Великий відгук читачів мала колись книга французького письменника Генрі Шаріера “Метелик”. Це приголомшуючий роман про в’язня, якому вдалося втекти з пекла в’язниці у французькій Ґваяні. Терпіння, яке пережив, привело його до віри в Бога. В якусь мить герой роману молився ось так:
“Господи Боже, прости мені, що не вмію молитися. Що мені робити, аби доказати, що Тобі щиро дякую за всі Твої добродійства для мене?” – і раптом почув: “Відречися помсти!” – Я не знав: почув я це речення, чи мені тільки причулося? Та ні! Я чітко чув це. Та це занадто багато для мене. Жалую, що мушу Тебе засмутити, але ні за що не зречуся помсти!” (Ферментум 4/1994, с. 53).
Напевно, з розумінням сприймаємо ті слова, бо самі занадто часто відчуваємо, як важко покінчити зі злом.
У таких хвилинах пам’ятаймо про пораду святого апостола Павла, яку він дав віруючим у Римі: Не платіть нікому злом за зло, дбайте про добре перед усіма людьми! Коли можливо, якщо це залежить від вас, живіть у мирі зо всіма людьми! Не мстіться самі, улюблені, але дайте місце гніву[1] Божому, бо написано: Мені помста належить, Я відплачу, говорить Господь. Отож, як твій ворог голодний, нагодуй його; як він прагне, напій його, бо, роблячи це, ти згортаєш розпалене вугілля йому на голову. Не будь переможений злом, але перемагай зло добром! (Рим. 12:17-21).
Єдина помста, яка християнам дозволена, – це любов, любов до ворогів. Таке діяння унеможливлює подальше поширення зла і дає можливість ворогові покаятись. Не завжди, однак, таке зусилля успішне. Деколи зло дослівно відімститься такій людині. Але це не означає, що маємо покинути любов. Всюди там, де християнин чинить добро, а все ж таки терпить, йдеться про наслідування розп’ятого Христа. Це болісний шлях, який, проте, з певністю веде до радости світлого воскресіння.
* * *
Якщо станемо на цей шлях, зупинимо кожне зло так, як вода зупиняє вогонь. Спробуймо собі уявити подальший шлях зла, якщо б ми йому не протистояли, а поширювали далі? Скільки людей би це отруїло, розгнівало, привело до ненависти… Зло поширюється з великою швидкістю і в найрізноманітніших метаморфозах. Спробуймо собі також уявити поширювання добра, яким зупиняємо зло. Скільки людей приведе на правильну путь, скільки примирить, підбадьорить…
Авва Макарій, ідучи на Нітрійську гору разом зі своїм учнем, звелів йому йти попереду себе.
Учень, залишивши далеко позад себе авву, зустрівся з поганським жерцем, який кудись дуже поспішав з невеликим оцупком дерева. Учень Макарія зневажливо гукнув до нього: “Куди сунеш, демоне?”
Жрець, розсердившись, жорстоко побив його, кинув напівмертвого, а сам пішов собі далі. Незабаром зустрівся з блаженним Макарієм, який привітав його так: “Здрастуй, трудолюбче, здрастуй!” Жрець, здивувавшись, спитав: “За що так гарно привітав мене?” Старець відповів: “Я так привітав тебе, бо бачу, що поспішаєш ти до роботи”. “А я з твого привіту зрозумів, що ти – великий служитель Бога. Зате той, другий – не знаю, хто він – обізвав мене, за що я і побив його”.
З цими словами він упав до Макарієвих ніг і попросив: “Не покину тебе, поки не приймеш мене в монахи”. Далі вони вже йшли разом. Дійшовши до того місця, де лежав побитий монах, підняли його і віднесли на руках до церкви, бо сам він уже не міг іти. Браття на горі, побачивши поганського жерця в товаристві блаженного Макарія, дуже здивувались. Жрець той прийняв Христову віру, а згодом і монаший постриг. Його приклад навернув багатьох ідолопоклонників до християнства. З цього приводу авва Макарій сказав:
– Слово горде й зле спонукає навіть добрих людей до зла, а слово смиренне й благе навертає навіть злих людей до добра.
Люди цього світу відповідають злом на зло і так дають можливість злу поширюватися ще з більшою силою. Ми, Божий люд, маємо відповідати на зло добром, любов’ю, щоб дати змогу поширюватись добру. Амінь.
[1] Гніву – Бога, що свого часу покарає за гріх (Мт. 6:33; Втор. 32:35).