Людська любов у повсякденному практичному житті

Еротична любов, говорячи про яку послуговуємося грецьким словом «ерос», на відміну від любови, що називається «карітас», не є безкорисливою. Дівчина не може сказати хлопцеві: «Навіть якщо битимеш і принижуватимеш мене, все одно любитиму тебе». Зовсім інакшою є батьківська любов. Мати повинна любити своїх дітей і тоді, коли вони погано поводяться і завдають їй своїми вчинками болю. Батьки не можуть відкинути дитини, яка збилася на манівці чи навіть поринула в гріховне життя й зазнала морального зіпсуття. Саме в такі важкі хвилини відбувається перевірка глибини батьківської любови.

Недобре людині бути самій

Любов, яку називаємо «ерос», котра єднає закоханих, наречених та подружжя, цілком інша. Для неї характерні партнерські стосунки, тож вона вимагає взаємности. І ця взаємність – суть любови, що зветься «ерос». Мета подружжя, як навчає Біблія, – допомагати один одному: «Не добре, щоб бути чоловіку самотнім. Створю йому поміч, подібну до нього» (Бут. 2:18).

«Ерос», або еротична, подружня любов, пробуджується вже під час періоду статевого дозрівання. З часом вона поступово веде до сексуальної любови. Через те, що сьогодні еротичну любов зовсім недоречно ототожнюють із сексуальними стосунками, слід особливо акцентувати на тому, що ці два види взаємин є цілком різними, хоча й взаємодоповнюють один одного. Еротична любов поступово веде до сексуальних стосунків, які вимагають виконання певних умов, бо пов’язані з конкретними наслідками. Сексуальні взаємини не можуть обмежуватися лише комфортом і задоволенням чоловіка й жінки, а мусять зважати й на нове життя, пов’язане з ними.

Церква рішуче виступає проти відділення сексуального життя від сімейного, вказуючи на те, що в суті людської сексуальности закладене батьківство. З подружньої любови має народитися нове життя, якому слід забезпечити гідні умови існування.

Сексуальній любові передує захоплення протилежною статтю, сильний емоційний потяг до неї. Якщо хлопець справді закоханий, то він насамперед думає не про сексуальні стосунки, а про емоційний зв’язок. Прагне бути поруч із коханою, налагоджувати з нею взаємини. Таке емоційне зближення поступово веде до інтимного єднання: «Хочу віддати тобі все своє життя й хочу, щоб ти віддала мені все своє життя». З такого взаємного віддання себе одне одному природним чином народжується й фізична близькість.

Велику помилку чинять ті, хто на початковому етапі взаємного захоплення й закоханости швидко вступають у сексуальні стосунки, які зазвичай гальмують розвиток емоційного та духовного зв’язку. Всупереч моді, яка панує нині, треба, використовуючи мудрі аргументи, переконувати молодь проявляти сексуальну стриманість. Слід, однак, чесно сказати, що без релігійної і духовної мотивації психологічні й суспільні аргументи майже не діють.

Закоханість

Підліткові захоплення й закоханості – цілком природна річ. Якщо діти закохуються, батьки не повинні дивуватися. Не слід також драматизувати цього факту, а ліпше делікатно допомогти дитині пережити цю нову життєву пригоду. Довіряючи своїм дітям, батьки не повинні підозрювати їх у безвідповідальній поведінці, бо немає нічого образливішого для дитини, ніж звинувачення в тому, чого вона не робила.

У фільмі Крістофа Барратьє[1] «Хористи»[2], який розповідає про хлопців зі школи-інтернату для важких дітей, зокрема, показано морально зіпсутого підлітка, котрого безпідставно звинуватили в крадіжці грошей. Директор інтернату брутально допитав хлопця, намагаючись змусити його визнати провину. Однак оскільки той не крав, то й не зізнався. А за кілька місяців хлопець, щоб відімстити, підпалив інтернат, з якого його вигнали. На звинувачення в злочині, якого не чинив, підліток інстинктивно відповідає злочином. У такий спосіб він немовби підтверджує той злочин, за який його безпідставно засудили.

Закоханий хлопець повинен почуватися відповідальним не лише за себе, а й за дівчину, яку кохає. Саме до такої відповідальної поведінки батьки повинні спонукати дітей під час щирих розмов з ними. У стані безтямної закоханости молоді люди часто забувають очевидну істину: людське життя дуже крихке й тому дуже легко можна скривдити як себе, так і ближнього. У міру того, як розвивається емоційний зв’язок, закохані повинні відповідати на запитання: «У якому напрямі розвиватимуться наші стосунки?», «Чого ми очікуємо одне від одного?», «Якими мотивами ми насправді керуємося в наших стосунках?», «Чи ми почуваємося відповідальними одне за одного?».

Якщо двадцятирічний юнак заявляє, що він закоханий, то в міру розвитку стосунків з коханою повинен запитати себе, коли має намір одружитися з нею. Це запитання – основне, найсуттєвіше. Якщо відповість, що планує одружитися тільки після здобуття вищої освіти та досягнення матеріяльної стабильности, тоді треба порадити йому не налагоджувати з дівчиною глибоких, інтимних взаємин, які давали б їй підстави надіятися на те, що вже за кілька місяців запропонує їй вийти за нього заміж. Глибина й інтимність зв’язку мусить поєднуватися з відповідальністю за його можливі наслідки.

Якщо побачення тривають роками і період заручення ніяк не закінчується, то конче потрібно, щоб обидві сторони домовилися про плани на майбутнє. Чоловік, який тривалий час тримає дівчину біля себе, не згадуючи про подружжя, кривдить її. Біологічні годинники жінки й чоловіка ходять трохи інакше. І чоловік мусить брати до уваги цей факт. Якщо для тридцятип’ятирічного чоловіка не становить жодної проблеми знайти майбутню дружину, то жінці такого віку доволі важко знайти собі чоловіка.

Мені неодноразово доводилося ставати свідком того, як заручені молоді люди завдавали один одному кривди. Значно частіше, щоправда, це робили чоловіки. Трапляється, що чоловік підтримує з жінкою зв’язок багато років, має з нею сексуальні стосунки, але не каже їй, коли вони візьмуть шлюб і матимуть спільних дітей. Така ситуація цілком влаштовує чоловіка, але є виявом його егоїзму, який шукає лише власної вигоди. Дівчата за таких обставин почуваються ошуканими, вважають, що їх використовують, або й поринають у депресію. І навіть якщо з часом стосунки таки закінчуються шлюбом, жінка нерідко вже не може любити так, як раніше, бо надто дорого заплатила за цей зв’язок.

Виховуючи дітей, батьки повинні переконувати молодих дівчат, а надто дорослих жінок, не боятися рішуче висувати чоловікам, з якими вони налагоджують взаємини, чіткі умови. Це передусім стосується безвідповідальних і егоїстичних чоловіків. Людська любов може перетворитися на зрілий і щасливий зв’язок, якщо обидві сторони дотримуються певних умов. Дівчина може й повинна сказати: «Якщо кохаєш мене, кинь пити. Доведи, що твоя любов сильніша від звички. Якщо кохаєш мене, перестань обманювати мене». Хлопець теж може сказати дівчині: «Якщо хочеш, щоб ми були разом, спробуй контролювати свої емоції».

Покликаючись на взаємну любов, молоді люди повинні ставити один одному раціональні, здорові вимоги, на яких ґрунтуватиметься їхній зв’язок. Ці вимоги є виявом їхньої взаємної відповідальности. А що природа поклала на плечі жінок важчий біологічний і психічний тягар, то саме вони мусять бути розсудливішими й уважнішими. У разі взаємної безвідповідальної поведінки кривди насамперед зазнають жінки. Це саме вони першими стикаються з наслідками безвідповідальних учинків – як власних, так і чоловіків. Бути відповідальними молодих людей мають навчати передусім батьки й вихователі. Молодь охочіше прислухається до їхніх порад, ніж до повчань душпастирів, бо їй здається, що священики, які дотримуються целібату, не володіють відповідним досвідом.


[1] Крістоф Барратьє (нар. 1963) – французький кінорежисер, кінопродюсер і сценарист. – Прим. пер.

[2] Оригінальна назва фільму «Les Choristes» (2004). – Прим. пер.

Попередній запис

Розмови про виховання любови

Наступний запис

Не сприймаймо бажаного за дійсне