Життя святих

Відкритість на релігійний досвід присутня і в житті святих. Св. Августин дуже докладно описав досвід свого особистого навернення: «Так я говорив і плакав у найгіркішому сокрушенні свого серця, коли – о диво! – я почув із сусіднього будинку якийсь голос, чи то хлопчика, чи дівчинки, не знаю, – хтось співав і часто повторював: «Візьми і прочитай». Вираз мого обличчя відразу змінився, я почав дуже зосереджено думати, чи то звично граються, наспівуючи ті слова. Та я не міг пригадати, щоб чув коли-небудь щось таке. Отже, стримавши потік сліз, я підвівся; розуміючи, що ніщо інше, як Боже повеління каже мені розгорнути книгу і прочитати перше, що трапиться. …Я схопив, розгорнув і в тиші прочитав той розділ, на який упав погляд: «Не в безчинстві і п’янстві, не в розпусті, не в сварці і заздрощах; але покладіться на Господа Ісуса Христа і не надійтеся на плоть з її пожадливостями». Далі я не читав, та й не було потреби, тому що в кінці цього речення мене вмить осяяло світло, у моє серце прийшли ясність, уся темрява сумнівів зникла»[1].

Серед глибокого виливу емоцій, цей видатний інтелектуал, св. Августин, почув голос, наче голос дитини. Він не знав, хто ця дитина і звідкіля голос, усе ж він відчув, що має послухатися. Він підкорився. Він прочитав перше, на що натрапив. Слова одразу пронизали його серце; слова ожили для нього, і він відчув дотик Святого Духа, Який звільнив його від сумнівів і назавжди перемінив життя. Не буде перебільшенням, коли скажемо, що цей великий філософ, який так довго шукав істину і боровся зі слабкістю власної плоті на такому глибокому рівні, умить був перемінений. Досвідчення Бога, дотик Святого Духа стали основою цілковито нового життя.

Ці історії доводять очевидність того, що в центрі релігійного досвіду лежить нове пізнання Бога у Святому Дусі. Це не просто знання через розум, тобто дізнання фактів про Бога, але це пізнання в біблійному сенсі. Це означає досвідчити Його. Увійти в особисті взаємини з Ним, співдіючи з Ним і дозволяючи Йому себе вести. «А тепер, як пізнали ви Бога, чи краще як Бог вас пізнав», – каже ап. Павло (Гал. 4:9). На Небесах «потім пізнаю, як і пізнаний я» (1Кор. 13:12)[2].

Важливо зрозуміти, що бажання дозволити Богові діяти в нашому житті є фундаментальним аспектом справжнього чи повнішого пізнання Бога.

Відкритість на досвід Бога є основною характеристикою всіх святих. Святі – це чоловіки і жінки, які зустрілися з Богом. Вони знають Його особисто. Той досвід зродив усередині кожного з них глибоке переконання, що Ісус живий і діє тепер.

Що мене дивує, то це те, що ми, католики, більше ніж інші християни віддаємо шану святим. Ми читаємо про їхнє життя, святкуємо дні пам’яті, нас постійно закликають наслідувати їх у житті. Коли ми так чинимо, то зазвичай зосереджуємося на добрих вчинках і аскетизмі або ж на їхніх духовних практиках. Ми зосереджуємося на зовнішньому пості, милостині, на практикуванні самозречення і на довгих годинах молитви, що складало важливу частину їхнього життя як учнів. Ми сподіваємося пройти через усі труднощі і самозречення, які показують нам святі, але ми майже ніколи не очікуємо зустріти Господа Ісуса так, як вони. Іронія полягає в тому, що без того особистого досвідного пізнання Бога святі не змогли б жити тією героїчною любов’ю, яку ми намагаємося імітувати.

Мати Тереза дає нам ще один приклад, сучасніший приклад саме цієї проблеми. Недавно Місія милосердя вперше оприлюднила деякі деталі духовної подорожі Матері Терези. Ті, хто публікував деталі про особисте духовне життя Матері Терези, казали: «Було б важко зрозуміти працю Матері Терези з Калькутти, не знаючи про її містичний досвід, який був джерелом і основою Місії милосердя та спонукав її одягнути сарі й вийти на вулиці, щоб турбуватися про найбідніших із бідних»[3].

Те саме можна сказати про майже всіх або, цілком можливо, про всіх святих. Особисте досвідчення Господа Ісуса Христа в силі Святого Духа є джерелом і основою всієї героїчної праці святих. Це давало їм змогу зрозуміти, до чого кличе їх Господь, і це вивільняло динамізм та силу, необхідні для виконання покликання.

Подібно до кожного з нас, Мати Тереза докладала зусиль, щоб чути Господа і пізнавати Його волю для свого життя. В опублікованому уривку з листа Матері Терези до свого духівника записана її розмова з Ісусом. Через те, що лист такий повчальний і надихаючий, я частково використаю його тут:

«У той час Мати Тереза працювала в Калькутті в Індії як монахиня згромадження сестер з Лореток. Коли вона молилася, Христос попросив її вийти на вулиці й оголосити про Нього серед відкинутих Індії, особливо дівчат. «Як я зможу? – написала вона. – Я була і є дуже щасливою як монахиня. Залишити те, що люблю, і наразити себе на нові труди та страждання, які будуть великими, стати посміховищем для багатьох, особливо монахів, пристати і вибрати добровільно труднощі життя в Індії, самотність і безчестя, і невизначеність? І все лише тому, що цього хоче Ісус, бо щось кличе мене залишити все і зібрати небагатьох, щоб жити Його життям, робити Його працю в Індії».

«Коли вона молилася, особливо коли приймала Св. Причастя, Ісус постійно запитував: «Ти відмовишся? Коли йшлося про твою душу, Я не думав про Себе, але добровільно віддав Себе за тебе на хрест, а тепер, як ти вчиниш? Ти відмовишся? Я хочу, щоб індуїстські монахині стали жертвами Моєї любові». Мати Тереза пояснила все це в листі своєму духівникові й архієпископу».

«Мій Ісусе, те, що Ти просиш, понад мої сили, – відповідала колишня сестра Марія Тереза. – Я заледве розумію половину з того, що Ти хочеш. Я негідна. Я грішна. Я слабка. Ісусе, піди і знайди більш гідну душу, більш великодушну».

Христос відповів їй: «Ні, твоє покликання любити, страждати і рятувати душі, а зробивши цей крок, ти сповниш бажання Мого серця щодо тебе. Ти одягнешся в простий індійський одяг або, радше, так, як одягалася Моя Мама, – просто і бідно. Твій теперішній габіт святий тому, що це Мій символ. Твоє сарі стане святим тому, що воно буде Моїм символом».

«Ісусе, мій Ісусе, я лише Твоя, – відповіла монахиня. – Я така нерозумна. Я не знаю, що говорити, але роби зі мною, що хочеш, як бажаєш і так довго, як бажаєш. Я люблю Тебе не за те, що Ти даєш, але за те, що Ти береш… Не допусти, щоб я була обдурена, я так боюся…».

Христос заспокоїв її, описавши, як буде виглядати майбутнє: «Я хочу, щоб індуїстські монахині-місіонерки милосердя були Моїм вогнищем любові серед бідних, хворих, умираючих і малих дітей…» «Маленька, дай Мені душі, – наполягав Ісус, звертаючись до монахині. – Дай Мені душі бідних малих дітей вулиці. Як це боляче, якби ти тільки знала, бачити цих дітей, занечищених гріхом. Я прагну чистоти їхньої любові. Якби ти лише відповіла і привела ці душі до Мене. Вирви їх із рук зла. Якби ти тільки знала, скільки дітей кожного дня впадає в гріх. Є багато монахинь, які доглядають багатих і забезпечених людей, але для Моїх дуже бідних нема абсолютно нікого. Їх Я прагну, їх Я люблю. І ти відмовишся?»

Минуло кілька тижнів. Потім, 6 січня 1948 року, архієпископ П’єр викликав Матір Терезу і сказав: «Можеш починати»[4].


[1] The Confessions of St. Augustine (London: Collier MacMillan Publishers, 1961), 130-131.

[2] Healy.

[3] «Mother Teresa’s Mystical Experiences: Origin of Her Work», Zenit News Service, Rome, 29 November 2002.

[4] «Mother Teresa’s Mystical Experiences: Origin of Her Work».

Попередній запис

Упередження апріорі

Наступний запис

Визначення поняття релігійного досвіду