21 Господь дорікає їй і відкриває Свої наміри
Від природи я мала схильність до розваг і насолод, але в жодній з них не могла знайти розради, хоч докладала зусилля, аби їх мати. Спаситель, що явився мені, скатований бичами, не допускав до цього. Його докори пронизували моє серце. “Хочеш розваг?”, – запитував. “А Я ж не знав жодної втіхи, Я випив повну чашу гіркоти з любові до тебе, аби здобути твоє серце! Однак ти і досі не наважишся віддати його Мені”. Усе це мало великий вплив на мою душу, хоч, щиро кажучи, я мало тоді розуміла, – мій розум ще не був достатньо одухотворений і, якщо чинила щось добре, то лише тому, що на цьому наполягав Господь і я не могла Йому відмовити.
Мені й досі соромно, коли про це згадую, і розумію, що заслужила найсуворіші кари, однак пишу про це, аби показати велич Його милосердя. Хоч тоді здавалося мені, що Господь заповзявся дорікати мені, протиставляючи Свою доброту моїй злості, Свою любов моїй невдячності, і я все життя шкодувала, що не вмію бути вдячною моєму Спасителю, який від колиски оточив мене такою ніжною опікою і ніколи мене не покидав.
22 Віддана в опіку Найсвятішій Діві Марії
Якось я вжахнулася від думки, що стільки прогрішень і зрад, які виявила в собі, не відкинули Його від мене, тож запитала, як таке можливо. “Хочу зіткати тебе з Моєї любові і Мого милосердя, – почула у відповідь, – тому так роблю”. Іншого разу сказав: “Ти вибрана Мною, і присягнула Мені на вірність, коли дала обітницю чистоти. Це Я тебе до цього присилував, коли ще світ не заполонив твого серця, коли хотів, аби воно залишалося чистим, не забрудненим почуттями земними. А щоб його таким зберегти, Я відштовхнув усяку злість від твоєї волі, аби не могла його забруднити. Потім віддав тебе під опіку Моєї Найсвятішої Матері, аби виховувала тебе згідно з Моїми намірами”.
Ось чому Марія завжди залишалася для мене доброю Матір’ю і ніколи не відмовляла мені в допомозі, я ж зверталася до Неї у всіх моїх терпіннях і потребах і то з такою довірою, що, здавалося мені, – під Її Материнською опікою ніколи не боятимусь. Якраз тоді я дала обітницю, вшановуючи Її, постити щосуботи, відмовляти Години до Її Непорочного Зачаття, а щойно навчуся читати, відмовляти на почитання семи мечів Її болю кожного дня, аж до кінця життя, сім разів “Богородице Діво”, стільки ж разів вклякаючи. Визнала себе також Її одвічною невільницею, благаючи Її, аби за невільницю мене прийняла, аби, як дитина Її, могла завжди звертатися до Неї, як до своєї доброї Матері, до якої відчувала відтоді ніжну любов.
23 Родина чинить перешкоди
Однак Матір Божа скарала мене суворо, щойно побачила, що я знову поступаюся в боротьбі, що не можу вистояти супроти наполягань моїх рідних і сліз моєї матері, яку я так щиро любила і яка сказала мені, що двадцятирічна дівчина повинна вийти заміж. Та ще й диявол нашіптував мені підступно: “Нещасна! Хочеш бути черницею? Виставиш себе на посміховисько усього світу, бо в монастирі не витримаєш. А зняти чернечий одяг і вийти з монастиря – сором! Де від нього сховаєшся?” Я заливалася сльозами, відчуваючи ще й відразу до чоловіків, не знаючи, на що маю пристати. Нарешті мій Божественний Учитель, який весь час нагадував про обітницю, змилувався наді мною.
24 Господь повертає їй спокій
Якось після Св. Причастя Ісус дав мені зрозуміти, що це Він – найкращий, найбагатший, найсильніший, найдосконаліший серед усіх наречених. Але чому, призначена для Нього, я хочу відмовитися від Нього, аби взяти шлюб з кимсь іншим? “Зрозумій, якщо Ти Мене аж так зневажиш, Я покину тебе назавжди. Але якщо залишишся Мені вірна, не покину тебе ніколи і зроблю Себе твоєю перемогою над усіма ворогами. Твої вагання від незнання, бо ти ще Мене не пізнала. Але якщо будеш Мені вірна і підеш за Мною, дозволю тобі пізнати і побачити Мене”.
Ці слова принесли мені таку втіху, що душа моя нарешті віднайшла спокій і я дала собі слово, що краще помру, аніж зламаю присягу. Здавалося мені тоді, що пута мої розірвані і боятися мені нічого, бо навіть якби чернече життя було чимось на кшталт чистилища, то краще для мене решту життя очищуватися, аніж потрапити до пекла через свої гріхи і спротив.
25 Попри все, буде черницею
Щойно я зважилася на чернече життя, мій Божественний Наречений попросив мене, аби я дозволила Йому стати володарем моєї волі, бо я ще надто слабка і можу передумати. Я погодилася. Відтоді Він настільки заволодів моєю волею, що я відмовилася від неї на все моє життя. Ісус так глибоко увійшов у моє серце, що я почала розуміти значення присяги і відновила її у своєму серці. Пообіцяла Йому, що навіть якби мала тисячу разів втратити життя, стану черницею. Відтак відмовила усім, хто просив моєї руки. Мама потайки плакала, а рідні застерігали мене, що стану причиною її смерті, якщо її покину, і відповім за це перед Богом, бо мушу її доглядати, а черницею можу стати і після її смерті. Один з братів (Хризостом Алякок. – Ред.), який мене дуже любив, робив усе, аби переконати мене відмовитися від свого наміру, обіцяв з власного спадку дати мені добрий посаг. Але серце моє було вже непохитним, як скеля, хоч і змушена була я ще три роки залишатися у світі.
26 Хочуть її прилаштувати до Урсулянок в Макон
Один з братів моєї матері (Філіберт Лямен. – Ред.) мешкав у Макон. Його донька (сестра Колумба. – Ред.) була черницею в монастирі Сестер Урсулянок і, знаючи про моє покликання до чернечого життя, радила і мені стати урсулянкою. Я ж, не відчуваючи схильності до урсулянського життя, відповіла їй так: “Лише з любові до тебе я могла би піти до цього монастиря; я ж хочу піти до такого монастиря, де не буде ні рідних, ні знайомих, аби стати черницею з любові до Бога”. Щоправда, я не знала де знайти такий монастир і який Чин вибрати, тому мало не поступилася вмовлянням своєї двоюрідної сестри, яку дуже любила. Її тато був моїм опікуном і часто говорив, що я для нього, як рідна дитина і тому він хоче, аби я була біля нього, – це теж впливало на мій вибір, бо з поваги до дядька не хотіла йому перечити.
Поки він мене переконував, інший брат матері, який ніяк не міг погодитися, що я піду в черниці, загнівався на мене за те, що наперекір його волі, без згоди рідних хочу піти до монастиря Св. Урсули. Мені ж якийсь таємничий голос нашіптував: “Не йди туди, іди до Найсвятішої Діви Марії” (до Згромадження Сестер Відвідин Найсвятішої Діви Марії – відомих більше, як Сестер Візиток, від латинського Vizitatio, тобто відвідини. – Ред.).
27 Її відмовляють від рішення вступити до монастиря Сестер Візиток
Кілька черниць з нашої родини були вже в цьому монастирі, однак мені не дозволяли побачитися з цими сестрами. А те, що мені про те Згромадження говорили, могло відлякати і найвідважнішого. Але чим більше мене намагалися відвернути, тим більше я прагнула вступити саме до цього монастиря. Приваблювало мене вже саме ім’я Найсвятішої Марії; воно допомогло мені збагнути, що саме тут є те, чого шукаю. Якось, коли я дивилася на образ великого Святого Франциска Салезія (це він разом зі Св. Йоанною Францискою де Шанталь заснували Згромадження Сестер Візиток), мені здалося, що він назвав мене своєю донькою і я побачила батьківську турботу в його очах. Однак нікому про це не сказала і роздумувала над тим, як звільнитися від впливу моєї кузинки і її Згромадження, яке настільки мені довіряло.