10 Довірливі розмови з Божественним Учителем
Найбільше я любила нічні години, тож просила Ангела-Хоронителя, аби будив мене вночі для розмови з Улюбленим. Серце моє тоді було наскрізь пронизане Богом, а спілкування з Ним було таким приємним, що інколи в любові непомітно проминало кілька годин. Після цих розмов заснути вже не могла. Якось, коли хотіла перевернутися на інший бік, бо дуже боліло плече, почула, як Господь промовив до мене: “Але ж Я не перекладав Хреста на інше плече, коли ніс його на Голгофу”. Зрозуміла тоді, що я не повинна попускати собі в прагненні будь-яких вигод. Я не могла лежати на лівому боці, бо мені спирало віддих – як і тоді, коли стояла на молитві, а дух мій був увесь поглинутий Ісусом.
Він часто запитував мене, чи люблю Його, і коли я чула ці слова, відчувала такий сильний біль, що не могла нічого іншого сказати, як тільки те, що моя любов невимовна. Часто Господь говорив мені, що я повинна облаштувати для Нього келію у своєму серці, і бути Йому вірним другом, а Він навчить мене, як повинна любити Його. Найбільшою радістю для мене було перебування у святині мого серця, де я завжди знаходила свого Нареченого. Моє зовнішнє життя зовсім не заважало цьому солодкому спілкуванню. Він говорив, що я не повинна шукати жодних інших радощів, що Він замінить мені все. Оскільки в усіх своїх вчинках я бачила тільки невірність, невдячність, зловживання Його ласками і даремну трату часу, то погорда, терпіння і приниження, яких я зазнавала від інших, були для мене вартісніші за найдорожчі скарби, бо в них я бачила запоруку своєї любові до Нього.
11 Наказано їй записувати внутрішні переживання
Я склала чернечі обіти, а через шість місяців почула наказ описувати все, що діється в моїй душі. Бог промовив тоді до мене: “Чому ухиляєшся від Моєї волі і не хочеш описувати те, що походить від Мене, а не від тебе? Адже в тому, що діється, тобі нічого не належить. Подумай, хто ти, і на що заслуговуєш, і звідки випливає те добро яким володієш. Чому боїшся, адже Я дав тобі місце сховку, в якому все стає легким?”. Після цих слів я відчула велике прагнення скоритися Його Волі.
12 Як використовує час, призначений для молитви
Вночі, коли прокидаюся, здається мені, що Бог поруч і серцем єднаюся з Ним, як зі своїм початком і зі своєю повнотою. Тоді відчуваю таке палке прагнення наблизитися до Найсвятіших Тайн, що хвилини, які йдуть на одягання, здаються мені годинами. Мене огортає такий пронизливий біль, що боюся зомліти по дорозі. Думаю лише про те, аби швидше постати перед моїм Лікарем Всемогутнім, без якого не можу знайти ні спокою, ні полегші в терпіннях, які спричиняє мені біль у лівому боці і в грудях. Припадаю до Його ступнів як жива часточка, яка прагне лише одного – бути цілопальною жертвою в чистому полум’ї Його Любові. Тоді здається мені, що мій дух віддаляється від мене, аби розчинитися в нескінченній величі Бога. А розум мій огортає така велика темрява, що не існує для нього жодного іншого світла, окрім того, яке час від часу посилає йому Сонце справедливості.
Палаючи любов’ю, хотіла би тисячу разів віддати життя своє, аби засвідчити Ісусові свою любов. І тоді усі сили своєї душі спрямовую на те, аби обняти Обранця моєї душі, але не руками тіла, а усім своїм єством. І душа моя почувається тоді такою щасливою, що смерть була би для неї жаданіша за розлуку з Улюбленим. Але передчуваючи цю розлуку, я часто з жалем зверталася до Бога: “Найдорожча Любове моєї душі, коли нарешті станеться так, що ці хвилини, які так швидко минають, не матимуть влади над моїм щастям?”… Ось такий вигляд має моя молитва.
Найчастіше іду на молитву лише з тим відчуттям, яке Бог пробуджує в мені, і тоді відчуваю такий сильний потяг, наче потяті лезами груди не дають зробити й ковтка повітря. Цей стан інколи зберігається протягом усієї молитви; моє тіло терпить з моїм Ісусом, а мій дух, кохаючи Його, радіє. Але тоді нижня частина моєї душі не має в цьому великої втіхи, бо не відчуває того, що діється в її верхній частині. А та, забувши про себе, не має інших прагнень, як з’єднатися з Богом і розчинитися в Ньому.
Отож я перебуваю в такому стані, що не можу словами описати свою любов. З усіх сил намагаюся розповісти про неї, але даремно. А Бог, дивлячись на мої зусилля, не поспішає мені допомогти. І тоді я звертаюся до Нього в простоті своїй: “О, Господи, не грайся з розпачем, який охоплює моє серце, коли не можу висловити своєї любові до Тебе”. “Це тому, що ти не маєш влади над ним, – відповідає Господь, – а Я знаю всі його порухи”. І так заспокоює мене… Ось якою є моя молитва.
Не я сама, але Бог у мені, Своєму нікчемному створінні, діє, а тому не відаю після молитви, що робила, що обіцяла, жертвувала чи просила – знаю лише, що віддавала мого Ісуса Предвічному Отцеві, кажучи: “О, Боже, офірую Тобі улюбленого Сина Твого, як моє благодарення за всі добродійства, якими мене обдаровуєш… І хай це буде моєю просьбою, моєю жертвою, моєю адорацією, моєю обітницею… і, нарешті, моєю любов’ю й усім, що є в мені. Прийми Його, Отче Предвічний, у заміну за все, чого побажаєш від мене, бо все, що лишень не пожертвувала би тобі, не гідне Тебе – тільки Він, кого Ти дав мені любити з такою втіхою”.
13 Віднаходить спокій у повній посвяті Богові
Однак природа власна і любов до себе не відпускають мене, даючи зрозуміти, що марную час, і нагадуючи про втрати.
Через це інколи почуваюся не в собі, охоплена таким неспокоєм, що не знаю до кого втікати, хіба до мого Бога, який завжди готовий мені допомогти. Щоб усунути неспокій з моєї душі, дає мені відчути тишу і солодощі Своєї Божественної Присутності. Повторює часто, що дитина не може загинути в обіймах Всемогутнього Отця, і, чуючи це, я одразу заспокоююсь.
В усьому покладаюся на Його Божу волю, аби діяв у мені так, як Сам того хоче, незважаючи на мене, аби лише я виконала те, чого від мене чекає. Нехай би тіло моє було вкинуте до пекла і віддане на його поталу. Аби лише я не вчинила чогось такого, що суперечило би волі Божій. Хочу залишитися відданою Богові навіть у тому, що так важко збагнути, – скажімо, чому Він, такий великий і могутній, продовжує обдаровувати ласками таке нікчемне створіння, як людина.
14 Її серце палає завдяки Св. Причастю
Відчуваю, як моє серце займається таємничим вогнем, який поглинає усі мої болі. Залишається тільки рана, яку відчуваю трохи нижче серця, але це відчуття сповнює мене насолодою. Вогонь, який мене палить, робить мене безвладною над своїм серцем. Інколи він охоплює усі груди, аж я відчуваю його на обличчі, не розуміючи, що зі мною робиться і де я. Це спостерігається, коли приймаю часто Св. Причастя. Тоді відчуваю таку спрагу, якої ніхто не в змозі погасити, хіба Сам Бог. Він роздмухує в мені таке палке прагнення Св. Причастя, що ніщо інше не може дати мені такого відчуття радості, як цей хліб любові. Прийнявши його, десь протягом чверті години почуваюся неіснуючою перед Богом і в глибокому мовчанні усім своїм єством слухаю голос Того, хто є щастям моєї душі.
15 Живий образ
Якось Господь Ісус сказав мені, що серце моє – чисте полотно, на якому Він хоче намалювати живий образ, що вже не дасть мені спокою. Але це терпіння буде радше приємне мені, аніж важке. Зрештою, я і до цього не мала жодного упокорення чи умертвлення, в якому не було би більше солодощів, аніж гіркоти.
16 Усю себе жертвує Ісусові в Найсвятіших Тайнах
Коли стою перед Найсвятішими Тайнами, серце моє наче перебуває у своєму осерді, і більшого щастя для мене нема. Тоді звертаюся до Господа: “О, мій Ісусе, моя Любове! Візьми усе, чим володію, і все, чим є. Послуговуйся мною на Свій розсуд, бо все, що маю, належить Тобі. Зроби мене Собою, аби вже ні на мить не могла я відлучитися від Тебе і діяла тільки під впливом Твоєї чистої Любові”.
17 Її розум повністю поглинає медитація і любов до Бога
Раніше навчання було для мене великою радістю, але відколи розум мій повністю заполонив Бог, лише Його бачу в усіх Його таємницях. Навіть коли мене щось зацікавлює, довго про це не думаю, оскільки моєму серцю і моєму духові повністю вистачає Бога – я не хочу нічого іншого, лише перебувати в Його Святій Присутності, засвідчуючи Йому свою любов. І так минають дні, які ніколи не бувають для мене задовгими, бо наповнені любов’ю до Бога, який є життям моєї душі. Я хотіла б завжди мовчати або говорити тільки про Бога, і серцю моєму це не набридло б ніколи. І хоч колись я була дуже балакучою, тепер усі інші розмови стали для мене мукою – я не хочу нічого знати, окрім Розіп’ятого Ісуса.
Що ж до моїх усних молитов, то, відмовляючи їх, навіть не знаю чи відмовила, бо серце моє не торкається до них: радість і смуток уже для нього не існує – там рана, яка щораз відновлюється, пронизуючи його наче розжареним залізом. І ця рана миліша мені за життя. Інколи сумніваюся, чи роблю усе так, як належить, і якби Він Сам не запевняв мене, що Його Милосердя перевершує мою невдячність, не знаю, чи могла би перебувати в Його Святій Присутності. Найважче ж мені складати обрахунок своїх добрих вчинків перед Його добротою – розуміючи нікчемність свою, стою тоді в повному упокоренні. Не знаю, що робити, отож прошу в Господа прощення, визнаючи, що недостойна Його милосердя.
18 Боїться надуживання ласк Божих
Дуже мене турбує, чи не надуживаю ласками Божими. Моє надужиття таке велике, що не можу про нього думати без тремтіння. Нічого в мені нема такого, що не заслуговувало би на вічні муки, тож прошу Бога, аби стер моє ім’я з пам’яті створінь. Але Господь, вважаючи мене недостойною скуштувати гіркоту Його Мук, дає мені тільки солодощі. За три тижні до Великодня увесь мій внутрішній біль був наче поглинутий вогнем, коли я виходила з хору, серце моє палало вогнем розлуки.