Матір Марія Франциска де Сомес була настоятелькою монастиря Сестер Візиток у Паре з 1672 до 1678 року. Якраз за її урядування, 6 листопада 1672 року Маргарита Марія склала законні шлюби. Усередині квітня наступного року настоятелька порекомендувала їй вести щоденникові записи. Свята пише про це за номерами 11 і 23, зазначаючи, що було їй нелегко виконати доручення настоятельки. Нині благословляємо її послух, бо в “Листах Св. Маргарита Марії”, написаних за вказівкою Матері де Сомес, знаходимо стільки перлин, які прояснюють ставлення Бога до Своїх обранців, що навіть важко нині уявити, що їх могло би не бути. Окрім цього, вони є своєрідним доповненням до попереднього життєпису, залишеного святою.
1 Спаситель не хоче поділеного серця
Я провела вже кілька місяців у новоціяті, але так і не змогла позбутися однієї прив’язаності, що було перешкодою для любові, якої мій Улюблений очікував від мене. Коли кілька разів внутрішньо дорікнув мені за це, але я стояла на своєму. Одного вечора під час молитви сказав, що не хоче поділеного серця, і якщо я не відійду від створінь, Він покине мене. Ця погроза так мене налякала, що я почала благати Його, аби залишив мені свободу лише для того, аби любити Його. Присягнулася Йому водночас, що зроблю усе можливе, аби відмовитися від усього, що віддаляє мене від Нього.
2 Наша воля здобуває силу в Найсвятішому Серці
Якось, коли я відчувала великі труднощі в умертвленні, внутрішньо Ісус показав мені Своє Найсвятіше Серце, покрите ранами, і, пояснюючи на що задля мене пішов, дорікав мені за невдячність, за те, що не можу побороти себе з любові до Нього. “Мій Боже, як же хочеш, аби я це зробила, коли моя воля від мене сильніша?”, – запитала Його. Відповів, що якби я прилаштувала її в Рані Його Святого Боку, то змогла би подолати себе”. “О, мій Божественний Спасителю, – звернулася я до Нього, – помісти її в Серці Своєму так глибоко і зачини її так міцно, аби вона звідти ніколи вже не могла вийти”. Після цього я відчула, що зможу подолати себе, і в майбутньому це мені давалося легко.
3 Жертва на терпіння з метою повернення любові в Згромадженні
Якось, коли після Св. Причастя я промовляла подячні молитви, відчуваючи палке бажання щось зробити на славу Божу, Коханий моєї душі запитав мене внутрішньо, чи я погодилася б прийняти усі терпіння, які я заслужила через мої гріхи і гріхи моїх Сестер, “щоб Його полюбили усі ці душі”? Тієї ж миті я офірувала свою душу і все єство своє, аби вчинив з ними згідно зі Своєю Волею, хоч би мої терпіння мали тривати аж до Судного дня – аби лише Його любили. Під час молитви просила Його, аби сказав, як заспокоїти прагнення любити Його. Дав мені зрозуміти, що найкращий спосіб довести Йому свою любов – це любити ближнього з любові до Нього, і тому я повинна ревно дбати про спасіння ближнього. Мушу також забути про свої справи, аби ревно турбуватися в молитвах про справи ближніх, і забути про себе в усьому, що можу зробити доброго завдяки Божому Милосердю.
Я не зовсім розуміла про що йдеться, тож Господь пояснив мені, що говорить про навернення любові, бо те, що вчинене супроти любові, відлучає душу від Нього, котрий Сам є Любов’ю. Така напівзогнила душа завдає Йому багато терпінь, і якщо Він її досі терпить, то лише завдяки заступництву Його Найсвятішої Матері, яку я повинна особливо шанувати.
Подякувавши Йому за ті ласки, якими обдаровує нас за посередництвом Своєї Найсвятішої Матері, я запевнила Його, що прийняла би які завгодно терпіння, навіть якби вони тривали до Судного дня, аби надолужити Його доброті за кривди і виконати все, чого зажадає від мене.
4 Деякі її прохання
Інколи під час молитви я не могла зосередитися над темою розважання і була безсила щось змінити. Усім своїм серцем я відчувала Присутність Бога, тож почуття любові і прагнення терпіти задля цієї любові настільки заповнювали усе моє єство, що ні про що інше думати я вже не могла. Мене вистачало лише на два-три слова, і я зітхала: “Мій Господи, ніколи більше не буду перечити Тобі!”, або: “Нічого, окрім Твоєї Присутності мені не потрібно”, чи: “О, який прекрасний Обранець моєї душі! І чому моя любов така недосконала?”
5 Глуха і німа в Присутності Бога
Коли поскаржилася Господеві, що в Його Святій Присутності не здатна нічого робити, почула внутрішній докір: “Якщо Я хочу, аби в Присутності Моїй ти була глуха, німа і сліпа, хіба ж не повинна радіти з цього?” Більше на свою бездіяльність я не нарікала.
6 Спаситель не терпить пошуків себе
Під час моєї самоти (йдеться тут, ймовірно, про реколекції напередодні облечин 6 листопада 1672 року. – Ред.) Ісус дав мені зрозуміти, що увесь мій неспокій від того, що я шукаю себе. Через свою надмірну цікавість я могла втратити Ісуса. Господь сказав, що коли хоче оселитися в якійсь душі, шукає розуму без цікавості та суджень, суду без волі, серця без інших прагнень, окрім прагнення любити Його. Саме тоді я пожертвувала себе Його доброті, підпорядковуючи себе повністю Його Волі, обіцяючи не чинити Йому спротиву ні в чому.
7 Уподібнення до Розіп’ятого Ісуса
В один із задушних днів (2 листопада 1672 року. – Ред.), коли я вклякнула перед Найсвятішими Тайнами, жертвуючи себе Його Волі, просячи, аби прийняв цілопальну жертву, яку прагнула Йому офірувати, і благаючи Його, аби з’єднав її зі Своєю, промовив: “Пам’ятай, що Обранець твоєї душі – Бог Розіп’ятий, і тому мусиш уподібнитися до Нього, відмовившись від радощів життя, бо вже не буде для тебе жодної, яка не була би пронизана Хрестом”.
8 Буде жертвою для погамування справедливого гніву Божого
Коли я почала розмірковувати про Спасителя на Хресті, розіп’ятого за всіх нас, сказав, що мушу прив’язати себе до хреста, який мені дасть. А буде він такий важкий, що не витримала би на ньому, якби Він не підставив плече. І що привів мене до цього дому для погамування Його справедливого гніву жертвою. Я дуже стривожилася, бо не розуміла що це означає. “Скажи мені, Боже, – звернулася до Нього. – Що ранить Твою справедливість?”. Відповів, що потаємні гріхи людей, бо для Нього нема нічого таємного. Тоді ще я вагалася, чи це голос Бога, чи моя уява, чи витівки диявола, але вирішила краще померти, аніж спротивитися послухові.
9 Єднання її серця з Серцем Ісуса
Якось перед Причастям попросила Ісуса, аби з’єднав моє серце зі Своїм, оскільки іншого бажання не мала. Коли ж заперечив, пояснивши, що нікчемність не можна з’єднати з Безкінечністю, відповіла: “Знаю, що на це здатна тільки Твоя Любов”. І Господь вчинив так, що я побачила Його прекрасне Серце, яке сяяло, як сонце, у нескінченній величі.
Побачила також маленьку цятку, чорну і спотворену, яка з усіх сил намагалася наблизитися до того прекрасного світла. Її зусилля були би даремними, якби любляче Серце саме її не притягало, кажучи: “Поринь у Мій безмір і пильнуй, аби ніколи з Нього не виходити, бо раз вийшовши, уже повернутися не зможеш”. Бачу, що серце моє настільки зв’язане з молитвою, що часом не маю над ним влади. Бачу, що його непокоїть лише те, чи достатньо любить Бога і чи належно використовує свій час на вдосконалення в Його святій любові. Раніше, коли я думала, що мною заволодів диявол, просила Бога, аби навчив мене розпізнавати диявольські пастки, аби їх уникати. І Обранець моєї душі навчив мене, що диявол не може знати, що в ній діється, хіба що розпізнає, в якому вона стані за зовнішньою ознакою; він також не може дати серцю спокою.