ЕПІЛОГ

Поль Клодель: серце

“Хто стежив із захопленням і симпатією під час концерту за мімікою диригента оркестру? (Можливо, аби повністю нею насолодитися, варто на якийсь час оглухнути!). Його підлеглі вишикувалися перед нами, шерега за шерегою. Кожен напружено слідкує за щонайменшим його порухом. Нам, на жаль, видно тільки спину диригента, тому ми не можемо вловити погляд занепокоєний, сповнений відчаю чи тріюмфу, суворий, благальний, наполегливий, загрозливий, переконливий, погляд, який переходить від скрипок то до контрабасів, то до фанфар. У правій руці в нього чи то блискавка, чи то смичок, яким він грає на величезній скрипці оркестру; ліва ж, випромінюючи владу або зсилаючи благословення, п’ятьма розкритими пальцями і витонченою, вібруючою долонею гладить, як шерсть погано прирученого собаки, розумну і багатолику тварину, що перед ним, породжуючи звук, який лине з її очей. Права рука встановлює міру, твердо й водночас солодко, а рука ліва дарує найрізноманітніші почуття. Вона додає відтінків”.

Щось подібне відбувається і в нашій внутрішній духовній будові. Диригент нашого “органічного оркестру” встановлює певну міру, і водночас формує, виражає і визначає в нас всередині почуття. Це – серце, розумний і складний пристрій, який має чимало різних ключів, вентиляційних пристроїв і поличок. Воно покликане керувати органічним оркестром всередині кожної людини, відмірюючи для нього життя. Серце б’ється і в той самий час прислухається. Не випадково верхня його частина (передсердя) італійською називається “orecchietta” (“вушко”). Адамове серце отримало імпульс, породжений подувом із вуст вічности. Проте цим справа не обмежилася; нові імпульси даруються нам і далі…

“Inveni cor meum!” – каже Пророк. “Я знайшов своє серце!” Яке відкриття! Серце – не більше й не менше! Довкола нього формується моя особистість. Воно існувало задовго до моєї появи на світі, і зараз б’ється в мене в грудях, як билося і в Адама. Воно знає більше, ніж я сам, і просить, щоб до нього зверталися не просто на словах. Воно вселилося в нас, щоб дбати про буття, перейматися ним і відповідати йому. Його порівнюємо з неопалимою купиною, що горить і не згорає…

Коли Учитель каже:

“Дай Мені своє серце!”, то хоче сказати: “Сину Мій, дай Мені те, що є твоїм осереддям, твоєю причиною, керівним принципом твого життя і його ритмом, який ти відчуваєш, який дарує тобі почуття і який ти добре бачиш. Прийди до свого джерела! Бийся разом зі Мною!”.

КІНЕЦЬ

Попередній запис

МОЛИТИСЯ “У СЕРЦІ”_2

Наступний запис

Вступне слово