Румунський пастор д-р Пауль Негрут вирішив відвідати свого друга Тріана Дорса. Коли Пауль увійшов до скромної оселі, де мешкав Тріан, він побачив, що той стікає кров’ю. Пастор запитав: «Що сталося?»
Тріан відповів: «Звідси щойно вийшли працівники секретної, вони конфіскували мої рукописи, а потім побили мене».
Далі Пауль говорить: «Я став скаржитися на жорстокі методи, до яких вдаються секретні служби. Але Тріан зупинив мене: «Брате Пауль, так приємно страждати за Ісуса, Бог звів нас разом не для того, щоб скаржитися, але щоб подякувати Йому. Давай схилимо коліна і помолимося».
Він схилив коліна і почав молитися за секретну службу. Він просив Бога благословити їх і врятувати. Він говорив Богові, як сильно любить цих людей. Він говорив: «Господи, якщо вони прийдуть наступного разу, я молюся, щоб ти приготував мене для служіння їм».
Пауль продовжував: «Мені було соромно. Я думав, що більше ніж будь-хто інший в усій Румунії страждаю за Христа. І мені стало дуже гірко від того, як я себе повів».
Тріан Дорс розповів Паулю, як протягом кількох років працівники секретної служби двічі на тиждень приходили в його будинок і били його. Після побоїв він звертався до старшого офіцера. Тріан дивився йому у вічі і казав: «Містер, я люблю вас і хочу, щоб ви знали, що якщо наступного разу ми зустрінемося перед престолом Великого Судді, ви підете в пекло не тому, що я ненавидів вас, а тому, що ви відкидали любов». Тріан повторював ці слова після кожного побиття.
Минуло кілька років, і якось пізно ввечері цей офіцер прийшов до Тріана. Мій друг уже приготувався, що його знов будуть бити, але офіцер заговорив дуже м’яко: «Пане Дорс, наступного разу ми з вами зустрінемося перед престолом Великого Судді. Я прийшов просити у вас прощення і сказати, що ваша любов змінила моє серце. Я попросив Христа спасти мене. Але два дні тому лікарі сказали, що в мене важка форма раку, і мені залишилося жити всього кілька тижнів до того, як я зустрінуся з Богом. Я прийшов сказати вам, що ми з вами будемо на одному боці»[1].
Один з моїх улюблених авторів, Чарльз Колсон написав цілу книгу про любов Бога, бо відчув, що іноді навіть віддані християни не знають, як любити Бога. Він писав: «Якщо ми хочемо любити Бога, ми повинні любити Його справедливість і діяти згідно з нею. Займаючи святу і радикальну позицію – contra mundum (проти світу), якщо необхідно, – ми відмовляємося від ілюзії сили і бачимо, як на зміну їй приходить Справжня Сила»[2].
* * *
Людина приймає рішення любити Бога від усього серця не раніше, ніж починає розуміти значення слів: «Якщо ви Мене любите – Мої заповіді зберігайте!» (Ів. 14:15). Одна з найважчих Божих заповідей – любити ворогів.
Пані Чен із Китаю тричі відбувала термін у в’язниці. Згодом вона казала: «Є тільки один спосіб відповісти на катування і допити – Божою любов’ю». Потім вона додала: «Коли ви відповідаєте на їхню жорстокість любов’ю Ісуса, вони німіють. Ваше ставлення спонукає їх до пошуків Ісуса»[3].
Армандо Валладарес ділиться з нами подібним свідченням. Двадцять два роки він провів у жахливих кубинських в’язницях за часів режиму Фіделя Кастро. Після багатьох років сильного політичного тиску його звільнили. Його дружина-християнка посилала клопотання за нього з інших країн. Невдовзі після звільнення в інтерв’ю для газети «Таймс» він розповідав про один із найкритичніших моментів життя: «Цей час був одним з найважчих періодів у моєму житті, але я не почувався самотнім і покинутим, бо Сам Бог був зі мною в тій в’язниці. Чим більше зростала ненависть тюремників до мене, тим більше християнської любові і віри виливалося з мого серця. Я ніколи не почував ненависті до тюремників, і навіть зараз, коли минуло вже багато часу, я часто звертаюся до Бога з проханням про їхнє покаяння»[4].
* * *
У своїй зворушливій автобіографії «Всупереч всякій надії» Валладарес розповідає про одного християнина, який сидів разом з ним і справив на Армандо дуже велике враження, особливо в ті моменти, коли з ним поводилися несправедливо: «Раптом ув’язнений, у той момент, коли охоронці наносили йому удари в спину, підняв руки й обличчя до неба і прокричав: «Прости їм, Господи, бо не відають, що чинять!». У його голосі не було й тіні болю, він не тремтів; здавалося, що це не його спину знову і знову били, здираючи на ній шкіру. Очі «Брата Віри» світилися; його простягнуті до неба руки, здавалося, вимолювали прощення для його переслідувачів. У той момент він здавався неймовірною, надприродною, дивовижною людиною»[5].
Любов до Бога включає послух… і нагорода за це велика.
Нагороди любові – зло, що обертається на добро
Кефа Семпанги написав чудову книгу, яка правдиво розповідає про гіркі страждання християн-мучеників в Уганді під час правління Іді Аміна. Висновок автора кидає виклик:
«Історія про те, що Бог робив в Уганді, не закінчилася з відходом Іді Аміна. Фараон теж хотів заподіяти шкоду, а Бог обертав це на добро. Незважаючи на те, що тогочасну пресу переповнювали жахливі розповіді про смерть і насильство, відбувалися й інші події, про які не можна було довідатися з газетних статей. Це історія про тих, хто вірою „утікали від вістря меча“ і тих, хто вірою „був зарубаний мечем“; історія про те, як люди Божі серед страшних страждань приходили до розуміння всієї глибини Божої любові; історія про те, як Бог у Своїй передбачливості провів Своїх дітей у пустелю, щоб приготувати для них стіл…
Подумки повертаючись до останнього вечора, проведеного д-ром К., я завжди згадую, як він сказав: «Увесь світ може обернутися проти вас, але Ісус Христос залишиться з вами»[6].
Виявлення абсолютної, всепоглинаючої любові до Бога, приносить у людське життя рясний плід. Дуже важливо, що Бог обертає на добро найжахливіші події й обставини, як у житті окремих людей, так і в житті всієї Церкви. Людині, яка любить Бога понад усе і усвідомлює, що Він спроможний обернути зло на добро, немає чого боятись у цьому житті.
У Посланні до римлян 8:28 говориться: «І знаємо, що тим, хто любить Бога,… усе допомагає на добро».
Як дивно!
Пам’ятаю інтерв’ю з християнськими лідерами з колишнього Радянського Союзу. Вони визнали, що утиски з боку комуністів не тільки не зруйнували церкву, а, навпаки, очистили і зміцнили її. Християнській молоді забороняли вступати до вузів, якими керували комуністи, але саме завдяки цьому молодь не заразилася філософією світу.
Різанина на площі Тяньаньминь у Пекіні, у середині 1989 року була розправою зі студентами, які вийшли на демонстрацію. Але з попелу цього нещастя постали тисячі студентів і інтелектуалів, які увірували в Христа не тільки в Пекіні, але й по всьому Китаю.
Для нас велика честь працювати на ниві Божій та приймати участь у задумі Господа, який будь-що обертає на добро. Ось про що говорить Павло римлянам у посланні: «Не будь переможений злом, але перемагай зло добром!» (12:21).
Нагороди любові – Батьківська турбота
Люсьєн Ассад, директор Біблійного товариства в Лівані, згадує, як він вирушив зі своїм п’ятирічним сином до міста, саме в той день, коли в країні почалася громадянська війна. Раптово почали стріляти. Люди в паніці розбігалися в пошуках сховища. Люсьєн просив Бога захистити їх, він намагався залишатися спокійним, щоб не панікував його син.
Після того, як все стихло, він запитав сина, чи той не боявся. Хлопчик відповів: «Звичайно ж, ні, тату, адже я тримав тебе за руку».
Війна продовжувалася багато років. Люсьєн говорить: «Я ніколи не забуваю прості слова мого маленького сина. Вони завжди нагадують мені, що якщо я буду тримати мого Батька за руку, мені не буде страшно»[7].
Наша любов до Бога стає основою глибоких взаємовідносин з благим і люблячим Небесним Батьком. У книзі Повторення Закону 1:31 Мойсей згадує пережите в пустелі: «…І в пустині, де ти бачив, що Господь, Бог твій, носив тебе, як носить чоловік сина свого, у всій дорозі, якою ви йшли, аж до вашого приходу до цього місця».
* * *
Іранський християнський лідер Міді Дибадж провів у в’язниці дев’ять років і двадцять сім днів. На початку 1992 року він писав своєму сину, вітаючи його з днем народження. Ось уривки з його листа: «У парку малюк відпускає руку батька і продовжує весело гратись і бігати довкола нього. Він не звертає уваги на батьківські слова: «Йди сюди, нам потрібно йти». Але якби вони були на дорозі, дитина не бігала б безтурботно, а міцно трималась би за батькову руку, тобто була б начебто прив’язана до нього…
Іноді на гамірних вулицях, при сильному вітрі і швидкому вуличному русі потоки машин настільки лякають дитину, що вона просить свого батька: «Тату, понеси мене!..»
Як же радісно дитині сидіти на широких і сильних плечах свого батька! З цієї висоти йому ніби видно перебіг часу і метушню світу. Як цікаво! Відчуваєш мир і радість, як на колінах батька!
На землі огидні змії, страшні скорпіони, і злі вовки знищуються під владними кроками батька, а дитина щоразу, коли їй стає страшно, ближче притискається до тата». Тому що «жезло і посох батька втішають її»[8].
* * *
Батьку, Ти просив мене любити Тебе всім єством своїм – більше всіх і всього. Прости мені відсутність повного посвячення Тобі. Допоможи мені виконувати усі Твої заповіді й по-справжньому любити інших, навіть ворогів. Спасибі за Твою обіцянку обернути все на добро. І спасибі Тобі за Твою батьківську турботу, особливо тоді, коли Ти ніс мене на руках, а я не помічав цього.
[1] ТерріБранд, «Божа любов перемагає», Хроніка місії «Відкриті двері», липень-серпень 1990 p., стор. 3.
[2] Charles Colson, Loving God (Grand Rapids, MI: Zondervan Publishing House, 1983), стор. 173.
[3] Приватне інтерв’ю в Гонконгу, травень 1980 р.
[4] «Усередині в’язниці Кастро», журнал «Таймс», 15 серпня 1983 p., стор. 20.
[5] Armando Valladares, Against All Hope (New York: Alfred A. Knopf, 1986), стор. 199.
[6] F Kefa Sempangi with Barbara R. Thompson, A Distant Grief (Glendale, CA: Regal Books, 1979), стор. 161 і 188.
[7] Jan Pit, Bound To Be Free: With The Suffering Church (Tonbridge, Kent, UK: Sovereing World, 1995), стор. 85.
[8] З листа, перекладеного з мови фарси на англійську.