Звідки походять забобони?

Причиною виникнення різних забобонів є та обставина, що майбутнє завжди викликало в людей страх. Забобони – це людський винахід, давній, як світ. Усі давні цивілізації басейну Середземного моря мали свої забобони та своїх богів. Давні єгиптяни, наприклад, мали безліч забобонних культів, про що свідчить Гермес Трисмегіст[1]. Уже в Античності забобонність вважали екстравагантним відхиленням від офіційної релігії. У Давньому Римі словом superstitio позначали дар другого зору, завдяки якому ворожбит міг говорити про минуле так, неначе воно було реально присутнім у теперішньому. Римляни зневажали ворожіння і ворожбитів, які часто були іноземцями та шарлатанами. Кожен прояв забобонности асоціювався з неофіційними негожими релігіями, які суперечили офіційному культові. Забобонність, яку вважали святотатством, полягала у відході чи відкиненні автентичного культу богам-захисникам Риму. Будь-яку інновацію в сфері релігійного життя сприймали як злочин, який треба офіційно засудити[2].

64 року, після пожежі в Римі, Светоній називав християн людською расою з новою шкідливою забобонністю, а Нерон, звинувачуючи християн в організації пожежі, розпочав проти них переслідування, основною причиною якого була їхня забобонність, оскільки їхній новий культ загрожував стабільності римської релігії[3].

Вдягати на себе чи тримати вдома амулети, яким приписували певні властивості захисту від зла, було дуже поширеною практикою в тогочасному Римі, як загалом і приготування магічних порошків, любовних напоїв чи мікстур для викликання смерти якогось недруга. Римляни вважали поганою прикметою розсипати сіль, випустити їжу з рук, зашпортатися на порозі дому під час виходу з нього[4]

Пліній Старший (23-79 рр.) розповідає, що деякі особи носили при собі живу муху, загорнену в хустинку, щоб запобігти захворюванню очей[5]. Плутарх (46-120 рр.), який вважав забобони душевною хворобою, з якою необхідно боротися розумом, писав: «Нелегко уявити собі всі ті дурниці, на які спроможні забобонні особи»[6].

Середньовіччя також було глибоко забобонною епохою. Достатньо згадати, що деякі з найвідоміших медиків того часу приписували лікувальні здібності амулетам або певним образам. Наприклад, тоді вірили, що людина, яка підперезується ременем зі шкіри лева зі золотою пряжкою, на якій зображено цього хижака, надійно захищена від чуми. Забобони – це доньки невігластва і страху: незнання законів природи та медицини, страх смерти, хвороби, бідности, голоду та певних метеорологічних явищ штовхали людей звинувачувати якусь відьму в тому, що худоба захворіла або ж бачити за кожною негативною подією демонське втручання. Очевидно, що забобони виражають незнання людини перед обличчям певних подій або ж неспокій за майбутнє, вкорінюючись у певне вірування, більш-менш свідоме, у фатальність і бажання керувати власною долею та стати царем природи. Протягом усього Середньовіччя Церква боролося і засуджувала забобони. Poenitentialia, посібник для сповідників, який містив у собі перелік гріхів з відповідними покутами, свідчить про природу середньовічних забобонів. Різних практик для забезпечення родючости, здоров’я чи прикликання вдачі було більш ніж достатньо. Люди всіх часів і народів мають свої ірраціональні вірування і страхи[7]. Навіть зараз відбиток цього прописаний у суспільній несвідомості, а викорінити його не змогли ані релігія, ані сучасна культура. Щобільше, здається, що забобонність відповідає на потреби, які не знайшли відповідь у сфері науки чи релігії.

ДОМОРОЩЕНІ ЗАБОБОНИ

Навіщо шукати забобони в інших країнах, якщо наші – найкращі?!

• Наприклад, у Реджо багато забобонів пов’язані зі здоров’ям:

  • Від болю в горлі треба перед сном покласти собі на шию свою брудну шерстяну шкарпетку. І ще треба обов’язково помолитися до святого Б’яджо.
  • Кір минає, якщо дитину вдягнути в червоний одяг.
  • Від серцевого болю 1942 року рекомендували таке: зловити ластівку, випотрошити і дати проковтнути хворому її ще пульсуюче серце. Цю «процедуру» необхідно було повторити тричі, з триденними перервами.
  • Від глистів допомагала ‘nа resta d’aj (намисто з часнику).
  • Ослячий коклюш лікували ослячим молоком, а для лікування собачого дитина повинна була їсти з однієї миски зі собакою.
  • Для лікування лихоманки вистачало випити перед сном чогось міцного.

(взято з: Mario Mazzaperlini, La superstizione net reggiano)

(Коментар автора: погоджуюся з рекомендацією щодо алкоголю, адже наступного дня, незважаючи на жахливий головний біль, лихоманка точно мине!)

• У регіоні Марке певним віруванням не бракує оригінальности та абсурдности:

  • Вміння лікувати біль живота в дітей простим дотиком мали ті, хто вбив власноруч міль.
  • Для захисту від відьом використовували шнурівки для взуття, вироблені зі собачої шерсті.
  • Дитина швидко вчилася самостійно ходити, якщо в туалеті була підвішена лисяча лапка.
  • А різдвяного вечора тварини могли розмовляти…

(Ennio Donati, http://www.verdicchiodimaterialicadoc.it/credenze.htm)

• На Сицилії, натомість, багато народних вірувань та забобонів пов’язані з хлібом. Ось кілька прикладів:

  • Коли в хаті печуть хліб, то на останній хлібині необхідно вирізати хрестик.
  • Не можна пекти хліб у неділю і в Страсну п’ятницю, бо лихо не мине.
  • Якщо в хаті недавно хтось помер, то після цього першу хлібину повинен спекти хтось чужий.
  • Якщо хліб падає на землю, то його треба відразу ж підняти і поцілувати.
  • Крихти необхідно зібрати і кинути їх домашнім тваринам, бо залишені на столі чи на підлозі приречуть господарів на злидні.
  • А ось ще одна давня традиція, яка дотепер є в місцевих забобонах: зібрати 13 куснів хліба з 13-ти різних домів, у 14-ій хаті попросити каструлю, в 15-ій – триногу для вогню, в 16-ій – олію; в 17-ій – воду, у 18-ій – дрова, у 19-ій – сірники. Після цього необхідно спекти хліб, використавши всі зібрані складники, а з хліба зробити кашу для молодої мами, яка не має молока для дитини. Молоко відразу ж з’явиться.

(http://www.bottegasiciliana.it/pane_sicilia.htm)

Ще один забобон Сицилії:

  • Коли народжується дитина, то мама бере її на руки і обходить усі кути дому, звертаючись до домашніх духів із проханням уберегти дитину.
  • Молодята повинні лягати в ліжко, яке постелили дві незаміжні дівчини!

[1] Див. Mozzani Е., Le livre des superstitions. – R. Laffont, Paris 1995, p. VIII.

[2] Meslin М., Superstitio, в Grande Dizionario delle Religioni. – цит., cc. 2056-2057.

[3] Див. Boussel P., Manuel de superstition. – La Palatine, Paris 1963, c. 191.

[4] Для поглиблення тематики див.: Santucci F., Messaggi dal-I’antichita. Saggio sul passato e sul concetto di antichità. – Kimerik, 2005.

[5] Див. Naturalis Historia, XXVIII, 25-2.

[6] Plutarco, De Superstitione; Thivollier P., L’homme est-il maître ou victim de son destin?. – Paris 1954.

[7] Для поглиблення тематики: Cardini F., Маgіа, stregoneria, superstizioni nell ’Occidente medievale. – La Nuova Italia, Scandicci, 1986.

Попередній запис

Різні форми і прояви забобонів

Наступний запис

Чи є зв’язок між забобонами та історичними подіями?