«Ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя» (Рим. 6:3-4).
1) У перших віках християнства Тайну Хрещення урочисто уділювали звичайно п’ять разів на рік, а саме: у навечір’я Різдва Христового і Богоявлення, у Лазареву суботу, у суботу перед Великоднем і перед празником Зіслання Святого Духа.
Хрестили в навечір’я Різдва Христового, бо через Хрещення людина відроджується до нового життя, отже, хрещення для кожної людини є другим народженням. Хрестили в навечір’я Богоявлення на спомин хрещення Ісуса Христа в Йордані, у Великодній час, бо Хрещення – це духовна смерть і воскресіння; а також перед Зісланням Святого Духа, бо під час Хрещення сходить на людську душу Святий Дух, як Він зійшов на Апостолів у день П’ятидесятниці.
2) У перших віках християнства уділювали Хрещення дорослим після кількалітньої підготовки, або по так званім катехуменаті.
Катехуменат запроваджено в перших століттях Церкви як час підготовки до Хрещення. Першу історичну згадку про катехуменат подає святий Іполит у III столітті. Коли ж переважив звичай хрестити малих дітей, тоді й про катехуменат менше говорилося і він вийшов із практики.
Звичай хрестити дорослих людей відновлено після Тридентського собору. Але й тоді не відновлено катехуменату як такого. Місіонери хрестили дітей, а дорослих підготовляли на катехизаціях. Пізніше, у деяких країнах єпископи відновили катехуменат.
3) Слово «катехумена» походить від грецького слова «катехейн», що значить навчати когось. У старослов’янській мові слово «катехейн» замінено надто дослівно словом «оглашати», тобто повідомляти когось голосом. Звідти й слово «катехумени» заміняли словом «оглашенні».
4) Катехуменат у перших віках християнства відбувався в кількох етапах, позначених набуванням знання про Бога, про Ісуса Христа, вічних правд і Церкви, як установи.
Отак перший етап, в якому той, що бажав стати християнином, голосився до єпископа, який ставив йому різні питання, щоб дізнатися й упевнитися про щирість бажання стати християнином. Коли єпископ признав його достойним, тоді приймав до катехуменату, зараховуючи його до першого ступеня оглашенних. Цей перший етап тривав два роки або й більше в залежності від поступу. Катехумен-оглашенний вивчав біблійну історію Старого і Нового Заповіту, десять Заповідей Божих і дві заповіді любови. Вони особливо ознайомлювалися з особою і наукою Ісуса Христа.
Другий етап, що становив властивий катехуменат, починався літургійним обрядом, після якого продовжувалося ознайомлення з християнською релігією, і катехумени-оглашенні брали участь у деяких літургійних відправах. Вони слухали проповіді, приймали благословення, брали участь у покутних обрядах, щоб довершити внутрішнє навернення та пізнання Ісуса Христа. Катехумени-оглашенні брали участь у так званій Літургії оглашенних, яку сьогодні називають Літургією слова або гомілетично-дидактичною Літургією. У Літургії слова першість має слово Боже, а не жертвоприношення; у ній є читання і пояснення Святого Письма, ціллю якого є навчити й просвітити слухачів. У Літургії оглашенних диякон закликав: «Помоліться, оглашенні, Господеві». А тоді звертався до вірних: «Вірні, за оглашенних помоліться, щоб Господь помилував їх, огласив їх словом істини, відкрив їм Євангеліє правди, приєднав їх до святої Своєї соборної і апостольської Церкви!» А священик мовив молитву: «Господи Боже наш, що на небесах живеш і на смиренних споглядаєш, що спасіння родові людському послав, єдинородного Сина Твого і Бога, Господа нашого Ісуса Христа, споглянь на рабів Твоїх оглашенних, що схилили свої шиї перед Тобою, сподоби їх у сприятливий час купелі відродження, відпущення гріхів і одежі нетління; приєднай їх до святої Твоєї, соборної і апостольської Церкви, і прилічи їх до вибраного Твого стада». На Літургії св. Василія Великого священик проказує таку молитву за оглашенних: «Господи Боже наш, що на небесах живеш і споглядаєш на всі діла Твої, споглянь на рабів Твоїх оглашенних, що схилили свої шиї перед Тобою, і дай їм легке ярмо, вчини їх чесними членами святої Твоєї Церкви і сподоби їх купелі зновубуття, відпущення гріхів і одежі нетління, на пізнання Тебе, істиного Бога нашого, щоб і вони з нами славили пречесне і величне ім’я Твоє, Отця і Сина, і Святого Духа, нині і повсякчас, і на віки вічні. Амінь». Після цієї молитви оглашенні виходили з храму.
Третій і останній етап катехуменату був безпосередньо підготовчим до прийняття Святої Тайни Хрещення. У часі Великого посту катехумени брали участь у покаянних обрядах і відправах. Цей етап був періодом очищення і просвічення. Катехумени вибирали собі хресне ім’я, яке записували до церковних книг у парафії. Вони вивчали засоби боротьби проти сатани, а їм передавано Біблію, Символ Віри та Отче наш, тобто слово Боже, збір правди до визнавання і християнської молитви.
5) Катехуменат, так як він відбувався в перших віках християнства, був дуже корисний для дорослих людей, бо вони, прийнявши Хрещення, ставали свідомими християнами. Тоді не було так багато, як тепер, християн байдужих, які дуже часто є християнами тільки з імени, з церковної метрики, а не з переконання, бо немає в них живої віри. Однак тепер Церква змушена навертати охрещених, замість хрестити навернених.
Хто приймає Хрещення, той мусить мати віру в Христа. Отак священик тричі питається того, що має бути охрещений: «Чи віриш у Христа?» Катехумен, чи хресні батьки, якщо хрещеник – дитина, відповідають: «Вірую» і проказують Символ Віри. Отже, Хрещення не дає віри, тільки її скріпляє Божою благодаттю. Через Хрещення ми вмираємо для гріха, щоб жити новим життям Христовим, як каже Апостол: «Ми всі, хто христився у Христа Ісуса, у смерть Його христилися? Отож, ми поховані з Ним хрищенням у смерть, щоб, як воскрес Христос із мертвих славою Отця, так щоб і ми стали ходити в обновленні життя. Бо коли ми з’єдналися подобою смерти Його, то з’єднаємось і подобою воскресення… А коли ми померли з Христом, то віруємо, що й жити з Ним будемо» (Рим. 6:3-8).
Але до нового життя в Христі Ісусі, до якого переходимо через Хрещення, треба належно підготуватися. Таку підготовку довершується в період катехуменату. Отож Церква, як добра мати, поки видасть на світ нову людину в час своєї вагітности-катехуменату, підготовляє людину до надприродного життя. Але щоб жити новим життям, треба постійно довершувати своє навернення через слухання слова Божого, зростати в Божій ласці, кормитися Святими Тайнами, кріпитися молитвою і добрими вчинками, інакше кажучи, треба провадити постійний катехуменат.
о. Матвій Гаврилів, ЧСВВ