ЗДИВУВАННЯ – ПОЧАТОК МУДРОСТИ

Німецьке слово «дивуватися» (нім. «staunen») походить від слова «stauen», що означає зупиняти течію, застоюватися, накопичуватися. Коли я стою перед захопливим сходом сонця, то в мені наче щось зупиняється і накопичується – я наче завмираю. Зовнішнє враження наче проникає в мій внутрішній світ. Я називаю дивом те, на що можу поглянути. Грецьке слово на позначення здивування «thaumazein» можна також перекласти як «милуватися, чудуватися». Отож дивування має щось спільне з дивом, з чимось, що здатне мене захопити. Саме здивування дозволяє мені помилуватися чимось.

Як кажуть мудреці, здивування є початком будь-якої філософії. Я просто зупиняюся, оглядаюся, уважно приглядаюся і намагаюся розгадати таємницю побаченого. Дивуюся тим, з чим зіткнувся і захопився бажанням пізнати це глибше. Я сповнююсь бажанням зрозуміти те, що мене здивувало. Це якраз і є початком філософування. Також «здивування» означає застигання від побаченого, раптове заціпеніння, тремтіння.

Те, що захоплює, водночас лякає, з’являються мурашки під шкірою. Я дозволяю, щоб мене вразило та охопило щось ззовні.

Біблія може розповісти про таке захопливе здивування під час оглядання величі Господа та краси храму. І саме таке захопливе здивування можна назвати початком справжнього богослов’я, тому що завдання богослов’я полягає в тому, щоб це величне зачудування, пов’язане з досвідом спілкування з Богом, передати словами та пояснити.

Здивування – це піднесена емоція, емоція, яка здатна розширити мій внутрішній світ. Також вона впливає на тіло, оскільки в прямому значенні розтуляє мого рота: не можу мовити і слова, я вражений. Однак здивування може призвести до заціпеніння, отож всі мої чуття фіксуються на тому, що я переживаю. Я ж залишаюся нерухомим. Однак таке заціпеніння немає нічого спільного з відсутністю ознак життя, а радше навпаки, є свідченням великої напруги та пожвавлення.

Найкраще вміють дивуватися діти. Із повним зачудуванням, з широко розтуленими устами та широко розплющеними очима вони не можу відвести погляду від палахкотливих вогників різдвяної ялинки. Таке враження ніби їх поглинає це дивовижне споглядання. Ми ж, дорослі, можемо лише із заздрістю помічати цю здатність дитини дивуватися світом, бо ми вже втратили цю неймовірну здатність. Ми розучилися дивуватися. Ми вже пройшли вогонь і воду, нас нічим не вразити. Однак життя без здивування дуже убоге, позбавлене справжніх внутрішніх кульмінацій. Саме зачудування – це емоція, яка допомагає людині заглянути в основи її душі, і повністю перебувати тут і тепер. У здивуванні ми повністю занурюємося у свої відчуття, у своє споглядання і слухання. А дивуючись, ми прагнемо заглянути глибше, мріємо зануритися в основу всього буття.

Попередній запис

ТУРБОТА – ДОВІРА ДО БОЖОГО БЛАГОСЛОВЕННЯ

Наступний запис

ГОРДЕ ЗАДОВОЛЕННЯ – ПІДТВЕРДЖЕННЯ ВЛАСНОЇ ЦІННОСТИ