав тільки Бог Своїм споконвічним планом зробити людину щасливою, то пошуки Божої волі були би простими. Проблема шукання і сповнення Божої волі в нашому житті ускладнюється не тільки з огляду на наші гріхи чи людську слабкість і незрілість, а й з огляду на дію злого духа. Це ворог, перед яким перестерігав Ісус: «Бійтесь того, хто має владу, убивши, укинути в геєнну. Так, кажу вам: Того бійтеся!» (Лк. 12:5).

Злий дух приймає вигляд ангела світла

Злий дух має властивість приймати вигляд ангела світла (див. 2Кор. 11:14) і «наслідувати» Бога. Тому святі називають диявола «мавпою Бога», яка підло «мавпує» і передражнює Творця. Але вплив диявола на людське життя суттєво обмежений: він не здатний безпосередньо впливати на душу людини. Він не може входити в душу й виходити з неї, а мусить користуватися «якоюсь попередньою причиною». Цим його дія на людину відрізняється від дії Бога (див. ДВ 331, 336).

Диявол, щоб спокусити нас до зла, мусить звернутися до того, що є в нас: пристрастей, звичок, вподобань, способу мислення, відчування, реагування. Коротко кажучи – до того, за що він може зачепитися. Наприклад, злий дух може «зачепитися» за наші фізичні потреби, страхи, хворі амбіції, почуття кривди й інші людські слабкості – свідомі й неусвідомлені.

Людина народжується зі зраненою природою, з плямою первородного гріха, яка збільшується упродовж життя. До того ж нас ранять чужі й власні гріхи (див. Рим. 7:18-23). Катехизм подає сім основних жадань людини, які називає головними гріхами. Спокушуючи нас, диявол звертається саме до них. Він входить у зранену природу й використовує її для своїх згубних намірів. Зранена природа є інструментом диявола, на якому він може грати свою мелодію. Злий дух обманює нас, що заспокоєння жадань і звичайних природних потреб – це необхідність, без якої неможливо осягнути мир і щастя. Спокушаючи Ісуса в пустелі, диявол звертається, між іншим, до Його відчуття голоду після сорокаденного посту (див. Мт. 4:3).

Здається, марно намагатися відділити те, що походить від нашої зраненої природи, від того, що походить від диявола. Обидві дії завжди з’єднані. Злий дух діє лише з допомогою нашої природи. Ми не поповнили жодного гріха без заохочення спокусника. У майбутньому він скористається кожною нагодою, аби довести нас до зла. Було би великою помилкою вважати, що злий дух спокушає нас тільки до зла. Він задовольняється також і «меншим добром». Тактика спокуси злого духа пристосовується до ситуації людини. Якщо вона живе в гріхах, то диявол спокушає її до ще більших гріхів. Якщо хтось йде дорогою інтенсивного навернення, то злий дух схиляє його до меншого добра. Але менше добро є проміжною метою спокушання. Остаточна мета – само зло (див. ДВ 314-315).

Люди вірять у диявола або дуже ревно, або майже не вірять

Показуючи дію диявола, можемо піддатися крайнощам. З одного боку, применшування або навіть висміювання дії «батька неправди» (див. Ів. 8:44), з другого – демонізація дійсности, яка полягає в наданні йому сили, якою він не володіє. Люди «вірять у диявола або занадто ревно, або дуже слабо», – зауважує К. С. Люїс, англійський письменник і богослов. Применшувати або взагалі заперечувати дію диявола небезпечно, бо він діє найефективніше тоді, коли його не зауважують. Мають рацію ті, які говорять, що найбільшим його успіхом є те, що багато людей не вірить у його існування й діяльність.

Св. Ігнатій наголошує, що диявол діє завжди тільки за посередництвом якоїсь причини, тобто – як вже згадувалося – у спокушуванні мусить користуватися чимось, що є в нас (див. ДВ 330-331). Щодо сучасного переоцінювання дії і впливу диявола на людину, то наголосимо, що злий дух не може зробити нічого поганого людині без її дозволу й заангажування волі.

Своєрідна мода на демонологію, яка в наші часи панує в деяких церковних середовищах, чинить більше зла, ніж добра. У психічно й емоційно слабких людей це викликає почуття небезпеки. Приписування дияволові сили, більшої від тої, яку він має, може, з одного боку, пробуджувати в людині надмірні побоювання і страх перед його присутністю і впливом, з другого – вести до звільнення від особистої відповідальности за вчинене зло.

Саме так Єва поводилася в раю. Коли Бог запитав у неї, чому вона зірвала заборонений плід, то Єва скинула провину на спокусника: «Змій спокусив мене, і я їла» (Бут. 3:13). Але це не була справжня причина порушення заборони. Суттєвим чинником було її особисте рішення, яке вона прийняла в повній свободі. Не забуваймо, що кожна спокуса може привести або до падіння, або до перемоги. Не спокуса, а наша свобода вирішує, що нам робити.

Хто такий злий дух?

Хто такий той, хто використовує людські зранення, щоб душу й тіло людини погубити в пеклі (див. Мт. 10:28)? Біблія називає різні імена. Вони окреслюють його суть, мету дії й методи. Одне з найважливіших і грізних окреслень: «сатана». Воно означає ворога Бога і всіх, хто стоїть на Його боці. Популярне слово «диявол» означає обмовника, брехуна і батька всякої неправди. Демон означає «ворожий дух, той, хто розділяє і сварить людей між собою». Біблія використовує також і такі визначення: дракон, спокусник, князь цього світу, антихрист, абандон – той, хто губить людські душі, аполліон – той, який нищить.

Сатана – як каже св. Ігнатій Лойола – втягує душу у свої приховані підступні дії й збочені наміри. Використовує при цьому егоїзм, пристрасті, страх людини, особливо страх смерти. І тому в Одкровенні св. Іван стверджує, що сатану переможуть ті, які завдяки крові Агнця «не полюбили життя свого навіть до смерти» (Об. 12:11).

«Я – розум, який споглядає себе самого», – говорить про себе диявол в одному з творів Анрі Фроссарда. Оскільки злий дух спрямований тільки до себе, то ненавидить усе, спрямоване до іншого: до Бога і до людини. І тому основна мета диявола – розділяти і сварити: людину – з Богом, людину – зі світом, людину – з людиною, людину – зі самою собою. Конечний результат дії диявола – знищення, смерть і руїна.

Під час спокушування до гріха диявол звинувачує спочатку Бога перед людиною, намагаючись довести, що єдине прагнення Творця – поневолення Свого творіння. Після гріха диявол звинувачує людину перед нею самою, намагаючись її переконати – як переконав Юду, – що для неї вже немає милосердя і вона мусить загинути. Диявол звинувачує також одну людину перед іншою, і таким чином руйнує єдність між людьми.

Попередній запис

Зовнішні знаки Божої волі

Наступний запис

Перед дияволом необхідно бути рішучими