ЕКСКУРС: Християнська свобода

Послання до Галатів було охарактеризоване як magna charta християнської свободи. Свободи в стосунках із Богом від усього того, що не є спасительною вірою в Христа: більше не існує жодних діл чи релігійних практик, які ми можемо чи маємо виконувати, щоб здобути спасіння. Не існує закону (Мойсеєвого чи якогось іншого), зберігаючи який, осягнемо спасіння. Адже мова йде про те, щоб осягнути самого Бога, творця і джерела життя та щастя. Але ж ніяке людське зусилля не в силі подолати тієї прірви, що відділяє нас від Нього, і, так би мовити, вибратися на небо. Лише Його безмежна любов заповнила цю прірву та дарувала нам спасіння, пославши до людей Його Сина, об’явлення Його любови. Людина покликана прийняти це об’явлення Божої любови своєю вірою, що одночасно є визнанням власної нездатности спастися та цілковитим звіренням на Боже діяння, що дарує їй спасіння через хрест Ісуса.

Оновлені любов’ю, що стає джерелом нового життя, вірні живуть у дусі цієї любови, зразком якої є сам Ісус, чинячи свої діла як вияв християнської сутности й одночасно показуючи, що живе і здорове дерево приносить свої плоди. Бо ж християнське життя, якщо воно здорове і повносиле, повне плодів Духа (Гал. 5:22), себто повне добрих діл, «які Бог наперед приготував, щоб ми в них перебували» (Еф. 2:10).

Тому християнське життя має лише одну характерну для себе заповідь – заповідь любови, на якій базується вся «християнська мораль». Цю заповідь неможливо кодифікувати, вона ніколи не зможе бути вичерпана, адже вона охоплює цілу людську особу, вимагаючи особистої відповідальности, а навіть і творчости, аби цю любов перевести в практику в тих різних непередбачуваних ситуаціях, які бувають у християнському житті і в яких кожен християнин має виявити свою сутність, яке б не було його особисте й соціальне становище.

Християнська свобода в Павловому розумінні – це звільнення від будь-якого кодифікованого закону, сповнення якого заслуговувало б перед Богом на право людини на спасіння: якщо я можу стати перед Богом та вимагати спасіння як свого права, «то надармо Христос був умер!» – каже Павло (Гал. 2:21), висловлюючи цей парадокс. Але якщо Божий Син видав Себе на смерть задля мене, то це значить, що ніщо в цьому світі не може принести мені спасіння, окрім Божого Сина, тобто самого Бога.

Цю свободу даровано християнам задля того, щоб вони значно глибше прагнули кожен особисто у своєму житті виразити, ким вони є, – спасенними людьми, що висловлюють Богові Отцеві всю свою радість і вдячність, поширюючи серед Його дітей – своїх братів – ту любов, що була дарована їм самим. Тим-то про християнську мораль говорено як про мораль «євхаристійну», себто мораль вдячности.

Само собою зрозуміло, що це ідеал і радше, так би мовити, кінцевий пункт, аніж початковий. Навіть сповнений доброю волею християнин залишається сином Адама – він наражається на спокуси, які мусить перебороти, на свої інстинкти, які мусить опанувати, на лінивство і байдужість, яких має позбутися, на свої природні схильності, що він їх повинен подолати. Тож і закон є мовби тим кілком, яким позначена межа, перейшовши яку, заперечуємо свою християнську сутність. Хто охрещений, тому дана благодать і сила, щоби боротися й жити дедалі більше як Божа дитина, на подобу Його Сина. І чим більше він поборює спокуси, інстинкти та лінивство, тим менше він відчуває потребу і тягар закону.

Читати Послання до Галатів завжди актуально для Церкви і для життя кожного християнина, тому що на людину завжди чигає інстинктивна схильність уникати відповідальности перед тією свободою, що Христос нам дарував Своїм відкупленням (Гал. 5:1), людина шукає того, що «необхідно» робити, щоб почуватися захищеним законом, кажучи: я виконав те, що мав зробити, я – «в порядку».

А ті практичні вказівки, заклики і навіть накази, що їх знаходимо в Павлових посланнях і в усьому Новому Заповіті, мають цілком інше значення. Це радше поради провідників Церкви як перевести в практику любов до Бога і до ближнього в тому світі, в якому жили вони та їхні вірні. Деякі з цих вказівок можуть стати більше не актуальними в іншому світі і в іншій епосі, а можуть існувати й інші ситуації, коли християнська любов муситиме шукати нових способів свого вираження, котрі в часах Нового Заповіту були немислимими. Подумаймо, наприклад, про потребу присутности християн, їх безкорисливої і творчої любови, у соціяльних та політичних структурах нашого часу.

Загальні вказівки, як жити християнам, сьогодні, подібно як і в апостольських часах, подає нам живий учительський уряд Церкви; а кожен християнин мусить відповідально, згідно із власним сумлінням, відповісти на потреби любови у своєму конкретному родинному, професійному і соціальному житті.

Тож уся християнська мораль – це провадити нове життя, приносячи плоди щедрими ділами любови. Це сприяє й осягненню повної зрілости людської особи, звільняючи її від двох головних гріхів – гордого й нездійсненного бажання осягнути спасіння виключно своїми власними силами й егоїзму, що в тій чи іншій формі єдиним критерієм своєї поведінки чинить себе самого, свої інтереси та бажання.

Ми зупинилися над цим принципом християнського життя в додатку до Послання до Галатів, тому що воно є найжвавішим документом щодо цієї проблематики, документом, який постав не на основі далеких від життя теорій, а спираючися на пережитий особистий і церковний досвід Павла та його вірних, в якому активно діяв Святий Дух і на який Павло подає автентичне пояснення, будучи натхненим тим самим Духом.

Попередній запис

Послання до Галатів

Наступний запис

Римська Церква