Любов до братів по вірі

Дев’яте: християнин має особливі обов’язки перед іншими християнами. Наші брати-християни – це особлива категорія людей, їх ми повинні любити Божою любов’ю. «Ми знаємо, що ми перейшли від смерті в життя, бо любимо братів. А хто брата не любить, пробуває той в смерті» (1Ів. 3:14).

Ми повинні любити й наших ворогів. Ми повинні любити тих, хто нас жене, і хто всіляко нас проклинає.

Але більш за все ми повинні полюбити наших братів по вірі. Ісус Христос сказав: «Оце Моя заповідь, щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив!» (Ів. 15:12).

Нам було заповідано служити один одному: «…любов’ю служити один одному» (Гал. 5:13).

Біблія закликає до того, щоб ми були гарним прикладом один для одного. Апостол Павло сказав: «…будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистості!» (1Тим. 4:12). Це не порада, це заповідь! Не побажання, а наш обов’язок. Ми повинні бути зразковими християнами.

Біблія вчить нас також прощати один одному. «А ви один до одного будьте ласкаві, милостиві, прощаючи один одному, як і Бог через Христа вам простив!» (Еф. 4:32). Ісус Христос сказав: «І коли стоїте на молитві, то прощайте, як маєте що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний пробачив вам прогріхи ваші» (Мр. 11:25).

Нам, християнам, заповідано не судити один одного і не бути каменем спотикання для брата.

Біблія вчить нас підкорятися один одному, бути смиренними один перед одним. Ми повинні «почитати один одного за більшого від себе». Ми повинні ставити інших на перше місце, а себе – на останнє.

Останні шість років життя після перенесеного інсульту моя теща провела в інвалідному візку. Мій тесть доктор Л. Н. Белл, чудовий спортсмен, лікар, місіонер і письменник, в останні роки життя – керівник Південної пресвітеріанської церкви, присвятив себе повністю турботі про неї. Одного разу він сказав моїй дружині, своїй дочці: «Ти знаєш, ці дні – найщасливіші в моєму житті. Турбота про маму приносить мені найбільшу радість у житті». І ми, близькі люди, бачили, що це не пусті слова.

Як християни, ми повинні носити тягарі інших. Є тягарі, які кожна людина повинна нести сама, і ніхто не може зробити це за неї. Але є тягарі, впоратися з якими нам може допомогти інша людина. Це печаль, біда, випробування, самотність, духовні проблеми, наркозалежність дітей – вони можуть потрапити до в’язниці або піти з дому. Не варто турбуватися про ці тягарі заздалегідь. Їх треба віддати Богові, шукати в Нього захисту й сили для підкріплення. Допомогти людині нести її тягар – це наш обов’язок.

Біблія говорить, що християни повинні бути великодушними в стосунках один із одним. Бог закликає нас піклуватися про вдів і сиріт, допомагати бідним. Біблія вчить жертвувати на потреби святим, бути гостинними, приймати подорожніх, умивати ноги святим, пам’ятати стражденних, не забувати прибульців. Ісус говорив, що зроблене для малих цих, зроблено Йому й що «блаженніше давати, ніж брати» (Дії, 20:35). «…Бог любить того, хто з радістю дає» (2Кор. 9:7). Все це – наші обов’язки по відношенню до віруючих.

Милосердя в дії

І нарешті, християни повинні виказувати поблажливість і милість. У цьому полягає одна з найбільших християнських чеснот. Іноді ми відстоюємо свої переконання з таким запалом, що стаємо глухими до чужої точки зору. Добре, якщо наші переконання засновані на заповідях Божих, а не на власних ідеях. У церквах є різні, й нерідко ворогуючі між собою, фракції, їхня присутність підтверджує вроджене людське прагнення мати глибокі переконання з дрібних питань, вважаючи себе істиною в останній інстанції.

Покійний доктор Гаррі Айронсайд одного разу сказав: «Стежте за собою, щоб забобони не замінили нам переконання». Звичайно, ми повинні ненавидіти порок, зло та несправедливість, але наша похвальна нетерпимість до зла не повинна переростати в ненависть і нетерпимість до грішників.

Я був здивований, почувши в передачі по телебаченню слова добре відомої в релігійних колах людини: «Ісус не спілкувався з людьми сумнівної репутації, з тими, хто не поділяв Його власних ідей і переконань». Цій людині варто було б знати, що Ісус Христос не боявся спілкування й був відкритий для всіх! Книжники й фарисеї не раз звинувачували Ісуса в тому, що Він допомагав найрізноманітнішим людям і спілкувався з ними – з ученими й з податківцями, злодіями й повіями, багатими й бідними! Навіть Його учні часом не схвалювали «нерозбірливості» Вчителя, але це не послабило співчуття Ісуса до бідних, сліпих, стражденних.

Ісус приймав усіх і кожного, такої відкритості світ іще не бачив. Його внутрішня переконаність була настільки міцною й непохитною, що Він міг прийти в будь-яке товариство й не боявся розтлінного впливу чужих Йому ідей. Адже саме страх не дозволяє нам прийняти чужу точку зору, страх атаки на наші власні погляди. В Ісуса такого страху не було, Його не лякали нападки інших людей. Він знав різницю між поблажливістю до людської думки й компромісом, і нам треба цього в Нього вчитися. Він дав нам найяскравіший урок справжньої людяності, істини та милості. Йдучи, Він сказав: «Іди, і роби так і ти!» (Лк. 10:37).

Це лише деякі з обов’язків християн щодо інших людей. Не можна всім стати відлюдниками й цілковито піти в споглядання. Християни – члени суспільства. Тому вчення Христа зачіпає найчастіше наші стосунки з людьми.

Читайте Біблію, вивчайте її та живіть нею. Тільки тоді ви зможете показати світові, який утратив надію, що Христос живе у вашому серці.

Попередній запис

Християнський погляд на матеріальні блага

Наступний запис

НАДІЯ НА МАЙБУТНЄ