ЖАЛЬ – БІЛЬ ДУШІ

Німецьке слово «жаль» (нім. «Reue») у давнину мало значення сумний, засмучений. Це слово описує душевний біль через наші вчинки або ж бездіяльність. У християнському середовищі жаль – це «біль та огида душі через вчинений гріх із наміром виправитися в майбутньому» (К. Ранер). Тут важливі два аспекти: біль душі через гріхи та активна готовність змінити щось у своїй поведінці та покращити її. Це покращення в християнській традиції називається покаянням. Ось чому жаль та покаяння так пов’язані між собою. Традиція говорить про сокрушення серця: людина заглиблюється у свою душу і шкодує через свою провину, що пов’язане радше з негативним болісним відчуттям. Людина сама себе обвинувачує і терзає душу почуттям провини. Однак таке сокрушення серця мало би змінювати поведінку. Щирий жаль часто супроводжується слізьми, бо коли я справді усвідомлюю, як моя поведінка глибоко зранила іншу людину, то серце проймає різкий біль. Сльози передають усю глибину мого внутрішнього болю.

Карл Юнг у своїй терапевтичній практиці зустрічав людей, які добре влаштувалися зі своїм жалем. На думку вченого, ці люди забули про активний аспект жалю, який полягає в тому, щоб змінювати своє життя. Натомість ці люди загрузли в емоціях жалю. Щоб краще пояснити це явище, Юнг порівнює його з тим, що людина в холодний зимовий ранок краще лежатиме під теплою пуховою ковдрою, ніж вставатиме з ліжка. У такому значенні жаль стає замінником життя. Людина кається, шкодує, однак не робить висновків і нічого не змінюється. Навіть трапляється таке, що ми насолоджуємося самобичуванням, яке пов’язане із жалем. Тоді це виглядає як вибачення за те, що ми не беремо на себе відповідальности за власні вчинки. Однак жаль у властивому значенні цього слова – це щось більше за емоційний шок, це не похмілля після якоїсь відмови. У жалі має бути присутня рішуча відмова від старої поведінки й сильна воля змінити щось у своєму житті, почавши поводитися по-новому.

Жаль має за мету навернути людину. Однак часто він має характер самозвинувачення та самобичування. І що найгірше – людина може застрягнути на самобичуванні – а через якийсь час повертається до колишньої поведінки. Таке каяття тільки утверджує проступки людини. Саме тому дуже важливо, щоб у своєму жалі ми не займалися самобичуванням, відвернулися від минулих учинків і шукали в собі сили, щоб відтепер чинити по-новому.

Поза християнським контекстом сповіді в сучасному суспільстві все частіше можна почути про жаль. Його вимагають від терористів, прагнуть, щоб вони пошкодували за свої злочинні дії, інакше страшно собі уявити, що буде, коли їх випустять на волю. Тут жаль розуміють як чітке усвідомлення власної провини. Часто з ним поєднують готовність попросити пробачення у своєї жертви. Це стане свідченням діяльного жалю, тому що справжній жаль – це відвернення від колишніх учинків та способів поведінки і готовність почати все спочатку. Окрім всього він є емоцією, яка опрацьовує та відпускає минуле і спонукає мене віднаходити нові орієнтири та поводитись по-новому.

Попередній запис

РОЗЧАРУВАННЯ – БЕЗ ЕНЕРГІЇ, БЕЗ НАДІЇ

Наступний запис

ЗЛОВТІХА – ЗДОРОВЕ ПОЧУТТЯ