ЛЮБОВ ДО РІДНОЇ ЗЕМЛІ Й НАРОДУ

Українська патріотка Ольга Матусевич, заслана в Сибір до табору в Мордовії за любов до рідного краю й народу, з нагоди Дня українського політв’язня 12 січня 1984 року звернулася до Президії Верховної Ради СРСР із заявою, в якій, зокрема, сказано: «Бути ж українцем свідомим – найтяжчий державний злочин… Заявляю, що я – українка, українка за духом і кров’ю, буду завжди і скрізь обстоювати своє святе право бути українкою та право України на існування й незалежність». Яка геройська жінка! Вона повинна бути для всіх нас прикладом, як треба любити свій рідний край і народ.

На всіх наших українських батьках лежить великий, Богом даний обов’язок не тільки добре виховати своїх дітей і прищепити їм любов до своєї віри, Церкви, але також вкарбувати в їхні серця любов до рідної землі й народу. Тільки те виховання повне і правдиве, яке оперте на любові до Бога та батьківщини.

Чому треба любити рідний край і народ?

До цього маємо ось такі головні спонуки:

  1. Четверта Божа заповідь

Вона стосується не тільки нашого батька-матері по крові, але й нашої спільної матері – рідної землі, спільної родини, що нею є наш український народ. Маємо нашу земну матір, яка дала нам дочасне життя; маємо духовну Матір-Церкву, що зродила нас через св. Тайну Хрищення до надприродного Божого життя; маємо ще третю матір – нашу Батьківщину, яка передала нам кров наших дідів і прадідів, мову, традиції й наше славне минуле. Як мачуха ніколи не заступить рідної матері, так і жодна інша земля чи край не заступлять нам рідної Батьківщини-України. «Немає на світі другої України, немає другого Дніпра»,– каже поет Тарас Шевченко.

  1. Так навчає християнська релігія

Сам Господь наш Ісус Христос дає нам гарний приклад, як любити свій народ. Він каже, що посланий найперше до загублених овець Свого народу. Також плаче над майбутньою руїною святого міста Єрусалима.

  1. Закон природи

Господь Бог вклав у серце кожної людини любов до рідної землі. Любов до народу така природна кожній людині, як природна любов дітей до батьків і батьків до дітей. Ескімос любить свої вічні сніги й хижини з льоду. Швейцарець – свої високі гори. Наші гуцули й бойки тужать за своїми полонинами та плаями.

Як любити рідний край та народ?

У чому проявляється любов? По чому її пізнаємо?

  1. Любов до рідної мови

Цю мову ми виссали з грудей матері. Це одна з найкращих мов у світі. «Рідна мова, – каже український письменник Б. Антоненко-Давидович, – невід’ємна частинка батьківщини, голос свого народу й чарівний інструмент, на звуки якого відгукуються найтонші й найніжніші струни людської душі… Рідна мова не тільки зберігає світлі спогади з життя людини та зв’язує її з сучасниками, – у рідній мові чується голос предків, у ній відлунюють перегорнені сторінки історії народу». А Панас Мирний зазначає: «Найбільше й найдорожче добро в кожного народу – це його мова, ота жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподівання, розум, досвід, почування».

  1. Любов до рідної землі

Чи не найкраща пісня туги за рідним краєм, яку знає історія, є пісня туги ізраїльського народу у вавилонській неволі? Ось вона: «Над річками Вавилонськими, там ми сиділи та й плакали, коли згадували про Сіона!Співу бо пісні від нас там жадали були поневолювачі нашіЯк же зможемо ми заспівати Господнюю пісню в землі чужинця? Якщо я забуду за тебе, о Єрусалиме, хай забуде за мене правиця моя! Нехай мій язик до мого піднебіння прилипне, якщо я не буду тебе пам’ятати, якщо не поставлю я Єрусалима над радість найвищу свою!…» (Пс. 137:1-6). Митрополит А. Шептицький у своєму посланні «Найбільша Заповідь» так заохочує любити свій народ: «Черговою любов’ю твого серця – після любові до Бога й родини – є любов до свого українського народу та батьківщини. Зі своїм народом і батьківщиною ти зв’язаний не лише спільною вірою, яку вважаємо найбільшим добром… але й спільною мовою та звичаями. І тією землицею святою, на якій разом проживаємо… і цілою минувшиною віковою, і спільною українською кров’ю, і спільним добром, і спільною майбутністю, і спільними бажаннями та потребами, і спільними терпіннями та злиднями». Кардинал Йосиф Сліпий казав: «Я гордий з того, що я українець».

  1. Любов до нашої традиції, історії, культури

Ми мали князів, королів, гетьманів, героїв, що своїм ворогам казали: «Іду на вас!» Наші князівни одружувалися з королями і засідали на чужих престолах. Обов’язком усіх нас є зберігати український характер дому через рідну мову, пісню, молитву.

  1. Любов до своєї віри й Церкви

Найцінніший скарб – наша свята віра і Церква. Наша Церква – це наша релігійна й національна твердиня. Вона вчить нас любити Бога та ближнього, свій рідний край, народ. Тож нашим обов’язком є бути добрими й ревними членами своєї Церкви, любити й цінувати нашу св. Літургію та радо брати в ній участь, любити св. Богослужіння і св. Тайни.

  1. Готовність на пожертву

Жертва – це мова любові. Любов без жертви – пустий звук. Тому Ісус Христос казав: «Ніхто більшої любови не має над ту, як хто свою душу поклав би за друзів своїх».

Ми маємо приклади численних наших світлих героїв, які, з любові до свого народу та рідного краю, за нього радо кров свою проливали і життя віддавали. «Наша земля, – за словами поетеси Уляни Кравченко, – одна могила героїв-лицарів за волю». Ми мали героїв, що в обороні рідного краю тільки наступали, а не уступали, які йшли до бою з піснею на вустах.

Любов нашого народу до рідної землі прегарно змалював наш письменник Василь Стефаник у своїй новелі «Сини», написаній покутською говіркою. Її не можна читати без зворушення. Ось як старий батько Максим говорить про свого найстаршого сина, що хоче йти боронити свій рідний край: «Послідний раз прийшов Андрій: він був у мене вчений». «Тату, – каже, – тепер ідемо воювати за Україну» «За яку Україну?» А він підоймив шаблев груду землі та й каже: «Оце Україна, а тут, – і справив шаблев у груди, – отут її кров; землю нашу ідем від ворога відбирати… Як та його шабля блиснула та й мене засліпила». «Сину, – кажу, – та є ще в мене менший від тебе, Іван, бери і єго на це діло; він дужий, най вас обох закопаю в цу нашу землю, аби ворог з цего коріння її не віторгав у свій бік». «Добре, – каже, – тату, підемо оба»… Пізнім вечором, як Максим пообходив корови та коні й подоїв вівці, увійшов до хати… Потім прикляк до землі і молився: «А ти, Мати Господня, будь мойов газдинев; ти з своїм Сином посередині, а коло тебе Андрій та Іван по боках… Ти дала Сина одного, а я двох».

Усі українці повинні жити тим ідеалом, єднаючись у спільній любові і жертві до рідного краю; всі українці, з любові до рідного краю й народу, повинні бути готовими на всяку жертву, навіть власного життя.

Попередній запис

РОЛЬ МАТЕРІ У ВИХОВАННІ ДІТЕЙ

Наступний запис

ВАРТІСТЬ – ЦІНА ЛЮДСЬКОГО ЖИТТЯ