ЗАЗДРІСТЬ – ОТРУЙНЕ ЖАЛО

Нічого нікому не дозволяти, завжди собі поступатися, часто відчувати себе обділеним, не бажати нікому щастя, «ображатися» на чужі успіхи: заздрість справді отруює душу, вона паралізує, впливає на людську душу як отруйне жало, може пустити в дію агресивну руйнівну силу, аж до ненависти іншої особи. Давньоримський поет Овідій говорить про те, що навіть трава горить під ногами заздрісника. Біблія також розповідає нам про наслідки цього почуття: Каїн вбиває свого брата Авеля, тому що він йому заздрить. Від VI століття заздрість зараховували до семи головних гріхів. Єваргій Понтійський, психолог серед монахів-письменників IV століття, зараховує цю емоцію до душевних хвороб.

Заздрість народжується того дня, коли ми починаємо порівнювати себе з іншими. Коли ми не цінуємо того, що маємо, а дивимося косим поглядом на те, що мають інші. Раніше заздрість навіть називали «залежністю косого погляду». Втім як тільки ми потрапляємо в групу людей, починаємо порівнювати: хто виглядає краще, хто розумніший, хто вміє красномовніше говорити, хто вміє вигідніше себе представити, хто має більший успіх? Хто мені найбільше подобається? Тут ми не дивимося на себе, а постійно перебуваємо усіма думками з іншими людьми. Той, хто порівнює себе з іншими, ніколи не зазнає спокою. Тому що хтось обов’язково має щось таке, чого не маємо ми. Завжди будуть люди, які гарніше співають, красномовніше говорять, краще виглядають, мають більше грошей. Тоді людина сама починає почуватись жебраком, починає домагатися речей, яких їй зовсім не бракує. Часто людина не визнає своєї заздрости. А якщо її приховувати і притлумлювати, вона почне нас переслідувати. Притлумлена заздрість також може призвести до ненависти самого себе та самозневаги. Хто дає волю своїй заздрості, того вона з’їдає. Така людина ніколи не буде задоволена собою. Вона ніколи не буде думати про себе, натомість увесь час пильнуватиме інших. Бачитиме в інших тільки те, чого сама палко бажає. А так, як вона того не має, то ходитиме незадоволена й похмура, буде сердитися на свою долю і на самого Бога, Який сотворив її не так, і вважатиме несправедливістю, що Він не обдарував її саме такими дарами, яких вона так сильно прагне.

Соціологи розглядають таке явище як заздрісне суспільство. Заздрість у суспільстві – це сила стимулу робити все однаково. В античному суспільстві соціяльна заздрість була причиною того, що час до часу вони знищували ті матеріяльні блага, які хтось отримав, або ж ділили його між суперниками. В античності боялися навіть заздрости богів. Тому ніхто не наважувався виходити поза встановлені рамки, більше заробляти чи мати щось краще, ніж інші. Сьогодні заздрість – одна із найбільших перешкод прогресу в деяких країнах Африки. Бо кожному, хто досягає успіху, заздрять. Тоді намагаються або доєднатися до його успіху й експлуатувати його, або ж коли він надто сильний суперник, намагаються його отруїти. Отож заздрість того, що хтось доб’ється більшого, ніж я, гальмує будь-який прогрес і розвиток у суспільстві. А тих небагатьох, яким вдалося досягнути успіху, стараються знищити та придушити. Є ще й інші методи боротьби з успішними людьми: начебто в боротьбі за справедливість за етикеткою «Соціяльна заздрість» приховується проста дискредитація. Або ж використовують заздрість, щоб підвищити обсяги споживання. «Ваша подруга Вам позаздрить», – рекламний лозунг для дорогої сумки. Спостереження свідчать, що дискусія, пов’язана із заздрістю, це не лише особиста і приватна, а й високо політична тема. У нашому суспільстві часто відбуваються заздрісні дебати. Наприклад, проти лікарів, які занадто дбайливо ставляться до своїх пацієнтів, висувають загальне невдоволення. Лише коли наші лікарі почали виїжджати за кордон, стала зрозумілою ця причина і тема цих дебатів: ніхто не має права вирізнятися. А це призвело до того, що ніхто не наважується на жодну мотивацію і не відчуває її, щоб працювати понад міру.

Отже, питання в тому, як нам належно вчинити із заздрістю? Відповісти на нього нам допоможе девіз давніх монахів: зі заздрістю треба говорити. Ми звикли придушувати її, поводитися з нею як із таємним почуттям. Ми повинні витягнути її із темряви на світло, і чесно зустрітися з нею. Що ж моя заздрість хоче мені сказати? Якій зі своїх життєвих сфер я приділяю замало уваги? У чому я би хотів змінитися? Заздрість показує мою убогість та найглибшу тугу. Можу бути успішним, прекрасно виглядати, бути кращим за інших. Щоб обмежити свою заздрість, ми повинні конкретно описати предмет своєї заздрости, наприклад: «Я хочу бути таким, як та людина, якій я заздрю. Хочу так само виглядати, як він або вона. Хочу мати так само багато грошей. Прагну користуватися таким самим визнанням у суспільстві. Бажаю бути таким самим розумним, таким успішним, так само гарно співати, говорити і будувати своє життя, як вона чи він».

Отак перелічуючи усі ті властивості й риси характеру, яким я заздрю, зможу усвідомити, що це все просто нереально. Навіть якщо отримаю всі ці можливості та риси характеру, то я буду не людиною, а якимось монстром.

Справді, коли чітко вималюю собі ці всі бажання, зможу їх позбутися. Аж тоді мене огорне почуття вдячности за те, ким я є. Воюючи зі своєю заздрістю, я відбираю в неї силу наді мною. Відтак зможу торкнутися глибин своєї душі, намагатимуся із вдячністю жити в злагоді з самим собою. Поволі відкриватиму ті дари, які мені Господь подарував, і радітиму з дарів інших людей.

Якщо дозволю своїй заздрості запанувати наді мною, то вона спонукатиме мене ненавидіти тих людей, які краще влаштовані в житті. Також ненависть може призвести до того, що я зненавиджу самого себе, бо відчуватиму, що не можу досягнути того, чого досягнули інші. У народі кажуть: «Він пожовтів від заздрости», або «Зблід від заздрости». Тим самим висловлюємо своє спостереження щодо того, що це почуття змінює здоровий колір шкіри. Заздрісна людина почувається ображеною через надуману перевагу інших людей. Тому можна сміливо сказати: заздрість призводить до фальшивої самооцінки і, зрештою, може спричинити хворобу. Я не можу досягнути того, чому так заздрю, і починаю спрямовувати велику силу агресії проти себе, а як наслідок, впадаю в депресію. Вбиваю в собі всю радість та енергію, щоб чимось зайнятися та щось змінити. Відбувається велика втрата енергії – її витрачаємо на заздрість іншим людям.

Заздрість притаманна людині. Ранні монахи були досить реалістичними, щоб це визнавати. Саме тому вони шукали методи поведінки з нею. Якщо з нею воювати, це просто викличе протидію – вона знову і знову повертатиметься. Єдиний дієвий метод боротьби із заздрістю – це щира дружня розмова з нею. Лише тоді не буду засуджувати себе за те, що відчуваю заздрість у собі. Визнаючи це почуття, ми водночас визнаємо свою убогість та найглибшу тугу. Також можемо усвідомити, що наші потреби так часто бувають нереалістичними, навіть інфантильними. Бо людина завжди прагне бути важливішою, успішнішою та гарнішою. Критично поглянувши на ці потреби, зможемо дистанціюватись від них і примиритися з тією ситуацією, в якій живемо. Тоді зможемо сказати собі: так і бути вдячними Богові за Його дари. Вже дивитимемося не на інших, а на себе самих. Зможемо розвинути в собі позитивну енергію, яка спонукатиме нас до нових звершень, і не перетворюватиметься на деструктивну енергію, спрямовану на знищення інших. Відтак насолоджуватимемося своїм життям, тим, яке подарував нам Господь, не дивлячись косим поглядом, повним заздрости та недоброзичливости, на інших.

Попередній запис

СПІВЧУТТЯ – ЧУЙНІСТЬ ДО ІНШИХ

Наступний запис

БЕЗСИЛЛЯ – ВИЗНАННЯ СВОЇХ МЕЖ