Коли я запитав одного чоловіка, чому він знову не висуває своєї кандидатури на комунальні вибори, відповів: “Знаєте, маю вже того досить! Праця старости мене тішила. Робити щось для інших – це гарно й добре. Але я зустрівся з такою людською злобою, яка мене так болюче ранила, що вже не маю сил працювати в тій сфері”.
Ось правда про людину. Як часто в житті явно виявляється наслідок первородного гріха – схильність до зла.
Ми, однак, знаємо, що перед тим фактом не мусимо капітулювати. Можемо свобідно вибрати спосіб свого життя.
Бунт проти Бога, відкинення Його любови уможливлюють, щоб схильність до зла виявлялась у тій найбільшій мірі. Свідчать про це безчисленні гроби мертвих, життя яких вкоротили війни чи вбивства з ненависти, заздрости чи бажання наживи.
Свідчить про це напруження та ворожнеча між народами, які тривають деколи і століттями.
Свідчить про це й література, яка змальовує тривожність людської душі в кожній добі.
Свідчить про це неспокій людей, які хоч і не терпіли злиднів і в моральному житті не знали заборон, врешті заподіяли собі смерть, бо відчули порожнечу.
Свідчать про це терористичні акти, кримінальність і насилля, які сповнюють нас жахом. Це все тільки деякі ознаки, які виникають всюди там, де людина вирішує жити без Бога, без справедливости та любови. Це, однак, життя, яке вона сама вибирає.
* * *
Знаємо про те, які плоди приносить рішення людини жити для Бога, добра та любови згідно з наукою нашого Спасителя. Такі плоди – рясні.
Свідчать про це тисячі жертовних рук, які подбали про хворих, убогих, покинутих… Свідчать про це священики, які своїм служінням давали поштовх для праведного життя. Свідчать про це мученики істини, які не вагалися жертвувати своє життя, тільки щоб запанувала справедливість.
Свідчать про це мученики любови, які не вагалися жертвувати своє життя для добра і порятунку ближнього.
Свідчать про це цілком невідомі люди, які, сповнені Бога, постійно наповнювали життя цього світу добром та любов’ю, без котрих би життя було деколи нестерпним.
Скільки різних свідоцтв ми могли б ще навести! Напевно багато! Але непотрібно. Цього вистачає, щоб у нашому серці зродилось питання: “А як вирішив ти? Яке є і яким буде твоє життя?”
Бог поважає нашу свобідну волю. Стоїть при дверях нашого серця і чекає, чи дозволимо Йому ввійти всередину. Хоче нам допомогти вибрати краще життя. Чекає на наше рішення. Якщо Йому відчинимо, якщо зважимося на життя з Богом, не сміємо однак сподіватися, що Господь зробить усю працю за нас. Це час співпраці людини з Божою благодаттю. Гарно це описано в оповіданні з життя засновника капуцинів Матея з Басції.
Якось до авви Матея прийшов грішник і просив, аби той молився за його навернення. Сам же й далі жив розпусно. Невдовзі прибув до старця знову й почав дорікати йому за те, що він, мовляв, не навернувся. Авва Матей на ті закиди нічого не сказав, тільки попросив його допомогти йому перенести мішок збіжжя на інше місце. Чоловік ухопив мішок за один кінець, а старець – за другий. Ступивши кілька кроків, старець пустив мішок на землю. Зробив так ще декілька разів, аж поки його помічник, утративши терпець, сказав: “Отче, якщо хочете, щоб мішок був на місці, то мусите й ви трохи докласти зусиль!” Старець на те мовив: “Правду кажеш. Але те саме стосується і твого навернення. Тобі також треба докладати зусиль, аби стати ліпшим”.
Людина сама собі вибирає спосіб життя. Вибирає кожного дня, кожної хвилини. Щоб тільки й ми, у цю мить, правильно вибрали той спосіб, плід якого – вічне життя в Царстві Небеснім. Амінь.