Любов потребує зусиль і праці

Нерідко нам здається, що життя безглузде, і тоді ми почуваємося розгубленими. Такі відчуття з’являються тому, що ми не вкорінені в любові. Любов – основне людське почуття. Людина народжується в любовному зв’язку. Їй також притаманне глибоке прагнення вкоренити все своє життя в любові. Любов – центральна й природна потреба кожної людини.

Подружня любов

Серед багатьох видів людської любови найважливішою є подружня: коли жінка довіряє і віддає себе винятково одному чоловікові, а чоловік – єдиній жінці. І хоча до цієї теми повернемося наприкінці наших роздумів, то все ж таки вже на початку мусимо сказати, що цей вид людської любови є основою інших видів любови в межах родинної спільноти – синівської і батьківської (матері й батька).

Подружня любов – загальнолюдське прагнення й потреба. Їй підкоряються всі, незалежно від раси, національности, релігії та культури. У всіх цивілізаціях любов жінки й чоловіка – найважливіша і центральна тема мистецтва. Великі поеми, стародавні історії, твори мистецтва розповідають про пригоди, пов’язані з любов’ю чоловіка й жінки, про любовні непорозуміння, драми й трагедії. У всіх релігіях світу людська любов є головною темою молитви, медитації та морального закону.

Книга Буття в уста самого Бога вкладає такі слова: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Бут. 2:18). Так, згідно з Біблією, розпочалася історія людської любови. Книга Пісні пісень підтверджує фундаментальне значення людської любови: «Води великі не зможуть згасити кохання, ані ріки його не заллють!» (П. п. 8:7). Молодий і молода кажуть одне одному: «Поклади ти мене, як печатку на серце своє, як печать на рамено своє, бо сильне кохання, як смерть, заздрощі непереможні, немов той шеол, його жар жар огню, воно полум’я Господа!» (П. п. 8:6).

«Одного серця! Так мало, так мало…»

Поки людина живе на землі, вона прагне любити та бути коханою. Чоловік прагне однієї жінки, а жінка – одного чоловіка, якому могла б повністю довіритися. Хоче цього і до нестями закоханий підліток, і стара людина, яка (як могли б думати сторонні) «уже прожила своє життя». Кожен вік підходить для того, щоб відкриватися на любов: приймати її та відповідати на неї.

Дуже гарно сказав про це Адам Асник[1]:

  • «Одного серця! Так мало, так мало,
  • Одного серця треба мені в світі,
  • Щоб біля мого коханням дрижало –
  • Серед найтихіших був би тої миті»[2].

Кожен з нас тут, на землі, передусім прагне «одного серця». Кожному з нас, як твердить поет, ідеться не про яке-небудь серце, а про те єдине, яке б «біля мого коханням дрижало».

І хоча у своєму житті зустрічаємо сотні, а навіть тисячі людей, та все-таки кожен хоче мати для себе тут, на землі, тільки «одне серце». Здається, що це «так мало, так мало». Однак, як свідчить життя, оце «так мало» – це насправді дуже багато.

«Одного серця! Як же мало треба… Однак я бачу – хочу забагато!» – каже поет. Справжнім щасливчиком є той, хто знаходить оте «так мало» на все життя.

У гонитві за добробутом, кар’єрою, чуттєвими насолодами ми, на жаль, часто забуваємо про вищезазначене фундаментальне прагнення «одного серця». Після перших любовних втіх і емоцій звикаємо одне до одного та починаємо менш уважно ставитися один до одного, бо нам здається, що матеріяльні засоби чи досягнення суспільного становища є важливішими за щоденну людську любов. І щойно в критичних ситуаціях життя переконує нас, що кожній людині для щастя на землі потрібне передусім «одне серце».

Ми легко можемо погодитися з тим, що з матеріяльного погляду живемо скромно, що не зробили запаморочливої кар’єри, але нам важко змиритися з відсутністю «одного серця», із тим, що нас не люблять подружньою, винятковою любов’ю.


[1] Адам Асник (1838-1897) – польський поет і драматург. – Прим. пер.

[2] Переклад Валерія Яковчука. – Прим. пер.

Попередній запис

Розпізнавання духу любови

Наступний запис

Інші види любови