Життя у свободі

«Христос для волі нас визволив. Тож стійте в ній та не піддавайтеся знову в ярмо рабства» (Гал. 5:1).

Основна характеристика християнського життя – свобода. Дія Духа в наші дні допомагає багатьом людям заново відкрити той факт, що християнська свобода є даром Святого Духа. Тобто це стан, який виробляє в нас Дух. Дух дається, щоб вести нас від стану рабства гріха «на волю слави синів Божих» (Рим. 8:21). Святий Павло попереджає нас, що ми всі були колись «рабами гріха» (Рим. 6:17), і він виясняє, що для того, щоб залишатися у свободі, яку Христос дав нам, ми повинні «стояти міцно» в її обороні.

Гріх – це сила, яка працює всередині нас. Сила, яку треба придушувати і буквально умертвляти, інакше вона буде зроджувати свої плоди: «Бо коли ми жили за тілом, то пристрасті гріховні, що походять від Закону, діяли в наших членах, щоб приносити плід смерти» (Рим. 7:5).

Біблійна картина боротьби з гріхом зрозуміла. Гріх – це викривлення людської свободи. Він стосується не лише певного грішного вчинку, але також внутрішнього налаштування людини проти Божої волі і Його справедливих до неї вимог. Гріх породжує смерть, тому що відсікає нас від єдиного правдивого джерела життя, тобто Бога. Смерть, своєю чергою, кидає тінь на людське серце і затемняє наш розум, породжуючи страх. Диявол маніпулює страхом смерті, щоб поневолити нас. Згідно зі св. Павлом, Ісус узяв наше тіло, щоб «смертю знищити того, хто має владу смерти, цебто диявола, та визволити тих усіх, хто все життя страхом смерти тримався в неволі» (Євр. 2:14,15).

Лещата гріха сягають так глибоко, що навіть Закон Мойсея, який Бог дав для нашого добра, сприяє нашому рабству: «Сталася мені та заповідь, що для життя, на смерть» (Рим. 7:10). Як може Божий Закон, який є «святий і справедливий, і добрий» сприяти цьому стану рабства? Ап. Павло пояснює це так: «Але гріх, узявши привід від заповіді, зробив у мені всяку пожадливість, бо без Закону гріх мертвий» (Рим. 7:8).

Через те, що «закон гріха» всередині нас, Закон Божий, який призначений для добра, виявляє справжній стан наших сердець стосовно Бога. Божі заповіді вимагають, щоб ми найперше любили Бога всім серцем і душею, розумом і силою. Однак коли ми подивимося на наше життя в світлі цієї Заповіді, то знаємо, що ми її не виконуємо. Натомість знаходимо «всіляку пожадливість» і самолюбство.

Ап. Павло бачить, що ця битва розгортається в його власному житті: «Та бачу інший закон у членах своїх, що воює проти закону мого розуму, і полонить мене законом гріховним, що знаходиться в членах моїх. Нещасна я людина! Хто мене визволить від тіла цієї смерти?» (Рим. 7:23,24).

Людська боротьба за свободу є боротьбою проти цієї сили. Це боротьба, яку ми не можемо виграти власними силами, хоч би як намагалися. Ап. Павло нагадує нам: «Бо ми не маємо боротьби проти крови та тіла, але проти початків, проти влади, проти світоправителів цієї темряви, проти піднебесних духів злобиНарешті, мої брати, зміцняйтеся Господом та могутністю сили Його!» (Еф. 6:12,10).

Ця боротьба розгортається в житті кожної людини. Історія молодого угорця показує яскраву, драматичну картину саме того, наскільки реальною є для цього боротьба. Його історія може здаватися надзвичайною, але битва, яку він вів, є спільною для нас усіх. З дня народження він потрапив у середовище, скалічене гріхом, який поступово наблизив його до духовної смерті. Брак віри в батьківському домі призвів до того, що він не зміг протистояти злу, з яким йому довелося зустрітися. Битва почалася зі стосунків із батьком: гнів, лють, гіркота і насилля поступово спричинили розпад сім’ї.

Гріх руйнує взаємини, він розлучає й розділяє, веде до ізоляції. Молодий чоловік самотньо блукав вулицями; він був глибоко зранений, одинокий, легка здобич для диявола, що «ходить, ричучи, як лев, що шукає пожерти кого» (1Пет. 5:8).

Гріх погнав його на вулицю, і гріх намагався його там утримати. Він потрапив у пастку гріха. Гріх став способом його життя. Кожний крок, який він робив на своєму шляху, коли втікав від болю відкинення, заводив його дедалі глибше в рабство.

Коли ми схоплені пасткою гріха, він видається нам єдиним рішенням проблем. Як він мав жити? Продавати своє тіло. Як він міг заробити більше грошей? Змушувати інших, навіть беззахисніших робити те саме. Як він міг зарадити внутрішньому болю свого життя, гіркоті, ненависті до себе, які з’їдали його? Полегшувати біль наркотиками. Якщо реальність надто болісна, легше уникати її, втікати від неї, заглушувати її. Що він міг зробити, щоб подолати почуття безсилля й порожнечі в серці? Захопитись окультизмом, духовними підробками, які дають ілюзію переваги, але дозволяють залишатися в темряві, далеко від світла, яке виявило б його стан.

Ісус сказав: «Світло на світ прибуло, люди ж темряву більш полюбили, як світло, лихі бо були їхні вчинки! Бо кожен, хто робить лихе, ненавидить світло, і не приходить до світла, щоб не зганено вчинків його» (Ів. 3:19,20). Ніхто з людей, які потрапили в тенета гріха, не хоче бачити, який безлад вони вчинили зі своїм життям.

Ось він, вічне творіння, сотворений для слави, вчинений для незрівнянної радості й краси; гріх попрацював над ним своїми чарами. Він скалічений, мертвий, його викручує, він шипить, як божевільний. Він залишений самотньо блукати вулицями. Такого кінця диявол бажає кожному з нас. Його стратегія – переконати всіх нас, що життя зовсім не має сенсу. Якщо смерть скаже своє останнє слово, з чим ми залишимося? Ми застрягли в тому, що багато духовних письменників зображають, як «замкнену систему». Якщо Бог не існує, ми полишені на самих себе. Самозбереження стає рушійною силою в житті. Страх не мати достатньо, зазнати невдачі в одержанні своєї частки обмежених ресурсів перетворює життя на змагання. Те, що з’являється всередині, – це і є «всяка пожадливість» (Рим. 7:8).

Життя стає напруженими перегонами, щоб мати, контролювати, володіти й досвідчувати. У межах цієї системи нікому не можна довіряти. Я боюся, що інші мене випередять. Я прагну мати перевагу над ними. Я заражений і схвильований постійним невдоволенням. Я не бачу виходу, «бог цього світу засліпив розум». Сатана поставив заслін на наші очі, щоб ми не могли бачити поза «замкненою системою».

Гріх у своїй серцевині – це відмова визнати Бога. Сила гріха всередині нас сприяє стратегії диявола прогнати Бога від Його творіння. І тут, згідно зі св. Павлом, доходимо до суті справи: «Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання, бо, пізнавши Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь.» (Рим. 1:20,21,25).

Гріх, урешті-решт, веде до ідолопоклонства. Ідолопоклонство – це відмова дати Богові те, що Йому належить: нашу любов, довіру, послух і досконалу посвяту. Це спроба знайти життя і кінцевий сенс поза Ним. Якщо Бога нема, ми будемо вкладати свою енергію, пристрасть і довіру в щось інше. Ми добігаємо до кінця, прив’язані до випадкових реальностей, так, ніби вони остаточні. Це для св. Павла рабство, чисте й просте. Хто більше обурений і поневолений за людину, яка робить ставку на проминальне? Якою сліпою є та людина, яка обожнює щось менше за себе!

Без Бога людське серце не має задоволення. Спроба знайти сенс у тому, чим володіємо, що шукаємо для нашого самозбереження, не задовольняє. Ми залишаємося порожніми. Але якщо Бога нема, то що інше заповнить цю порожнечу? Хіба ці безперервні змагання за задоволенням і втіхою не є джерелом вражаючого поширення залежної, примусової поведінки, такої характерної для нашої культури?

Попередній запис

Місійна кампанія в містечку Пекс

Наступний запис

Прорив «замкненої системи»