Лука, євангелист-«поганин»

Серед найвидатніших дієвих осіб Нового Заповіту Лука з’являється на сцені надзвичайно тихо, мовби ступаючи навшпиньки. Читаючи книгу Дій апостольських, можна запримітити, що час від часу форма оповіді раптово переходить від третьої до першої особи множини. Це трапляється, зокрема, у другій частині книги, де мова йде про пригоди апостольської місії Павла та його співпрацівників. У Дії 16:10 автор оповідає про сон Павла, в якому той бачив одного чоловіка з Македонії, що просив прийти йому на допомогу, а далі продовжує, кажучи: «Як побачив він це видіння, то ми зараз хотіли піти в Македонію…». До цього моменту розповідь ведено в третій особі. Аналізуючи уривки, написані від першої особи, можна дійти висновку, що з-поміж товаришів Павла їх міг написати лише Лука, позаяк інші співпрацівники апостола з тієї чи іншої причини не могли бути присутні при всіх тих подіях, про які автор Дій розповідає як наочний свідок. Про те, що Лука був одним із товаришів Павла, можна довідатися і від самого апостола, який у своїх посланнях з ув’язнення згадує, що Лука перебував поряд з ним (Кол. 4:14 та 2 Тим. 4:11).

У Посланні до Филимона (Филим. 24) він виразно називає його своїм «співробітником». І справді, остання частина Ді1 (Дії 27:1 – 28:16), в якій оповідається про Павлову подорож до Риму та про його прибуття туди як в’язня, що очікував на вирок імператорського трибуналу, написана від першої особи: з цього чітко видно, що автор Дій перебуває поряд з Павлом у Римі.

Але автор Дій є також і автором третього Євангелія, як видно з прологу цього Євангелія і зі вступу до книги Дій, де він звертається до однієї й тієї ж особи, «високодостойного Теофіла», якому присвячує два томи своєї праці про початки християнства. Згодом, починаючи від II століття, усі християнські письменники одностайно стверджуватимуть, що автором третього Євангелія був Лука.

Зібравши все, що ми знаємо про нього, можна відтворити декілька років його життя, зокрема того періоду, коли він перебував поряд із Павлом.

* * *

Походячи з Антіохії Сирійської й будучи поганином від народження, Лука зустрічається з християнською вірою в рідному місті, що на той час стало одним із найважливіших центрів первісного християнства на поганських теренах. В Антіохії провадили місійну працю Варнава і Павло; ми вже бачили, що Павло вирушав у свої місійні подорожі саме з Антіохії і після їх завершення знову повертався до цього міста. Саме в Антіохії учні Ісуса, ставши численною громадою, вперше були названі «християнами».

Правдоподібно, Лука захопився сильною особистістю Павла. Невідомо, коли він став соратником апостола, але близько 51-го р. по Хр., коли Павло перебував у Троаді, на азійському побережжі Егейського моря, готуючись вперше вступити на територію Європи, до Македонії, Лука вже перебував поряд з ним. Першим етапом на цьому шляху для Павла та його товаришів стали Филипи, провінційне містечко, що мало чисто римський устрій, оскільки після битви під Аціо (31 р. до Хр.) Август поселив там ветеранів свого війська.

Навернувши тут декілька чоловік, Павло та Сила після інцидентів, що їх Лука описує від першої особи, змушені були покинути це місто. Від цього моменту розповідь про подорожі Павла продовжується в третій особі (Дії 16:17-18).

Кілька років по тому (правдоподібно, у 57-му році) Павло під час своєї третьої місійної подорожі знову повертається до Филипів (Дії 20:6), і далі розповідь знову йде від першої особи. Тож складається враження, що Лука залишився у Филипах, щоб завершити працю катехизації та впорядкування щойно зродженої християнської спільноти після раптового відходу Павла з цього міста. Утім, це лише гіпотеза.

Із Филипів вони вирушають до Троади, звідки згодом морським шляхом прибувають до Палестини. Тут, в Єрусалимі, Павла арештовують, і Лука змушений перервати свою розповідь від першої особи, повертаючись знову до неї лише тоді, коли апостол, втомившись від затяжних бюрократичних процедур і не дуже довіряючи місцевій владі, вирішує скористатися своїм правом римського громадянина і ставить вимогу, щоб його відіслали до Риму під суд імператорського трибуналу. Лука супроводжує ув’язненого Павла до Риму, детально записуючи хід подорожі.

Книга Дій закінчується прибуттям Павла до столиці навесні 61-го року. Однак Павло у своїх посланнях дає знати, що Лука перебував із ним як під час першого ув’язнення, що завершилося звільненням апостола, так і в часі другого, що закінчилося його мученицькою смертю. Пишучи з цього другого ув’язнення до Тимофія, він повідомляє: «Зо мною сам тільки Лука» (2 Тим. 4:11). І Лука, «улюблений лікар», як Павло називає його в посланні до Колосян (Кол. 4:14), написаному з першого ув’язнення, очевидно, подавав йому відчутну допомогу і підтримку в ті роки, коли апостол, похилий віком та втомлений, потребував догляду і помочі. Отже, від Павла ми дізнаємося, що Лука був також і лікарем. Коли Павло відходить з цього світу, тратяться сліди і за Лукою. За старовинним переданням, він переїхав був до Греції, де присвятився написанню свого твору.

Подорожуючи з Павлом й зокрема перебуваючи в Палестині, коли Павло був ув’язнений в Єрусалимі та в Кесарії (пор. Дії 21-26), Лука старався ретельно зібрати якнайбільше різної інформації про життя та науку Ісуса та про життя первісної Церкви в Єрусалимі. Дещо згодом він, безсумнівно, ознайомився з Євангелієм Марка й, отримавши достатню кількість матеріялу, написав ці два томи про початки християнства – Євангеліє та Дії апостолів.

Попередній запис

Основні риси Євангелія від Матвія

Наступний запис

Структура та зміст Євангелія від Луки