24 Серце Маргарити Марії має бути престолом
Якось під час одного зі Своїх об’явлень Господь промовив до мене: “Доню Моя, чи хочеш віддати Мені серце своє, аби в ньому спочила Мука Моєї Любові, якою увесь світ нехтує?” “Господи, Ти ж знаєш, що вся я до Твоїх послуг, тож роби, що забажаєш”, – відповіла, а Ісус на те: “Чи розумієш, чому обдаровую тебе такими ласками? Хочу зробити тебе святинею, в якій би вогонь любові горів не згасаючи, а твоє серце – святим престолом, якого не торкнеться ніщо нечисте. На цьому престолі складатиму Моєму Отцю Предвічному палкі жертви, аби гамувати Його справедливий гнів і вшановувати Його безперервно. І робитиму це через тебе. Ти жертвуватимеш Йому Мене, додаючи до цієї офіри власні жертви, аби вшанувати складені Мною”. Відтоді я відчувала в серці своєму такий палкий вогонь, що хотіла поділитися ним з кожним, аби Бога любили. Перебуваючи в такому стані, я припадала обличчям до землі, аби, занурившись у свою нікчемність, жертвувати Ісуса Отцю Небесному, вшановуючи Його велич.
25 Свята справедливість Бога та її суворість
Іншого разу Господь моєї душі промовив до мене: “Хочу бути для тебе усім – твоєю радістю і твоєю втіхою; але буду водночас і твоєю мукою”. Ці слова невдовзі збулися. Свою обітницю Господь виконав через святість Своєї любові та справедливості. Людині важко збагнути і висловити наслідки цієї справедливості. Нічого не знала я більш болісного, як ця свята справедливість. Душа, яка відчула її, погодилась би на всілякі можливі терпіння і муки, аби тільки не з’являтися перед святістю Бога навіть з одним єдиним гріхом. Душа тоді нагадує киплячу олію, що пронизує тіло до кісток і воно стає нечутливим до іншого болю, який видається їй скоріше прохолодою, аніж терпінням.
Найсуворішим з того, що я пізнала в житті, була Присутність мого Господа, саме тоді, коли я перебувала в такому стані. Душа моя не могла витримувати саму себе, коли Господь обдаровував її відчуттям Його чистоти. Тоді вона хотіла втекти і сховатись, але даремними були її зусилля – сповнений любові Бог бачив її в такому стані і робив так, що вона скрізь віднаходила те, від чого втікала. Щоправда, це зовсім не означало, що вона не хотіла бачити свого Коханого, роблячи щось таке, що Йому не до вподоби.
Ні! Вона просто воліла би тисячу разів померти, аби лише не бачити своєї нікчемності, тому часто повторювала за Св. Петром: “Відійдіть від мене, грішниці!” І не хотіла звільнитися від терпіння, а навпаки, прагнула страждати ще більше.
26 Святість любові
Святість любові завдає не менших терпінь, але ці терпіння супроводжуються таким великим відчуттям радості, яке висловити важко. Викликають вони в душі таке палке прагнення єднання з Богом, що немає спокою ні вдень, ні вночі, бо і ліжко, і стіл, і розмови з людьми стають для неї катівнею. Душа постійно бачить Бога і скарби, якими Він її збагачує; вона відчуває Його палку любов до себе і хоче відповісти взаємністю. Лише Господь знає, як прагне душа віддати себе Йому – її вже ніщо не цікавить, окрім цієї любові. Любити Бога – усе інше здається їй чимось облудним і непотрібним.
27 Улюблена учениця Серця Ісусового
Явився мені Господь і відкрив Своє любляче Серце: “Ось Учитель, якого тобі даю. Він тебе навчить, що повинна робити для Моєї Любові. Отож будеш Його улюбленою ученицею”. Почувши це, я відчула велику радість і не знала, як маю дякувати моєму Спасителеві. Я настільки довіряю цьому Учителю любові, що в малих чи великих потребах і труднощах звертаюся тільки до Нього. Я біля Нього завжди, в усіх своїх випробуваннях і душею, і тілом. Почитала Його і надолужувала за всі серця, які Йому себе присвятили, і за образи, яких Йому завдали. Стою перед Ним в іпостасі улюбленої учениці Його Серця. Знаходжу в Ньому відпочинок, усамітнення і силу в усіх моїх слабкостях, пригнічена болем і смутком, у передчутті смерті вражена святістю Його справедливості.
“Прийди, відпочинь, аби мала мужність терпіти”, – говорить тоді Господь. І я занурююсь у полум’я Його Любові, прагнучи лише одного – любити Його. І ці пориви любові такі сильні та раптові, що душа полишає тіло, і я відчуваю таку слабкість, що не можу ступити й кроку. Коштує мені великих зусиль, аби ніхто не зауважив мого стану. Здається мені тоді, що тиша ночі існує тільки для того, аби я могла втішатися Присутністю свого Нареченого, в обіймах якого години спливають миттєво. Коли чула, що сили мене покидають, зверталась за підтримкою до Господа. “Ти моя сила і допомога ”, – казала, і Він додавав мені сили.
28 Тривале перебування перед Найсвятішими Тайнами
Оскільки найбільша втіха мого життя в Найсвятіших Тайнах, я проводила перед Ними увесь мій вільний час. Господь хотів, аби саме там Його шукала, і коли я опиралася Його бажанню, відчувала таке пригнічення і біль, наче з грудей моїх виривали серце. Якщо ж послух кликав мене до якихось справ, а я залишалася перед Найсвятішими Тайнами, також відчувала невимовний біль. Закінчуючи молитву, зверталася до Господа: “О мій Ісусе, не маючи змоги залишатися у Твоїй Присутності, я воліла би краще померти, аніж відлучитися від Тебе через гріх. Ходімо зі мною, аби освятити працю мою, бо, зрештою, усе, що роблю – для Тебе”.
Притискала Його до свого серця, зачиняла Його у своєму серці, як Сам Він мене навчив, аби завжди бути задоволеною. Оскільки сказали мені, що співати в хорі довше за інших означало би вирізнятися серед інших, вирішила залишатися в келії. Але довго так витримати не могла, тож, полишивши свою працю, пішла до Того, хто мене кликав. “Знай, якщо будеш уникати Моєї Присутності, відчуєш те, що й інші, які так роблять. Шукатимуть Мене і не знайдуть, бо приховаю від них Свою Присутність”, – почула ображений голос Учителя. Відтоді вирішила не звертати уваги на те, що почую від інших.
29 Надолужує за черницю, яка створює поганий настрій у Згромадженні
Якось, готуючись до Св. Причастя, почула голос Учителя: “Поглянь, доню, якого болю завдала Мені душа, яка щойно прийняла Мене. Відновила вона усі Муки Моїх Страстей”. Почувши це, я не могла стримати сліз, тож припала до Його стіп, кажучи: “Господи, Боже, якщо я можу своїм життям винагородити завдані Тобі кривди хоч ті, яких зазнаєш від мене, може в тисячу разів більші, стою перед Тобою як невільниця Твоя: роби зі мною, що хочеш”. “Хочу, аби щоразу, коли знатимеш, як ображає Мене та душа, падала до стіп Моїх і надолужувала Моїй Любові, жертвуючи себе Отцю Моєму Небесному кривавою Жертвою Хреста, й аби офірувала сама себе для пошанування Моєї особи і винагородження невдячності, яку відчуваю від того серця”.
Я була дуже здивована, почувши такі слова про знайому мені душу. “Справа тут не так у самому гріху, як у схильності її серця до гріха, а це ще гірше, ніж сам гріх, бо вибране з власної волі зло є корінням душевного розтління, яке починається з пихи і не дає ніякої користі душі, лише проливає Мою Кров надаремно”. Мені було дуже важко чути ці слова, тож я просила Господа про милосерда, і врешті Він промовив в один із днів Великодня: “Почуте твоє благання і Я змилосердився над тією душею”. Це мене дуже втішило.
30 Святість справедливості Божої бере на себе за провини однієї душі
Коли після молитви я йшла розділити хліб для наречених мого Учителя, Він ішов за мною з тягарем, який мав намір перекласти на мої рамена, ставши силою, яка б допомогла мені не зігнутися під цим тягарем. Запитав мене: “Чи хочеш нести тягар святості Моєї Справедливості? За провини тієї душі”. Коли Господь показав мені ту душу, я кинулася до Його стіп, благаючи: “Краще знищ мене, аніж маєш знищити душу, яка Тобі так дорого коштувала. Не шкодуй мого життя. Жертвую його для Твоїх справ”. Відчуваючи на собі тягар Його Справедливості, зводилася з колін, а пекельний вогонь пронизував мене до кісток. Коли ж змушена була лягти в ліжко, один Бог знає, що витерпіла. Ліки тільки посилювали мої терпіння, як і надмір уваги, якою мене оточили. Адже тоді я хотіла, аби всі мене покинули, щоб уподібнитися до моєї розіп’ятої Любові.