ЗМІЙ У РАЮ СЕРЦЯ_2

Відомо, що гріх є справжнім тоді, коли погані думки поєднуються з добровільною згодою. Та як знати напевне, погоджуємося ми добровільно чи ні?

Деякі люди під час сповіді звинувачують себе в тому, що “мали погані думки”, але водночас не можуть відповісти на запитання, погодилися вони з цими думками чи ні. Давні монахи знали, що така невпевненість може завдати душевному спокою неабиякої шкоди. Тому тим, хто зазнає внутрішніх спокус, пропонуємо ретельно аналізувати хід своїх думок. Зазвичай, розрізняють п’ять стадій проникнення зла в серце: 1) навіювання, 2) розмова, 3) боротьба, 4) згода, 5) пристрасть.

Що таке “навіювання”?

Цей початковий ступінь можна також назвати “контактом”. Це перший образ, породжений фантазією, перша ідея, перший поштовх. Так, наприклад, у скнари, який побачив залишені без догляду гроші, виникає думка: “Можна було б їх приховати”. Подібно нами можуть заволодіти плотські образи, думки про те, що ми кращі за інших, спокуса перестати працювати тощо. На цій стадії ми ще нічого не вирішуємо, а просто констатуємо, що в нас є можливість вчинити зло, яке постає перед нами у вельми привабливому вигляді. Ті, хто щойно ступає на шлях духовного життя, признаються, що навіть у церкві чи під час молитви до них навідуються “погані думки”. Розповідають, що св. Антоній вивів на дах одного зі своїх учнів, який гірко скаржився на те, що такі думки постійно його переслідують, і звелів йому упіймати руками вітер. Трохи згодом Антоній мовив до учня: “Якщо ти не можеш упіймати вітер, то куди вже тобі впоратися з поганими думками!”. У такий спосіб він хотів показати, що в цих перших навіюваннях немає ще жодної провини і що нам ледве чи пощастить звільнитися від них навіть до кінця наших днів. Вони скидаються на мух, які стають все надокучливішими в міру того, як ми втрачаємо терпіння.

Що означає “розмова”

Ця стадія нагадує історію з третьої глави книги Буття, коли Єва вступає в бесіду зі змієм. Якщо ми відкидаємо перші навіювання, то вони зникають, як і з’явилися. Проте, зазвичай, люди цього не роблять, а натомість піддаються спокусі і починають розмірковувати. Так, скнара каже: “Якщо взяти ці гроші, то можна покласти їх у банк”. Потім йому спадає на думку, що це нечесно та й небезпечно, бо хтось може довідатися про це. Він ще не приймає ніякого рішення, та думка про гроші не дає йому спокою увесь день. Щось подібне відбувається з нами, коли ми на когось сердимося. Наші думки постійно крутяться довкола того, хто нас розізлив. Ось ми подумки вдаряємо його, ображаємо, а тоді великодушно вибачаємо тільки для того, щоб знову почати все спочатку… І лишень через якийсь час нам вдається забути про це.

Яка ж провина пов’язана з цими внутрішніми “розмовами”? Той, хто нічого не вирішив, не може згрішити. Проте скільки часу й енергії марнується на такі безглузді внутрішні “діялоги”!

Чому “боротьба” стоїть тільки на третьому місці?

Думку, яка після довгої розмови засіла в серці, відігнати зовсім не просто. Фантазія чуттєво розвиненої людини настільки отруєна нечистими образами, що цій людині не до снаги від них звільнитися. Але вона ще може з ними не погоджуватися. З цієї боротьби можна і треба виходити переможцем, хоч це й коштує неабияких зусиль. Потрібно мати тверду волю і повторювати собі: “Я відчуваю сильний потяг до гріха, але не хочу погоджуватися на це; я з власної волі обираю протилежне і можу чинити опір”.

Що таке “згода”?

Це четверта стадія проникнення зла в серце. Той, хто програв боротьбу, вирішує за першої ж нагоди здійснити те, що підказують йому підступні думки, тобто з доброї волі погоджується на підступи зла. Саме тут і скоюємо гріх у повному значенні цього слова. Навіть якщо гріховний задум і не здійсниться, він все ж залишиться в нас всередині. В етиці це називається “гріхом у думці”. На жаль, недостатньо обізнані та недосвідчені люди часто підмінюють поняття, вважаючи, що вже сама думка про гріх є гріхом. Так вони стають надто скрупульозними і признаються під час сповіді, що не можуть звільнитися від “гріхів у думках”. Як уникати цієї підміни? Треба вміти зупинитися і подумати собі: “Що це, спокуса гріха? Мені він до вподоби? Я відчуваю, що мене так і тягне скоїти його? Я це зроблю? Ні! Моє рішення: я цього не робитиму!”. Останні слова неодмінно принесуть нам утіху. Водночас із прийняттям такого рішення ми усвідомлюємо свою свободу. Людину в її сутності слід ототожнювати з рішеннями, які вона приймає, а не з тим, до чого її тягнуть почуття. У ту мить, коли ми даємо добровільну згоду вчинити зло, ми також набуваємо досвіду гріха.

Що таке “пристрасть”?

Це остання і справді трагічна стадія проникнення зла в серце. Характер людини, яка не витримала тиску підступних думок, нерідко стає з плином часу все менш вольовим. Так постає постійна схильність до зла, яка може набути такої сили, що опиратися їй буде дуже непросто. Власне це і є та пристрасть, яка робить людину рабом алкоголю, сексуальних зловживань, спалахів неконтрольованого гніву і т. ін. Чи можна сказати, що свобода цієї людини вже зруйнована? Існують різні думки з цього приводу. Деякі психологи і правники почали вважати ненормальними людей, яким властиві сильні пристрасті; тому їх часто звинувачують всього лишень у надмірній слабкості. Натомість святі, як-от св. Іван Золотоустий, звертаються до людей зі словами: “Достатньо захотіти!”. Це означає, що навіть опанована пристрастями і слабка людина все ж залишається, на думку святих, людиною, а отже, ще не втратила волю остаточно; вона наче спить, тому треба її розбудити. З цього погляду особливо актуальною проблемою в наш час є наркоманія. Досвід свідчить, що для того, аби розбудити в них волю і зміцнити її, потрібні спеціяльні ліки. Але, крім того, необхідна також неабияка допомога Божої благодати. У давні часи одного монаха, який зцілився від сильної тілесної пристрасти, вважали воскреслим із мертвих з благодати Христової.

Отже, справжній гріх починається тільки з четвертої стадії?

Так, справжній гріх зумовлений добровільною згодою. Це має втішати тих скрупульозних людей, котрі відчувають страх перед думками та бажаннями, спрямованими на зло, в яких нерідко признаються на сповіді, і засмучуються, коли ці думки знову повертаються до них після сповіді. Як же нам бути, коли відчуваємо, що нами опановують такі спокуси? Слід зупинитися і запитати себе: “Що я хочу зробити? Яким буде моє рішення?”. Бог оцінює те, до чого людина добровільно прагне, а не те, що вона відчуває супроти своєї волі. Пізнання власної свободи є дуже важливим для поступу в духовному житті.

Підступні думки, які заполонюють нашу уяву, завдають нам чимало прикрощів. Як можна їх уникати? У зв’язку з цим досвідчені в духовній царині люди навчають практиці, яку можна назвати пильністю серця, або розумовою тверезістю чи увагою.

Попередній запис

2. ЗМІЙ У РАЮ СЕРЦЯ

Наступний запис

3. ПИЛЬНІСТЬ СЕРЦЯ