КНИГА ДАНИЇЛА (ЗАКІНЧЕННЯ)

6) Земні імперії і Царство Сина Людського (Дан. 7)

Видіння Книги Даниїла належать до апокаліптичного роду святих писань. Образи, символи й алегорії повинні означати внутрішню сутність подій, які відбуваються у світовій історії. Її зображено як двобічний процес. Наближення Царства Божого пов’язане зі зростанням сил зла.

7:2. Сильні вітри означає тривожні події часів боротьби між імперіями. 7:3-6. Звірі нагадують статуї ассирійських палаців і храмів. Згідно із загальноприйнятим тлумаченням, перший звір – це ассиро-вавилонська держава, другий – перська, третій – македонська (час їхнього панування – VIII-IV ст. до Р. X.). Чотири крила леопарда означають чотирьох наступників Олександра Македонського: Птолемея, Селевка, Филипа, Антигона (див. Бл. Єронім. Тлумачення на пророка Даниїла). 7:7-8. Четверта потвора, яка не схожа на інших, – це держава Селевкідів, котрі володіли лише частиною імперії Олександра. Роги потвори означають сирійських царів Селевкідів. Пророк говорить «про нечестивого Антіоха, тому що він є тим малим рогом, який витіснив три попередні роги» (Іван Золотоустий. Огляд книг Старого Заповіту), гонитель віри стає прообразом Антихриста (див. Об. 13). 7:9-10. «Старий днями» – синонім Старця. Цей образ має символізувати вічність Творця, Який стоїть понад швидкоплинним тварним світом та історією. 7:11-12. Божого ворога переможено; його влада – тимчасова. 7:13-14. Володаря Царства Божого, на відміну від потвор світових держав, зображено у вигляді Людини. Це означає, що месіянське Царство буде зовсім іншим, аніж царство цього світу. Отже, історія – це шлях людства через гріхи й випробування до вічного Царства Месії. 7:25. «До одного часу, і часів і половини часу» – три з половиною роки.

7) Боротьба імперій (Дан. 8)

8:2. Місцем, де пророк мав видіння, названо Сузи, столицю персів. Згадка про Валтасара – анахронізм. 8:3-4. Баран означає державу персів, яка захопила чимало країн, що простяглися від Малої Азії до Індії (див. 8:20). 8:5. Козел означає грецький світ, а ріг – Олександра Македонського (див. 8:21). 8:7. 333 року Олександр завдав вирішальної поразки персам. 8:8. Олександр помер 323 р. у розпал своєї діяльности. Його спадкоємцями стали чотири наслідники (Діядохи). 8:9. Сирійське царство Селевкідів, яким правив Антіох IV Епіфан. 8:10-12. Зорями, очевидно, названо мучеників, які загинули за Антіоха Епіфана (див. Дан. 12:2-3). Гоніння Антіоха означали його зазіхання на самого Бога. Діяння Антіоха – прообраз діянь антихриста[1]. «Вождь війська» – Господь Саваот (від євр. «цава» – воїнство). 8:14. Період, що тривав три з половиною роки, – час осквернення храму Божого, в якому Антіох поставив вівтар Зевса (від 167-го до 163 р., коли країна звільнилася від влади Антіоха). 8:17. «Час кінця» – кінець епохи бід, яка передує наближенню месіянського царства. 8:24. Див. Дан. 7:8; 8:10.

8) Пророцтво про седмиці (Дан. 9)

9:1. Дата й ім’я царя умовні. Історичний Дарій (522-486) був сином Гістаспа і правив Персією, якій підкорялася й Халдея. 9:2. Даниїл розмірковує над пророцтвом пророка Єремії про те, що покарання Ізраїля за гріхи (вигнання) продовжуватиметься 70 років (див. Єр. 25:9-12). Насправді полон тривав менше, а нещастя народу Божого – довше. 9:21-22. Гавриїл, ангел, що повідомляє месіянські одкровення, пояснює Даниїлові значення пророцтва Єремії про 70 років покарання. 9:24. Зі слів ангела випливає, що період поневірянь збільшено в сім разів (див. Лев. 26:21). Цю епоху вимірюють семиліттями (седмицями), або суботніми роками (див. 2Хр. 36:21; Лев. 26:34-35). Сімдесят семиліть мине, перш ніж скінчиться епоха покарання й настане месіянське Царство. Тоді знову буде посвячено осквернене Святе Святих (ідеться про посвячення храму за Юди Макавея; див. 1Мак. 4:36-61, а прообразувально – про пришестя Месії). Від часів Юди Макавея настає передновозавітна епоха. Вчення про світові «віки» (гр. «еони») як стадії руху історії до Царства Божого буде розвинено в апокрифічній апокаліптиці й Новому Заповіті (див. Мт. 13:40; 1Кор. 2:6). 9:25-27. Період 70 седмиць (490 років) поділено на три фази. Вказані в пророцтві цифри, як це прийнято в символічних обчисленнях Біблії, заокруглено (див. Мт. 1:17). Цифра 7 означає повноту здійснення. А от щодо подробиць пророцтва існує два тлумачення: а) 490 років – це час від указу Артаксеркса про спорудження стіни Єрусалима (445 р. до Р. X.; Неєм. 2:1) до завершення Христового служіння на землі; б) відлік, згідно з пророком Єремією (29:10), треба вести від полону. Між цією подією (587) та відбудовою Єрусалима (538) минає сім седмиць (49 років). Це – перший період. «Помазаний князь» (євр. «машіах нагід») – це або цар Кир (див. Іс. 45:1), або первосвященик Ісус (див. Зах. 3). У такому разі текст треба розуміти так: «Від відбудови Єрусалима до помазання князя – сім седмиць». Другий період – відновлювальний, заокруглено 62 седмиці (434 роки), триває до смерти помазаника, тобто до вбивства первосвященика Онії III 171 р. (див. 2Мак. 4:33-36), і зруйнування святині «народом вождя», тобто Антіоха. Остання седмиця бід – 171-163 рр. «Половина седмиці» (три з половиною роки; див. Дан. 7:25; 8:14; 12:7,11-12) починається 167 р., коли в храмі з’являється «мерзота запустіння» (поганський жертовник, див. 1Мак. 1:54; Дан. 11:31; 12:11). Єврейські слова «шиккуцим мешомем», передані грецькою та українською як «гидота спустошення», важко перекласти. Деякі тлумачі вважають, що вони містять натяк на слова «баал шамен» (володар неба), як сирійці називали Зевса. У всякому разі ці слова – синоніми найбільшої гидоти й означають ідольський вівтар, поставлений на подвір’ї храму Господнього. У Новому Заповіті ці слова використано, щоб описати осквернення святині (див. Мр. 13:14). Три періоди, кожен з яких триває 70 седмиць, відповідають трьом світовим періодам в інших главах Книги Даниїла: вавилонському, перському, елліністичному (див. Дан. 2:37-43; 7:3-8; 8:9-25).

9) Нетривкість земних царств (Дан. 10-11)

10:13-14. «Князь перського царства» – ангел, якому належало зберігати дух перського народу, але який сам занепав і спокусив персів владолюбством (див. Єз. 28). Михаїл – ангел-охоронець Ізраїля. У Новому Заповіті він – переможець сил антихриста й сатани (див. Об. 12:7). У Книзі Даниїла викладено біблійне вчення про духовні сили, пов’язані з народами й культурами. 11:3. Олександр Македонський. 11:4. Елліністичне царство Діядохів (див. Дан. 8:8). 11:5-9. «Південний цар» – монарх птолемеївського Єгипту; «північний цар» – монарх Сирії Селевкідів. «Дочка південного царя» – Береніка, донька Птолемея Філадельфа (285-246), яку видали заміж за Антіоха II (262-246) і котра дістала в придане Юдею. Після смерти чоловіка Береніку усунули й передали владу синові Антіоха II від першого шлюбу. Брат Береніки («один із галузки її кореня») Птолемей III (246-221), бажаючи відомстити за сестру, напав на Сирію, але не зміг завершити похід через повстання в його власній країні. 11:10. Війну проти Єгипту продовжили сини Селевка II: Селевк III (227-223) і Антіох III Великий (223-187), які закріпили Юдею за державою Селевкідів. 11:11. Перемога Птолемея IV Філопатора (221-203) над Антіохом III 217 р. 11:13. Антіох III знову захопив Юдею. 11:18. Ідеться про перемоги Антіоха III в Малій Азії. 11:19-20. Син Антіоха III Селевк IV (187-175) наклав на Юдею велику данину. 11:21-24. Антіох IV Епіфан гнобить юдеїв. «Вождь союзу» – первосвященик Онія III, убитий 171 р. 11:26. Переможна боротьба Антіоха Епіфана проти Єгипту 170 р. 11:28-30. Цілковитій поразці Єгипту запобігли римляни («кіттейські кораблі» – флотилія адмірала Гая Попілія Лената). Ті, «хто покинув святий заповіт» – юдеї, які прийняли поганські звичаї та вірування (див. 1Мак. 1:11-15). 11:31. Осквернення храму (див. 1Мак. 1:54). 11:33-38. Ідеться про Антіоха, про мучеників за віру й повстанців, яких надихнув Маттатія (див. 1Мак. 2).

10) Есхатологічна битва. Воскресення мертвих (Дан. 12)

12:1. Тут описано есхатологічну битву сил світла із силами темряви. Поразка гнобителя – це прообраз поразки царства антихриста. 12:2-3. Мудрець передбачає настання Царства Божого та загальне воскресення. 12:6. Він запитує про закінчення періоду випробувань (70 седмиць). 12:7-12. Визначено, що час останніх гонінь становитиме три з половиною роки (таким є зміст слів: «…за час, за часи і за пів часу», див. Дан. 7:25; 8:14), тобто від дня осквернення храму 167 р.

ІV. МАКАВЕЙСЬКЕ ПОВСТАННЯ

1) Повстання Юди Макавея (166 р.) (1Мак. 3-4)

2) Смерть Антіоха Епіфана. Продовження війни (164 р.) (1Мак. 6)

3) Вороги вдруге захоплюють Сіон, його звільнення (160 р.) (1Мак. 7)

Після загибелі Юди боротися за волю продовжили його брати. У результаті тривалих і запеклих воєн вони добилися незалежности Юдеї та заснували нову Хасмонейську династію (142-63 рр. до Р. X.). На зміну Хасмонеям прийшла династія Іродів. За Ірода І Великого народився Ісус Христос.


[1] Антихристом у широкому значенні цього слова Новий Заповіт іменує будь-якого представника ворожих Богові історичних сил (див. 1Ів. 2:18,22; 4:3; 2Ів. 1:7). А от у стислому значенні слова антихристом називають особу, яка наприкінці часів стане якнайповнішим утіленням богоборства (див. Об. 13).

Попередній запис

ІІІ. КНИГА ДАНИЇЛА

Наступний запис

ТРАДИЦІЯ ДІЯСПОРИ. «СПОВНЕННЯ ЧАСІВ»