Любов розуміє

Любити – означає розуміти. Клавдія потребувала, щоб її зрозуміли. Це було конче необхідно, щоб допомогти їй знайти мир та зростати; її крики були не тільки проявом внутрішнього болю та неспокою – вони були воланням про допомогу. Я ризикну навіть сказати, що кожен жест насильства – це послання, яке треба «розшифрувати», зрозуміти. І на насильство не можна відповідати ще більшим насильством, на нього треба відповісти розумінням страждання, яке його породило. Звідки походить це страждання? Що воно означає?

Надін, провідниця спільноти, потребувала допомоги психіатра і психолога, щоб краще зрозуміти потреби Клавдії. Вона побачила, що чіткий режим дня дає Клавдії відчуття безпеки, якої вона так потребує. Крок за кроком Клавдія вивчила розпорядок свого дня і те, як треба поводитись у кожній ситуації, від пробудження вранці аж до сну ввечері. Вона вивчила «обряд» пробудження, вмивання, одягання, сніданку і т. д. Відкрила порядок, послідовність у кожній речі, почала розуміти цей порядок і те, що вимагають від неї. Виконання цієї щоденної програми закладало підвалини стосунків довіри – Клавдія дедалі більше довіряла Надін та іншим, а її довіра народжувалась з відчуття, що її потреби розуміють.

Діти, які, подібно до Клавдії, уникають стосунків і замикаються у власному світі, діти, яким важко спілкуватися словами, потребують особливого розуміння. Коли дитина не може виразити словами свої бажання і потреби, вона робить це іншими способами. Щоб навчитися розуміти крики і мову тіла таких дітей, потрібно багато часу, уваги, мудрості, а часто й професійної допомоги. Розуміння цього життєво необхідне не тільки для людей неповносправних, але й для кожного з нас.

Любов і спілкування

Спілкування – це основа, серце любові. Ми всі хочемо, щоб нас розуміли інші, але ми мусимо розуміти й самих себе, а для цього нам часто буває потрібна допомога ззовні. Дитина, яка страждає, не може сама зрозуміти своє страждання та його першопричину. Якщо немає спілкування, то вона перебуває у світі хаосу і розгубленості.

Назвати щось – означає вирвати це «щось» зі сфери хаосу; тоді щойно можна усвідомити проблему, зняти з неї покров таємничості та розвіяти відчуття розгубленості. Якщо від дитини приховувати реальність деяких речей, як-от смерть, наприклад, то це для неї просто жахливо. Серце дитини, яка відчуває, що їй чогось недоговорюють, наповнюється страшними примарами, створеними її власною уявою. Поколінню моєї бабці, наприклад, було заборонено говорити про фізичний аспект статевої любові та зачаття дитини. Подібні табу можуть завоювати ціле поле нашої свідомості. Те, про що ми не можемо говорити відкрито, заполонює наші думки та уяву і робить своїми в’язнями. Відкрите ж спілкування звільняє і дозволяє дитині зберегти віру в правду і чесність, у те, що світ, в якому вона живе, таки не є повністю під владою нещирості, обману і лукавства. Коли батьки визнають перед дітьми, що вони були несправедливі у своїй злості і просять пробачення, то тим самим окреслюють важливу реальність: визнають, що вони не є досконалі. Тоді дитина бачить, як правда життя знаходить слова для свого вираження, як «слово приймає тіло».

Спілкування – це безперервний рух, обмін, де кожен вчиться і водночас вчить інших. Той, хто зцілює, і той, хто зцілюється, постійно міняються ролями.

Справді, коли ми краще розуміємо себе, то краще розуміємо й інших. І навпаки, краще розуміння інших поглиблює і наше розуміння самих себе. Так ми допомагаємо одне одному відкриватися і зростати в людяності. Кожен потребує здійснити цей перехід – від ідеалізму до реальності, з неба ідей на землю досвіду, де нам уже не треба вдавати з себе досконалих.

Вчимося ми не тільки від учителів та інших людей, але й з власного досвіду. Ми повинні прислухатись до реальності – такої, як ми її переживаємо, повинні навчитися довіряти власній інтуїції, вірити тому, що бачимо, чуємо, що хвилює наше серце. Ми покликані перейти від світу вивчених теорій до власного слухання реальності життя. Бо важливо віднайти правду не тільки в тому, що нам говорили про неї книжки, учителі, традиції та постулати нашої віри, але й у тому, що говорить нам про неї наш власний досвід. Теорія і досвід повинні взаємно доповнювати одне одного, іти назустріч одне одному. Правду небесну повинна підтверджувати і кріпити правда земна. Ми повинні вчитися слухати, а щойно тоді – спілкуватися.

Попередній запис

Любов виводить з хаосу

Наступний запис

Любов радіє і святкує