Духовна душа може занедужати, адже перебуває в світі, де перетинаються добро і зло, здоров’я і хвороба, терпіння і радість. Уже в екзистенціальному значенні вона травмована, і ця травмованість у різних ситуаціях і кризах може перерости в недугу духовної душі.
Є різні причини, які ставлять під загрозу здоров’я духовної душі. Воно може похитнутися через спотворене сприйняття дійсності, через неправильний образ Бога і людини, через криві стежки пізнання та ідеологій. Духовна душа занедужує, коли людина думає, говорить і чинить зло, бо зло руйнує дух і мозок, який є машинерією (хардвером)[1] духовної душі. Духовна душа занедужає, коли людину ображають, коли зазнає невдачі, коли її здолає будь-яка хвороба, коли не має довір’я і безсила відважитися на шляхетне і добре. Тому за видами духовних травм і захворювань духовне здоров’я поділяємо на когнітивне, трансцендентальне, міжособистісне і релігійне. Когнітивне здоров’я є під загрозою, якщо людина має помилкові уявлення про себе, про життя, про інших і Бога; трансцендентальне – коли чинить зло; міжособистісне – коли не може з людьми нормально контактувати, а релігійне – якщо не живе в спілкуванні з джерелом життя – Творцем світу.
Відповідно до джерела духовних травм духовне здоров’я поділяємо на екзистенціальне, базове і специфічне. Кожне з них за своєю природою може бути когнітивним, трансцендентальним, міжособистісним або релігійним.
Екзистенціальне здоров’я людини під загрозою вже через те, що вона зачата і народжена у світі гріха, терпіння, незнання основних реалій буття, і те перебування в небезпеці простягається на все її життя. Екзистенціальна неміч і терпіння – хрест людини, який можна полегшити, але не відхилити. Він відображається в когнітивній немочі людини відгадати, звідки прийшла на світ, чому мусить жити і куди відходить по смерті. Людина не пізнає самої себе, хтось їй її саму подарував, а вона не знає того, хто подарував їй життя. Людині не відомо, чия природа і доки сягає Всесвіт. Вона мусила прийняти життя, а її не спитали, чи вона погоджується на це. Людина не знає, коли, чому, де і як помре. На ці питання немає відповіді ні в науки, ні в релігії, незважаючи на всі людські намагання.
Людина усвідомлює це не раціонально, а духовно. Раціональну свідомість про Бога отримуємо через духовну пам’ять завдяки систематичним і методичним філософським роздумам. Спізнаючи Бога як буття і в Ньому важливі категорії існування (істину, доброту, красу і цілісність), людина усвідомлює зміст життя, шляхи до Творця і світло в моральних рішеннях і терпіннях.
Недуги екзистенціального здоров’я людини встановлюються як діагноз і в моральній та аксіологічній немочі людини – звільнитися від провини і зла, здолати терпіння та перемогти смерть. Людина не тримає долі у своїх руках, вона має свободу, але від початку світу применшену злом. Церква називає те зло первородним гріхом. У чиїх руках людина? Чи нею хтось маніпулює? Як їй відшукати свого Творця і Творця природи? Дух людини дає духовне знання про Бога, але психофізичний вимір не може цього негайно зареєструвати і пізнати, тож людина поділена в собі. Їй відомо, що Бог існує, але знову ж таки це затуманене пізнання. Людина потребує Бога в людській подобі, щоби знати свою долю, так, як дитина має потребу в тому, хто під час перебування в материнській утробі повідомить їй, чи існує мати і світ поза утробою. Церква проголошує усім поколінням людей, що Бог прийшов поміж нас в особі Ісуса з Назарета, Бога і чоловіка, історичної особи, і що через Нього знаємо своє майбутнє.
Базове (основне) здоров’я людини буває під загрозою від зачаття до третього року життя. Дитина в материнському лоні й аж до третього року життя цілковито залежить від матері та її допомоги. Тому ця прихильність найближчої людини надзвичайно потрібна, щоби дитина мала довір’я до свого виживання і до осіб, яких зустрічає. Якщо мати відкидає дитину чи не має часу бути поруч із нею, якщо хворіла під час вагітності і годування грудьми або ж дитина не відчула материнської ніжності, тоді в неї бувають травми і недуги, які наука називає базовою непевністю. Дослідження показують, що третина небажаних, відкинутих і недолюблених дітей фізично в’яне, ще третина відстає в розумовому розвитку, а решта виростає агресивними людьми, які не вміють довіряти, й навіть серійними вбивцями. Таким особам треба додатково дарувати любов у садочку, у школі чи в інших виховних закладах. Якщо цього не буде, тоді брак любові в дитинстві можна лікувати безумовною Божою любов’ю. Людям треба допомогти усвідомити, що їх Бог хотів і любив, що Він є їхнім батьком, ніжним, наче мати. Найуспішніше це впроваджується в Центрах агіотерапії під наглядом фахівця, який є мостом довір’я між пацієнтом і Богом.
Специфічне духовне здоров’я – це здоров’я в щоденних зустрічах з іншими людьми та життєвими проблемами, також у змозі розпоряджатися душевними і духовними силами. Це специфічне духовне здоров’я буває актуальним і органічним. Актуальне здоров’я часом є зраненим у щоденному спілкуванні з людьми, у суспільному і приватному житті, у праці, у суспільних відносинах і невдачах, а також у хворобах і нещастях. Ми здатні їх ефективно поборювати, якщо будемо впевнені, що добро і любов перемагають, а зло назавжди зазнає поразки.
Органічне духовне здоров’я можемо розглядати як сили духовної душі. Якщо ті сили назвемо духовними органами, порівняно з тілесними органами людини, тоді їх можемо назвати органічним здоров’ям духовної душі. Це специфічне органічне духовне здоров’я буває ушкодженим, пораненим чи недужим. Людині як особі до снаги пережити приниження і топтання основних прав, щоби відчувати себе, мов черв’як, і в безсиллі зробити численні невторопні вчинки. Якщо совість обтяжена, людина відчуває, що не має куди піти й шляхи успіху і вічного життя закриті перед нею, що їй ніхто не вірить, її життя повне розчарувань, тож смерть – єдиний вихід. Така людина спробує зануритися в роботу, загубитися поміж людей, піддатися алкоголю, наркотикам, втекти в азартні ігри або вчинити самогубство. Якщо вона живе в обмані й неправді, це означає, що має поранений інтелект, відчуває, що вже виключена з дійсності, не має змоги щось у житті осягнути, тож бореться з допомогою агресивності й фальшивого накопичення багатства, щоби щось комусь довести. Важкими є травми, коли пам’ять і спогади людини вві сні й наяву сповнені нестерпними картинами, прикрими пригодами і болісним досвідом. Свобідна воля може бути скована залежностями, нещирими насолодами, поневолена фальшивими друзями, обіцянками чи провинами, через які людина не може робити того, що повинна, а живе в нестерпному страху перед карою і втратою життя. Недуга характеру – це втрата зв’язку між волею та інтелектом. Інтелект пізнає, що треба було б робити, але воля того не виконує, бо чеснота зранена. Наукова і культурна творчість можуть бути під загрозою кітчу, ідеологій, депресії, розчарування, відчаю і втрати розуміння змісту правди, добра і краси. Сексуальність людини інколи поранена і знищена фальшивою намовою ідеологій, звабливістю зла, слабкістю людини перед псевдозадоволенням, неправильними взаєминами з батьком чи матір’ю в ранньому дитинстві. Віру руйнують образи, які породжують недовір’я, важкий і тривалий досвід зла і терпіння, припинення спілкування з джерелом життя – Богом. Надію можна зруйнувати хибним переконанням, що Бога нема й ми передані злу і беззмістовності – без нагоди оборонятися. Любов можемо знищити себелюбною вимогою, щоби хтось жив лише для нас, замість жити для інших.
[1] З англ.: hardware – апаратне забезпечення комп’ютера, сленг – залізо. – Прим. пер.