Трансцендентний шлях до духовного здоров’я представляють різні специфічні духовні здібності людини, які дають перевагу волі людини над інстинктами і психічними примусами. Суть духу – свобода, і людина не покинута напризволяще для чужих їй сил зла, насолоди, терпінь та ідеологій, які призводять до залежності, а може розбити окови тіла і душі, що зв’язують її. Усе можна виправити та вилікувати, і з допомогою чуда, якщо треба. Такою великою є сила духовної душі людини. Тому не можна піддаватися фаталізмові й відчаю, як і думкам, що все наперед визначено дитинством, вихованням, досвідом життя та здобутими ранами і травмами. Про людину ж вирішують не психофізична і психосоціальна обумовленості, а її духовний вимір. Незважаючи на всі немочі, кожен може протистояти долі та бути вільним для схильностей і особистого вибору. Духовний вимір сягає глибше від психофізичного і соціального рівня в людині та вирішує її майбутнє. Віктор Франкл каже, що духовний вимір є видом «впертості» перед тим, що з людиною відбувається.
Неправда, що людина має піддатися гомеостазу, тобто задовольнити різні свої потреби, скажімо, насолоди, інстинктивні реакції та різноманітні бажання, щоби бути здоровою. Що більше людина розвиває свої духовні здібності, то яснішими виявляються її свобода та здоров’я. Саме свобода є долею людини. Адже це тварини пов’язані з інстинктами, людина ж покликана сама вирішувати свою долю. Вона має вищі потреби: цінності, мораль, етичність, справедливість, порядність. Якщо людина їх дотримується, то перевищує свої психофізичні потреби і знаходить зміст життя, який усьому організмові дає гармонію, задоволення, мир і здоров’я. Беззмістовність життя – найважча проблема людини і найглибша недуга. Франкл називає це екзистенціальною фрустрацією і екзистенціальним вакуумом. Радість людини є в ній самій, а не в зовнішніх задоволеннях інстинктів та фізичних потреб. Захисник на передовій був готовий усе на світі втратити, а в душі був гордим і щасливим, бо боровся за те, що є невід’ємним і вічним, що захищає батьківщину та її свободу. Зміст життя і виконання життєвого завдання полягає в жертвуванні себе за те, що залишається назавжди, як і в тому, що людина розвиває таланти, інтелігенцію, здібності, щоби реалізуватися і внести свою лепту в історію людства.
Людина може опинитися і в безвихідних ситуаціях, і в стані болю, який здається нестерпним. У когось, може, зруйнована сім’я, хтось мусить жити з невиліковною недугою, комусь не вдалася кар’єра, дехто постраждав від стихійного лиха, яке знищило дім, а ще хтось змушений собі постійно в чомусь відмовляти. Інший може відчувати провину, яку, на перший погляд, годі виправити. Тоді спаде на гадку, що це нестерпно, що залишився тільки відчай. Декому може здатися, що самогубство – єдиний вихід. Проте саме ці ситуації – справжній виклик для людини. Нам треба бути відважними. Зіткнувшись віч-на-віч із дійсністю, маємо встояти на ногах і перемогти її. Важливо «пробитися» до усвідомлення, що ти не сам, що Бог існує і має для тебе якраз тепер правильне рішення. Це ситуація, яка робить людей видатними, великими. Треба перегорнути життєву сторінку, повернутися до позитивного, з кожної ситуації почерпнути найкорисніше. Видатні люди з безвихідних ситуацій робили найкращі ходи у своєму житті й стали частиною історії. Вони були особисто щасливими, і їхній народ завжди ними пишається. Лише той, хто не злякається важких ситуацій, може зайняти правильну життєву позицію, перемогти та стати сильним саме там, де був найслабшим. Важливо вміти перескочити власну тінь, не злякатися погроз, але скувати їх духовним осмисленням і залишитися прикладом відваги та незламного духа. Ти стаєш великим, коли чиниш опір невдачам. Ти можеш усе втратити, але себе збережеш, якщо не здасися. Твоя духовна свобода – це твоя найвища велич і честь.
Духовний вимір людини має й багато інших способів та механізмів, як позбутися важких думок і страхів. Важливо пам’ятати, що треба звільнитися від миттєвої образливості, раптового неуспіху чи теперішньої кризи. Замість спостерігати за своїми травмами, поглянь, що нового можеш створити. Не намагайся лікувати зраненої частини своєї духовної душі, а користуйся своєю здоровою істотою, подивися, хто ти, що Бог на твоєму боці якраз тоді, коли все повстає проти тебе. Суть агіотерапії полягає в тому, що вона не звертає уваги на рану, травму чи духовну недугу, а вимагає, щоб активувалось усе здорове в людині й вилікувало свою хвору частину. Ти можеш прив’язати себе до своєї проблеми, до травми, болю та симптому. Але цим ніби вбиваєш себе лише за те, що твоє волосся добре не вкладене, хоч усе інше на тобі досконале. Люди стають депресивними через дрібниці, покінчують з життям під впливом хвилевого настрою і безглуздих причин, розривають шлюб, потрапивши в незначне непорозуміння. Хіба це не наївно і не сумно? Замість того, щоб жертвувати життя за щось вічне і добре, люди знищують його через дрібниці.
Тому важливо в житті вміти показати впертість (затятість) і відвагу. Якщо маєш страх перед темрявою, то ввійди до приміщень, яких боїшся, і будь у гуморі, жартуй. Висмій незручну ситуацію чи свій недолік. Хочеш зберегти життя – будь готовим жертвувати його за щось дорогоцінне і моральне. Хтось образив тебе – пожартуй над тим почуттям образи. Хтось погрожує тобі – скажи собі: нехай погрожує! Боїшся чогось – промов у собі: хай це просто станеться зі мною, то й що?! З чого посмієшся, того вже не лякаєшся. Твій дух просто відважно реагує і береже тебе від цієї загрози. Розкажи собі якийсь жарт, займи позицію гумору – і побачиш, як звільнишся від тривожних думок і страхів.
Часто тебе полонять спомини й картини з війни або з цивільного життя, яких не можеш позбутися. Серце твоє швидко б’ється, ти весь схвильований, сон не бере, не можеш ні про що інше думати, ти весь втрачений, так, ніби згубив осередок себе самого. Що тоді? Думай про те, що тебе особливо цікавить і захоплює. Важливо піднятися над тими гадками, які полонять тебе, вийти з нав’язливих помислів та якийсь час думати і в своїй уяві дивитися на те, що тебе особливо приваблює та звеселяє. Можеш декілька секунд чи бодай одну-дві хвилини своїм духом споглядати Ісусове обличчя – і відчуєш, що наповнюєшся миром, серце втишується, нерви розслаблені, тіло спокійне і душа вільна.
Дуже важливо знати духовні правила в терпіннях і безвихідних ситуаціях. Досвід показує, що не можна відкинути хреста, треба його прийняти. Якщо відкидаєш або не приймаєш, то він прилипне до тебе і мучить тебе до виснаження. Якщо таки приймеш його, тоді відчуєш несказанну легкість, мир і свободу, так, ніби душа звільнилася від смерті та найважчих небезпек. Отже, непотрібно боротися проти важких дум і страждань, не треба їх посилено аналізувати чи шукати способу від них звільнитися. Так не вирішиш проблеми. Але спокійно скажи, що не боїшся і можеш дозволити, щоб з тобою сталися і найгірші речі. Якщо тебе захопить і найглибший біль, промов: «Нехай це станеться зі мною, ну й що з того?» – побачиш, що вмить усі болі й погрози зникнуть. Ісус навчає, що той, хто щодня візьме на себе свій хрест, Його учень[1]. Коли приймеш свій страх, тоді наблизишся до Ісуса і Він звільнить тебе. Господь увійшов в усі проблеми та терпіння світу, також у твої особисті.
[1] Пор. Лк. 14:33. – Прим. пер.