Зустрічі з національними лідерами

Я відчула ті біль і боротьбу, які переживають місіонери, коли намагаються допомогти бідним та подолати гноблення.

І в Перу, і в Бразилії Господь дав мені також можливість проповідувати і молитися з президентами та членами урядів цих країн.

Кілька років тому я була в церкві в Лімі. Я відчувала, що Бог питає мене, чи піду я туди, куди Він мене посилає, і чи скажу те, що Він мені говорить. Я благала Його використати мене для допомоги Його народові і захистити мене від сліпоти щодо моєї місії для всього Божого люду – багатих і бідних, пригноблених і гнобителів.

Пізніше того ранку сестра натякнула, що було б чудово, якби я зустрілася з президентом Перу. Я відразу відчула, що Бог уже від ранку готував мене до тієї зустрічі. Візит був дуже приємним, і наприкінці я відчула, що Ісус говорить, щоб я помолилася з ним.

Я запропонувала президентові разом помолитися, і він був у захопленні. Коли я молилася, одержала видіння, яке потужно промовляло до цього лідера. Я відчула Божу любов і турботу про нього, і я знаю, що він це відчув також. У той самий день я молилася з міністром внутрішніх справ і багатьма іншими людьми.

Перед наступною моєю поїздкою до Бразилії в лютому 1980 року несподівано помер мій батько. Це був дуже сумний момент для всіх нас. Через зміни в розкладі і необхідність бути з сім’єю я не змогла належно підготуватися до місяця служіння священикам і мирянам. Дорогою до Бразилії, оскільки я відчувала себе такою непідготовленою, я попросила Ісуса забрати мою порожнечу і страждання, спричинені смертю батька.

То все ж попри брак підготовки, я відчула, що це була одна з моїх наймогутніших місій, тому що в мене не було нічого свого. Через свою убогість я змушена була дозволити Господу діяти.

Подорожуючи по Бразилії, я роздумувала про людей, з якими зустрічалася, які ділилися зі мною своїм великим невдоволенням урядом. Хоча багато вважало, що уряд невинний у проблемах країни. Але всі були глибоко стурбовані ситуацією в державі.

Заглиблена в усі ці думки, незчулася, як почала говорити: «Ісусе, я хотіла б зустрітися з лідером цієї великої країни. Він, напевно, знає Тебе. Я хотіла б сказати йому про Твою любов до нього».

Голос відповів: «Ти зустрінешся з президентом. Я дозволю тобі побачити його серце».

Це мала бути моя перша зустріч з президентом Бразилії. Інгрід запропонувала написати листа, щоб домовитися про візит. Якимсь чином я відчувала, що в цьому не буде необхідності. Бог показав нам, що Він завжди попереду. Він тільки потребує готових інструментів, і Він може зробити набагато більше, ніж ми очікуємо.

Ідучи зі столичного аеропорту до місця проведення реколекцій для священиків, службовець, який нас зустрічав, повідомив, що президент просив за можливості зустрітися зі мною.

Я зустрілася з президентом Фігуейредо наступного дня. Це була дуже благословенна зустріч. Ми говорили про багато речей і молилися. Він запросив нас із Інгрід залишитися на вечерю. Я побачила людину, яка потребувала, як і ми всі, знати, як сильно Ісус любить його, і почути Добру Новину.

Він був дуже зворушений, коли я молилася з ним і його дружиною. Пізніше Інгрід зауважила: «Я ніколи не думала, що тебе використає Бог, аби говорити з лідерами країн». Думаю, її здивувало те, що я свідчила президентові про Христа, відкривала, чого Ісус хоче від нього як від лідера.

Під час цієї першої зустрічі з президентом Фігуейредо я відчула надзвичайне пережиття внутрішньої присутності Ісуса. Я відчувала, що Ісус говорить до одного зі Своїх дітей, а я просто сиджу і слухаю.

Через тиждень я одержала особисте запрошення від президента приїхати знову, щоб послужити його сім’ї та оточенню. Я повернулася, щоб провести тиждень з урядовцями цієї великої країни. Я навчилася з цього досвіду, що не можна «вибирати грішників». Не можна гордувати бідними ані гордувати багатими; не можна зневажати ні простих людей ані політичних лідерів, ані військових. Усі – Божі діти. Усі повинні чути Його слово.

Не вистачить часу розповісти про всі чудеса тільки за період цієї подорожі, але кількома чудовими випадками варто поділитися.

По-перше, я зустрілася ще раз із президентом і з багатьма міністрами. Коли я молилася з кожним із них індивідуально, Бог торкався їх. Міністр оборони розіслав запрошення всім військовим відвідати проповідь ірландсько-американської сестри. Так мені випала нагода голосити їм Боже Слово.

Перед тим я годинами молилася, аби дізнатися, що Господь хоче, щоб я їм сказала. Дехто з їхніх дружин були членами Харизматичної віднови. Не встигла я закінчити проповідь, як вони почали співати «Царює наш Бог». Напевно, це було вперше, коли на великому стадіоні тисячі військових співали гімн «Царює наш Бог».

Губернатор федерального району столиці запросив мене звернутися зі словом до великих бізнесменів, політиків і урядовців. До того ж, мені надали найкращий ефірний час на телебаченні – полудень – для голошення Євангелія.

Відтак президент Бразилії попросив мене помолитися за його домашніх. Звичайно, я подумала, що, напевно, йдеться про його прислугу, але коли ми під’їхали до резиденції, я побачила солдатів, які крокували до нас із Інгрід. Я була від них у захопленні і гадала, куди ж це вони марширують? Запитала про це Інгрід, яка сказала, що вони прийшли, аби я помолилася з ними.

Я подумала: «Ні, це неможливо! Усі ці солдати!»

Генерал наказав солдатам вишикуватися перед нами. Тоді генерал віддав честь, а потім відрекомендував мене цим чоловікам. Я хотіла запам’ятати те офіційне представлення, але була збентежена і розгублено думала, що сказати цим чоловікам.

Потім почула у своєму дусі: «Дай Мені твої руки, щоб Я доторкнувся і поблагословив, і передав їм Свою зцілювальну любов, а тобі Я дам Своє серце, щоб любити їх».

Я проповідувала їм про Ісуса, а потім ішла від солдата до солдата, молячись із ними. Оскільки я не могла класти руку на їхні голови через шоломи, то клала руку на їхні серця. Я розповідала Інгрід, що ніколи раніше не відчувала так багато чоловічих калатаючих сердець, як у той день.

Під цими шоломами Бог показав мені людей, за яких Він помер. Коли я йшла від чоловіка до чоловіка, Господь учив мене, як легко можна дозволити однострою завадити почути, що каже Ісус про найбільшу Заповідь: любити всіх людей і прощати.

Я бачила обличчя Ісуса, коли дивилася на цих чоловіків. Часто їхні очі наповнювалися сльозами. У мене не було сумніву, що вони відчували присутність Ісуса, так само, як і я.

Господь показав мені, наскільки правдиві слова ангела, мовлені в час Благовіщення: «Нічого бо немає неможливого в Бога». Моя відповідь, як і відповідь Марії, повинна бути «так», і я повинна вірити, що Божі слова здійсняться.

Сьогодні, коли я згадую багато країн, в яких Бог дозволив мені служити, то усвідомлюю, що Ісус живий та діяльний і тільки потребує, щоб ми повірили і були готові сказати: «Ідімо – в Ім’я Господнє!»

Попередній запис

Служіння в Південній Америці

Наступний запис

Сповідуй віру з вірністю