Краса та міра

З огляду на етимологію, можна зробити висновок, що між собою пов’язані не лише добро і правильна міра, але й краса та міра. На конференціях міжнародного інтелектуального товариства “Еранос” у 2005 та 2006 роках тема «Краса та міра» звучала не один раз. Тут психологи, богослови та філософи розмірковували про взаємозв’язок краси та міри. Тому я хотів би більше розвинути цю тему.

Для Томи Аквінського краса – це завжди claritas et concordantia. Краса – це те, що сяє, але й водночас це щось гармонійне, вдало поєднане. Concordantia означає співзвучність струн. Це слово також має значення згоди – жити в згоді зі своїм серцем. Краса відгукується в нашому серці. Вона співзвучна з нашим серцем. Вона відповідає нашому серцю. Для Томи Аквінського краса тісно пов’язана з почуттям міри. Вона збігається з нею. Ми можемо довести це наочно: якщо певна річ тримається золотої середини, то це викликає в людини відчуття краси. Гарне для нас – це те, що знає свою міру, помірне, належне, те, що відповідає своїй сутності. Для греків зло – це те, що не відповідає своїй сутності.

На конференції, що її організував Еранос, богослов Губерт Геркомер констатує: «Ідеальна краса базується на естетиці міри та пропорції»[1]. Тут він цитує слова середньовічних філософів, згідно з якими «краса є відповідною посудиною для добра». Ідеальні жінки та чоловіки «саме тому красиві, що добрі, і саме тому добрі, що вони красиві»[2]. Правильна міра гарантує не лише красу, але й добро. «Це відповідна мір, яка засновує та гарантує красу та моральні вчинки, гармонію та справедливий порядок»[3].

Не лише в християнському Середньовіччі побачили взаємозв’язок краси та міри, а ще в Давньому Єгипті. Ерик Горнунґ називає культуру давніх єгиптян культурою міри. Єгиптяни говорили про «Мааt». Це поняття означало «відповідність у світі, у космосі та в людському житті. Речі відповідають цьому поняттю, якщо вони дотримуються правильного порядку[4]. Однак не варто переоцінювати порядок ні в етиці, ні в естетиці. Давньоєгипетське мистецтво цінувало строгу симетрію, а водночас постійно її порушувало. Тут завжди була можливість для винятків. Правильна міра ніколи не означала суто строгий порядок, а радше живий порядок, справедливий порядок у реальному житті. Такий порядок, який не дотримується застарілих стереотипів.

Також і давні греки пов’язували красу з відповідним порядком. Це помітно навіть в їхній архітектурі. Біографія авви Антонія також розповідає про взаємозв’язок краси та міри. Її написав єпископ Атанасій – богослов, любитель грецької філософії. Він прекрасно описує, яким був Антоній після 20-ти років пустельницького життя: «Його внутрішній світ був чистим. Він не був похмурим, не піддавався невдоволенню. Водночас не боявся сміху та сором’язливости […]. Навіть більше, він був суцільною співмірністю, гармонією, ведений своїми роздумами та по-своєму спокійний»[5]. Тож краса Антонія виражалася насамперед у його співмірності, і не лише в співмірності його обличчя та інших частин тіла, але в співмірності його почуттів та думок.

Краса збережена не лише в образотворчому мистецтві з допомогою правильної міри та відповідного порядку. Її можна знайти й у музиці. Тут йдеться про відповідний темп та добрий ритм. Ритм – це прекрасна умова того, що цю мелодію виконають гарно. Занадто швидкий ритм, наприклад, маршу, в якому все віддається строгому порядку, не завжди подобається людському вухові та душі. А відповідний ритм, який лунає знову і знову, викликає почуття прекрасного в людині. Нам відомо, що не лише погляд на прекрасне, а й слухання прекрасного має лікувальний вплив на людину. Зовні прекрасне торкається прекрасного в нашому внутрішньому світі. Воно допомагає нам усвідомити свою міру. А музика, за словами Івана Золотоустого (IV століття), збігається з ритмом людської душі. Ритм музики дозволяє людині пізнати ритм її внутрішнього світу. А це зцілює людську душу.


[1] Н. Herkommer, Die Schоnheit des Gottessohnes und der Gottesmutter. Historische Betrachtungen zur Asthetik des Heiligen, в: Schonheit und Mass, Beitrage der Eranos Tagungen 2005, 2006, Basel 2008, c. 65.

[2] Там само, с. 66.

[3] Там само, с. 67.

[4] Там само.

[5] Athanasius, Leben des heiligen Antonius, пер. H. Mertel. Kempten/München 1917, c. 705.

Попередній запис

Краще добре, ніж бездоганно

Наступний запис

«Скільки ж тут речей, яких мені не треба»