Зустріч з Ісусом

Уперше в своєму житті я відчув себе обмитим, очищеним благодаттю Таїнства. Любов Ісуса огорнула мене в той день. Нова віра зародилася в серці через проповідь Євангелія. Святий Павло говорить, що «Боже Слово живе та діяльне, гостріше від усякого меча обосічного, проходить воно аж до поділу душі й духа, суглобів та мозків, і спосібне судити думки та наміри серця. І немає створіння, щоб сховалось перед Ним, але все наге та відкрите перед очима Його, Йому дамо звіт!» (Євр. 4:12,13). Того дня я досвідчив цю правду в живий, перемінювальний життя спосіб. Слово Боже виявило справжній стан мого серця. Ісус прийшов до мене в сміливій, владній проповіді тих чоловіків. Він відкрив мені правду про мене, яка була захована від моїх очей, але була оголена перед Його пильним поглядом.

Моя сповідь того дня була інакшою. Я й раніше відчував вину і визнавав окремі гріхи під час сповіді, але ніколи раніше не пізнав такої глибокої скорботи, такого смутку за загальний стан мого серця перед Богом. Як я міг давати таку жалюгідну, мізерну, скупу, байдужу відповідь на таку велику любов? Чому я так сильно любив гріх? Чому для мене так багато важили незначні речі? Як я міг бути таким сліпим, щоб не зважати на ту єдину, найважливішу річ? Дивовижним у тому досвіді була повна відсутність осудження. Я відчував, як мене огортає любов Христа. Щось нове відбувалося в мені, і я знав, що це робиться не за моєю волею чи моїми емоціями. Бог щось творив. Пізніше вірш із Першого послання ап. Петра описав, що я переживав: «Народжені ви не з тлінного насіння, але з нетлінного, Словом Божим живим та тривалим… а Слово Господнє повік пробуває! А це те Слово, яке звіщене вам в Євангелії» (1Пет. 1:23,25).

У той день я досвідчив входження в нову духовну реальність. Лежачи в ліжку, розмірковував, чи цей, встановлений із Богом зв’язок буде тривким. Знаючи власну слабкість і досвідчивши давання і невиконання обіцянок Господу в минулому, я насправді непокоївся, чи зможу жити відповідно до того, що чув у ці вихідні.

Заключна Меса конференції проводилася на стадіоні. Тема конференції: «Ви будете Моїми свідками». Священик, який свідчив про євангелізацію монахів-буддистів, яку він проводив кілька років тому в Японії, провадив навчання. Він говорив про драматичні навернення, знаки і чудеса, які переживали монахи. Найбільше мене вразила динаміка життя вірою, яка відзначала цього священика. Він сповідував глибоку віру в Бога й висловлював сподівання, що Господь використає Його для розширення Свого Царства, навіть у тяжких обставинах, подібних до тих, з якими зустрівся в Японії.

Оскільки наближалась Євхаристія, я посилено молився, просячи Бога про дар віри. Я визнавав свою слабкість і благав Господа дати мені благодать, жити вірою, уповаючи на себе, я був подібний до чоловіка, описаного в Біблії, який дивиться на своє відображення в дзеркалі і відходить лише для того, щоб забути, як він виглядає. Тими вихідними я почав бачити Господа по-новому і не хотів відійти та забути те, що досвідчив.

Йдучи до Причастя, я просив про єдиний дар справжньої тривалої віри. Коли я повернувся на своє місце, то стояв із заплющеними очима і повторював ту саму молитву. У той момент я відчув, що хтось легко поплескує мене по плечу. Біля мене стояв чоловік, якого я раніше не зустрічав. Він сказав, що сидить за шість рядів позаду мене і в той час, коли я стояв у черзі до Причастя, він побачив мене і відчув дуже сильне побудження від Святого Духа підійти до мене і дещо сказати. Він сказав мені: «Господь Ісус хоче, щоб ти знав, що віру і любов, які ти шукаєш, обов’язково буде подаровано тобі, тому що Він любить тебе і помер за тебе!»

Як лише він промовив ці слова, я відчув, як величезна сила пронизала мене з голови до пальців ніг. Сильне тепло струменіло в тілі, супроводжуване живим відчуттям присутності Воскреслого Христа. Мені здалося, що Господь поряд, що Він наближається, і чим ближче Він, тим повнішим і всеохопним стає цей досвід. Моє серце було переповнене радістю і відчуттям особистої любові Христа до мене. У той момент, не задумуючись, я простягнув руки до чоловіка, який говорив зі мною, і обійняв його. З очей потекли сльози радості. Не вірилося, що Ісус такий реальний, а Його присутність така явна, особиста і могутня. Припавши до чоловіка, пригадую, що звів очі, повні сліз, і побачив стадіон, на який зійшла сила присутності Ісуса. Куди б я не поглянув, здавалося, люди відчувають присутність Ісуса в силі Святого Духа. Саме тоді я почув голос Господа, це був нечутний, але внутрішній голос, ясний і безпосередній, так я ніколи не чув Його раніше, і все ж я знав, що це Ісус. Він сказав: «Ласкаво просимо, Царство Боже близько, ви – частина якісно нового правління Мого Царства».

Я відразу ж почав славити Ісуса по-новому. Я співав Йому хвалу і щосили гучно вітав Його вигуками радості. Вона була спонтанною, природною, вільною і безпосередньою. Це було так, ніби реальність, яку я внутрішньо досвідчував, вимагала зовнішнього вияву. Зустріч з Ісусом у силі Святого Духа вивільнила внутрішній динамізм і енергію, які просто вибухнули в спонтанну хвалу.

Мене залив потік слів: «Гідний, гідний, гідний Ти, Господи! Ти святий, я благоговію перед Тобою! Ти могутній, дивний, прекрасний і чудовий!» Слова були на язиці, перш ніж я формулював їх у думці. Було так, ніби джерело забило в моєму серці і потекли ріки води. Дивним було те, що все сприймалося природно і без зусиль. Це були не просто емоції чи ентузіазм, але щось значно більше. Це було щось глибше, що торкало серцевину мого єства.

Той день назавжди змінив моє життя. Господь дав мені новий дар, животворний досвід Своєї сили і присутності. Він вивільнив у мені віру, якої я ніколи не знав раніше. Я зустрів Його в глибоко особистий спосіб, і те нове пізнання змінило все.

Під час тривалої подорожі автобусом до Міннесоти я не міг говорити про те, що трапилося. Коли я ділився своїм досвідом, здавалося, що всі мають такий самий. Господь справді торкнув усіх так, що, здавалося, відповів на найглибші прагнення кожного. Як міг так бути Ісус особисто присутнім, говорячи і роблячи різні речі, змінювати життя безлічі людей у той самий час? Я був вражений реальністю могутності Ісуса.

Наступного ранку моя мама зустріла мене у внутрішньому дворі. Вона запитала, як пройшла конференція, але я не знав, як пояснити їй те, що трапилося, особливо якщо вона ніколи не була на «харизматичному» служінні. Моя мама завжди мала справжню віру. Вона щоденно молилася і читала Святе Письмо. Вона була вірним другом Ісуса. Я намагався описати їй, що трапилося, але все, що я міг робити, то це плакати. Вона обняла мене і промовила: «Все гаразд, Пітере, тобі не потрібно розповідати мені, я вже знаю, – я молилася за це все твоє життя».

Попередній запис

Конференція на футбольному полі

Наступний запис

Справжня переміна