ЗАКІНЧЕННЯ

Хрест потрібно завжди заново осмислювати з богословської, психологічної, політичної та соціологічної позиції – таке завдання кожного християнина. Символи можуть втратити своє значення, знецінитися, якщо їх не осмислювати. Звичайно, символи впливають і на несвідоме. Вони є глибші за пояснення, які ми собі з них робимо. Однак вони щоразу потребують суперництва, щоб розвинути свою дію зцілення та поєднання. Кожен пов’язуватиме з хрестом щось інше та інакше розставлятиме акценти. Одна людина вбачає в хресті космічний знак спасіння. Хрест нагадує їй, що весь світ охоплений Богом, що Божий Дух втручається до всього, розкриваючи його для Бога. Інша людина бачить у хресті Ісуса Христа, Який помер за неї. Ще інший хтось, зводячи погляд на хрест, знаходить у ньому розраду серед власного страждання. Він відчуває, що не самотній зі своїм горем, що хтось іде з ним разом аж до крайності темряви, у самотину та покинутість хреста, аж до крайньої непритомності смерті.

Для мене особисто хрест є знаком любові Бога, яка проникає в усі сфери цього світу та всі куточки мого серця. І це весь час нагадує мені, що хтось помер за мене, що я разом зі своїми помилками та немочами все ж важливий для цього Ісуса з Назарету, що я маю право жити завдяки самопожертві іншої людини. Коли я дивлюся на хрест, думаю не лише про Ісуса Христа, а й про людей, завдяки самовідданості котрих я можу жити – про моїх батьків, братів і сестер, про співбратів та приятелів, на яких можу покластися, які підтримають мене. Хрест є для мене постійним закликом прийняти те, що розпинає мене щодня. За числовою діаграмою я ймовірно “трійка”… Для мене важливо, щоб моя праця йшла добре, щоб усе було як слід організовано, щоб проблеми швидко розглядалися та розв’язувалися. Хрест указує мені на те, що не все проходить так гладко, як я це собі радо вимріяв, що мушу змиритися зі щоденними перешкодами, з усім, що стає мені поперек шляху та перевертає геть мої плани.

При духовному супроводі хрест, який висить на стіні, є образом того, що Бог розкриває людину для себе та для таїнства Божественної любові саме через нанесені їй зранення. А погляд на хрест манить мене, закликає обережно поводитися з людьми, розглядати задавнені ситуації, глибокі образи, блокади, розпуку, безглуздість та витримувати їх замість того, щоб поспішно шукати розв’язки. Йдеться не про те, щоб розв’язати протиріччя та напружені ситуації, а про те, щоб спричинитися до того, щоб вони принесли плоди. Кожен однобокий духовний підхід до хреста для мене сумнівний. Наше життя увінчається успіхом і відкриється для Бога лиш тоді, коли ми змиримося з наявністю в нас протиріч. Напруження, в яке втягують мене мої протиріччя, здатне продукувати енергію, яка викликає в мені життєдіяльність і тримає в житті.

Наша монастирська церква з фасаду центрована на хрест. Коли ми урочисто йдемо на спільну молитву, бачимо перед собою хрест, на якому Христос царює як Спаситель, як переможець над смертю. Кожну молитву ми розпочинаємо з того, що звертаємося до хреста та робимо на собі знак хреста. Вранці о 5 годині на Утрені вказівним пальцем ставимо хрест на устах, кажучи при цьому: “Господи, відчини уста мої”. Кожне слово, яке сьогодні промовлятимемо, повинно бути під знаком хреста, наснажене любов’ю, яка здатна перемінити навіть смерть. Іншу молитву починаємо окриком: “О Господи, прийди на поміч мені! Господи, поспіши на поміч мені!” При цьому робимо на собі великий знак хреста. Він повинен зібрати все тіло і спрямувати до Бога, щоб ми молилися псалми тілом та душею і цим виражали нашу тугу за Богом. Коли ми наприкінці кожного Часу, молячись “Отче наш”, звертаємося до хреста, погляд на хрест стає для мене дуже важливим. Тоді прохання “Нехай буде воля Твоя” істотно поглиблюється. Споглядання на хрест знову відпускає мене в будні, де повинна вершитись на мені воля Божа, яка часто перекреслює мою волю та мої уявлення про життя.

Важливими є для мене також знаки хреста, які я роблю як священик, коли відправляю Святу Літургію. Кожну Євхаристію розпочинаю знаменом хреста “В ім’я Отця і Сина і Святого Духа”. Триєдиний Бог має вкарбуватись у мені в цій Святій Літургії зі Своєю любов’ю, яка перемінює. Перед Євангелієм я перехрещую собі чоло, уста і серце великим пальцем, щоб визнати, що Слово Боже бажає позначитися на моєму мисленні, моїй мові та моїх відчуттях. Перед освяченням роблю хрест на хлібі і вині, щоб вони перемінилися в Тіло і Кров Христову. Цим знаком хреста я водночас виражаю те, що ціле моє життя, яке зображено в хлібі і вині, пронизане Христом, що Христос усе зцілить та перемінить. І під кінець Літургії виголошую благословення на народ, роблячи над ним знамено хреста. Хрест знову відпускає нас у будні. І він обіцяє нам, що Боже благословення торкнеться всього, що воно супроводжує нас і робить плідним наше життя.

Упродовж дня я ще і ще раз роблю знак хреста, коли заходжу до церкви і беру при цьому свячену воду. Правда, іноді це також лиш поверхневий порожній ритуал. Але коли я рано-вранці, о 5 годині, іду до церкви, цей жест для мене має велике значення. Він нагадує про моє хрещення. Він показує, що я сьогодні стою не на власній службі, а на службі в Бога, що я належу Богові і маю Його благословення. Довший час мене супроводжували висловлювання про знак хреста Романо Ґвардіні: “На хресті Господь наш відкупив усіх людей; історію, світ. Через хрест Він зцілює людину, цілковито, аж до останнього волокна її сутності. Тому ми робимо його перед молитвою, щоб він впорядкував та зібрав нас, думки і серце, і волю скріпив у Бозі. Після молитви, щоб зберегти в нас те, що Бог подарував. У спокусі, щоб кріпити нас. При благословенні, щоб повнота Божого життя увійшла в душу і запліднила та освятила все” (Guardini 17-18).

Особливо вражаючим є для мене вшановування хреста в Страсну П’ятницю. Тоді ми співаємо давні наспіви перед відкритим зображенням хреста: “αγιοδ ό θεόδ”, могутній, невмирущий Боже, помилуй нас”. І ми співаємо прекрасний антифон: “Хресту Твоєму поклоняємось, Владико, і святеє Воскресення Твоє славимо. Ось бо через хресне дерево прийшла радість у світ”. Під час занять з молоддю, які ми завжди проводимо в страсні дні, я вже декілька разів практикував з молодими особами жест хреста. Ми довго стояли в такій поставі, зберігаючи жест хреста, і, розважаючи, заглиблювалися в таїнство хреста. Ми шикувалися у два ряди. Один ряд підносив руки, утворюючи хрест. Партнер навпроти підходив дуже повільно, у повній свідомості, до особи, яка зберігала поставу хреста. При такому вправлянні мені завжди приходить на думку, якими незахищеними, ранимими і відкритими робить нас цей жест хреста. Коли я кажу “так” на це, можу підпустити до себе того, хто до мене наближається, та прийняти його у свої люблячі обійми.

Кожен може розповісти про свій власний досвід хреста та знаку хреста. Хтось радо зупиняється перед зображенням хреста серед поля, коли мандрує просторами землі. Інший захоплюється конкретними певними зображеннями хреста. Мені особисто подобається романський хрест з Ноймюнстер-церкви у Вюрцбурґу, що глибоко увійшов у моє серце. І я все ще охоче пригадую, як батько ставив мені на чоло знак хреста, коли я після канікул повертався в інтернат. Це не був пустий жест. Цим знаком хреста батько виявляв свою віру в те, що я належу не йому, а Богу, і перебуваю під Його захистом. І він вкладав у цей жест усю свою любов, яку переважно приховував. Кожен має свою власну історію, пов’язану з хрестом. Замість вести довгі дискусії про хрест, нам варто більше розповідати один одному про наші переживання хреста. Тоді ми відчули б, як Бог діє з нами саме через такі конкретні образи, як хрест, як дозволяє пережити нам в образі хреста Свою любов, яка зцілює і спасає. І ми б пізнали, скільки людей, роблячи щоденний знак хреста, пригадують собі, що вони є звільненими людьми, яких любить Бог, що смерть немає більше над ними влади, що не існує такої самотності і розпуки, яких не обіймала б Божа любов, що дарує зцілення і спасіння. У хресті, який прикрашає наші приміщення та яким ми позначаємо себе, ми пізнаємо, що означає бути людиною.

КІНЕЦЬ

Попередній запис

в) Хрест як протест проти будь-якої абсолютизації