10 Відраза до нотаток. Ісус зобов’язує вести щоденник
Змушувала себе писати про те, що завжди намагалася приховати, не зберігати в пам’яті жодного спомину, а все довіряти пам’яті Спасителя, скаржилася Йому на велику відразу до писання, тож таку дав душі моїй відповідь: “Продовжуй писати, доню Моя, продовжуй писати. Усі твої бажання нічого не означають. Треба, аби сповнилася воля Моя”. “Але ж, о Боже мій, чи згадаю я те, що відбувалося 25 років тому?” “Хіба не знаєш, що Я – одвічна пам’ять Отця Мого Небесного, яка ніколи ні про що не забуває, бо в ній минуле і майбутнє є теперішнім? Пиши все, що тобі продиктую і не бійся. Обіцяю тобі, що благодать зійде на ці записи, аби через них Мене полюбили.
По-перше, вимагаю, аби ти робила записи, бо хочу показати тобі, що всі застороги для Мене – ніщо. Я дозволив тобі ними користуватися, аби приховати ті ласки, якими Я збагатив таку недосконалу істоту, як ти. Ти маєш завжди про це пам’ятати і дякувати Мені за все.
По-друге, хочу навчити тебе, що ти не повинна ані привласнювати собі цих ласк, ані бути скупою, уділяючи їх іншим, бо Я вирішив дати їх душам через твоє серце – такий Мій намір. У такий спосіб багатьох з них Я спасу від вічних мук, і колись це тобі покажу.
По-третє, хочу довести, що Я – одвічна Правда, яка не може брехати; що Я вірний Своїм обітницям, і що ласки, якими тебе обдарував, можуть витримати будь-які випробування й перевірки”. Після цих слів я відчула себе такою сильною, що хоч і не бажаю, аби ці записи потрапили комусь на очі, вирішила продовжувати їх вести за будь-яких обставин, аби сповнити волю мого найвищого Володаря.
11 Хвороба матері
Серед усіх страждань найважчим для мене було те, що я не могла допомогти матері подолати хворобу. Але й не хотіла, аби вона шкодувала мене, – боялася, що, виливаючи одна одній свої жалі, ми ображатимемо Бога. Турбувало ж мене найбільше те, що мама повністю була здана на мої руки, а я часто не могла їй виявити якусь дрібну послугу, бо все було зачинено на ключ і мені доводилося жебрати для хворої навіть кілька яєць та інші вкрай необхідні речі. Усе це мене дуже пригнічувало, особливо через селян, які часто говорили понад міру. У мами на голові була дуже небезпечна, велика, червона і тверда рожа. Фельдшер випустив їй кров, але сказав, що одужати вона може тільки дивом. Ніхто цим не переймався, не турбувався, лише я знала що робити і до кого звернутися: до моєї розрадниці, Найсвятішої Діви Марії, і до Найсвятішого Господа мого. Лише з Ними могла поділитися своїм горем, бо скрізь зустрічалася з несправедливістю, докорами, осудом. Не знала, куди сховатися.
Коли в день обрізання Господа Ісуса пішла на Богослужіння, попросила Його, аби Він Сам став лікарем і ліком для моєї нещасної матері й аби навчив мене, що повинна робити. Вчинив це з великим милосердям. Коли я повернулася додому, то побачила, що нарив на щоці в мами тріснув, і гній, що витікав з рани, так смердів, що ніхто не хотів наблизитися до хворої. Я ж не уміла гоїти рани, не могла до них торкатися і навіть на них дивитися, не мала жодної мазі, хіба що мазь Провидіння Божого. Тож відгинала від рани щодня шматок гнилого тіла і не втрачала надії на одужання мами, бо вірила в доброту мого Господа і відчувала поруч Його Присутність. Через кілька днів, наперекір передріканням людським, мама одужала.
Під час її хвороби я майже не спала і не їла. Мій Божественний Учитель потішав мене і скріплював досконалим підпорядкуванням Його волі. А я завжди зверталася до Нього зі словами: “О мій Господи! Якби Ти не хотів, то не допустив би, аби це зі мною сталося. Дякую Тобі за те, що мені посилаєш, аби уподібнити мене до Себе”
12 Любов до молитви
Серед усіх цих терпінь я відчувала велике прагнення до розважання, і було мені дуже прикро, що не знала й не могла довідатися, як треба в такому випадку молитися, бо ж зовсім не зустрічалася з особами духовними. Знала тільки єдине слово розважання, яке сповнювало захопленням моє серце. І тоді я звернулася за роз’ясненням до мого Найвищого Учителя: Його наука стала мені в пригоді на все життя. Порадив мені, аби я покірно схилилася в поклоні перед Ним до землі та попросила пробачення за все, чим Його образила. Відтак, віддавши поклін, пожертвувала Йому своє розважання, не знаючи, як маю це зробити. І тоді Сам Господь являвся мені в тій таємниці, в якій хотів, аби про Нього розважала. Увесь мій розум був поглинутий Ісусом, а серце переповнювало прагнення любити Його, з чого випливало ненаситне прагнення Св. Причастя і терпіння. Однак на молитву-розважання потрібен був час, а я не мала вільного часу вдень, хіба що вночі, тож скільки могла, молилася щоночі. Мені так приємно було це робити, що обіцяла Господу, як тільки відкриє переді мною таємниці розважання, присвячувати Йому якнайбільше часу. Його доброта настільки вабила мене до медитативної молитви, що я не відчувала прагнення до молитов усних. Не могла вже їх відмовляти перед Найсвятішими Тайнами, які поглинали мене настільки, що я втрачала відчуття часу.
13 Любов до Найсвятіших Тайн і прагнення Св. Причастя
Я могла стояти перед Найсвятішими Тайнами цілі дні і ночі, без їжі і питва. Не розуміла, що зі мною діється, відчувала тільки, що згораю в Його Присутності, як свіча, прагнучи відповісти любов’ю на любов. У храмі намагалася стати якнайближче до Найсвятіших Тайн. Заздрила тим, хто міг часто приймати Св. Причастя і затримуватися біля Найсвятіших Тайн, лише цих людей вважала дійсно щасливими. Тож намагалася заслужити довіру тих, від кого залежала, аби отримати кілька хвилин часу на адорацію Найсвятіших Тайн. Траплялося, що через гріхи свої я не могла заснути в ніч Господнього Різдва, а оскільки парафіяльний священик голосно застерігав з амвону, що ті, котрі не спали, не повинні приступати до Св. Причастя, я також не мала відваги Його приймати. Отож через це день радості ставав для мене днем сліз, які служили мені і за поживу, і за радість.
14 Її найбільший упадок
Допустилася я і великих прогрішень! Разом з іншими дівчатами перевдягалася задля розваги і на догоду родині в карнавальний одяг. Знаряддям своєї справедливості вибрав Бог осіб, від яких я залежала, аби відповіла за кривду, завдану Йому своїми гріхами. Такою була воля Божа, тож зла вони мені не вчинили, бо так хотів мій Бог.
15 Засоромлена з приводу записів
Але ж, Господи мій, змилуйся над цією слабкістю надмірного болю і зніяковіння, яку відчуваю в серці з приводу записів, – адже так довго їм опиралася. Підгримуй мене, Господи, аби не впала я під тягарем Твоїх слушних докорів. Обіцяю, що з допомогою Твоєї ласки ніколи більше не буду Тобі опиратися, хоч би мені це коштувало життя, хоч би викликало зневагу усіх людей і налаштувало проти мене усю несамовитість пекла за мій спротив. Прошу Тебе, пробач мені за це і дай сили виконати те, чого від мене сподіваєшся, незважаючи на труднощі, які доведеться мені подолати через власну любов.