ЗАНЕПОКОЄННЯ – ВНУТРІШНІЙ ТЯГАР

Почуття занепокоєння ми пов’язуємо із хвилюванням та тривожними думками, із тривалим душевним болем. У давні часи слово «занепокоєння» мало значення «сміття». Сміття, яке назбирується в нашій душі, внутрішній бруд, який налипає на серці, а згодом стає важким тягарем, турботами, бідами й тугою. Деякі діти спричиняють своїм батькам тривогу та занепокоєння, бо батьки справді хвилюються за їхній розвиток, за правильність обраних ними шляхів. Ми говоримо про скриньки занепокоєння, в які складаємо всі свої тривоги в надії на те, що Господь знає усі наші проблеми й піклується про нас. Довга кантата Йоганна Себастьяна Баха одягає людську тривогу, відому нам споконвіку, у тривожну й похмуру музичну форму, а її похмурість розсівається поступово аж до другої частини, в якій зникає повністю перед обличчям надії на милість: «Я маю стільки тривог…»

Щоразу, коли згадуємо про занепокоєння, у душі відлунює образ сміття і бруду. Почуття тривоги дивним чином нагадує мені про мій внутрішній тягар, закладений глибоко в душі. Тривога – це як купа сміття, яка збільшується в людській душі. Сміття не дає змоги вільно дихати, воно пригнічує нас. Сміття – це щось роздроблене, розмелене, розбите. Воно часто лягає на людську душу як пил, роблячи її сірою і брудною. Бруд занечищує наші почуття. Людина почувається наповненою відходами інших людей або ж власними, якщо не встигла очистити себе від них. Сміття назбирується там, де ми втрачаємо пильність і не очищаємо від нього душі.

Занепокоєння огортає не одну життєву ситуацію. Усе частіше люди говорять про тривогу в стосунках, що любов більше не приносить людині щастя. Не так вже і просто з другом чи подругою, чоловіком чи дружиною. Вже не знаємо, як вести діялог, як заповнити прірву між інтересами. Людина не може вирішити, любить мене чи ні, і тим самим наче тримає мене на прив’язі. Я люблю його, але він не відповідає мені взаємністю. У цих любовних тривогах наявне не так почуття тягаря, як болісного неспокою та справжнього страждання, які спричиняє невзаємне кохання. Той, хто тривожиться, тривожний, справляє сумне і похмуре враження. Навіть на його обличчі написано, що його мучать болісні думки на тему кохання, і він не може від них визволитися. Він гасне на очах, втрачає життєві сили, в’яне, наче квітка.

Той, хто дозволяє, щоб його пожерла тривога, набирає зайвої ваги внаслідок емоційного виснаження. Він мусить їсти все більше й більше, щоб побороти своє занепокоєння. За цю боротьбу його тіло мусить платити ожирінням. Лише той, хто приймає власне життя як виклик, попри всі занепокоєння і тривоги, знайшов прекрасний вихід і метод боротьби із труднощами. Іноді люди кажуть: я звик непокоїтися. Він приймає на свої плечі це нелегке випробування, бо звик змагатися із труднощами на роботі та особистими проблемами. Однак той, хто так реагує на труднощі, не має тривоги на обличчі. Він не відкидає занепокоєння, але відкидає сміття, яке стоїть на його шляху. Така людина намагається зустрічати труднощі без тривог, а отже, може їх уникнути – для себе і для інших.

Попередній запис

ОБРАЗА – ВНУТРІШНЄ ПОВСТАННЯ

Наступний запис

НУДЬГА – СТИМУЛ ПРОКИНУТИСЯ