Людськість і божественність Ісуса

Ісус іде разом зі Своїми приятелями до Кесарії Пилипової, міста зо двадцять п’ять миль на північ від Галілейського моря. Історія ця зринає в середині Євангелія від Марка. Як грім серед ясного неба, Ісус запитує: «За кого Мене люди вважають?».

Видається, що це питання заскочило приятелів зненацька. Можливо, вони зніяковіли, неначе хтось зачепив заборонену тему. Можливо, вони потай вже обговорювали саме те питання, міркуючи, кому би вистачило прямоти спитати Ісуса про Його особу. Можливо, Ісус підслухав, як вони сперечалися про те, хто Він.

Учні несміливо відповідають. «За Івана Христителя, другі за Іллю, – кажуть вони, – а інші за одного з пророків». Мабуть, що це правдиве узагальнення повселюдної думки тих часів. Ірод, правитель Галілеї на початку І століття, гадав, що Ісус може бути воскреслим Іваном Христителем. Чимало юдеїв вважали, що повернення Іллі передвіщає Царство Боже, і деякі мешканці тих країв чекали на нього. І порівняння з пророком на взір, скажімо, Єремії, видавалося досить розумним через подібності між ним та Ісусом. Але учні обачно уникають казати, у що вони вірять.

Тож Ісус навпростець питає їх: «А ви за кого Мене маєте?».

Хто Він? Навіщо ще одна книжка про цього юдея з І століття? Навіщо я віддав стільки років, вивчаючи життя мандрівного проповідника з провінційного містечка? Навіщо я два тижні тинявся по Ізраїлю під палючим сонцем, щоб побачити місця, де жив колишній Тесля і куди Він міг (або не міг) навідатися? Ба більше, навіщо я присвятив своє життя Ісусові? Відповіді обертаються довкола питання, ким я вважаю Ісуса, а тому буде правильно розповісти вам про це, перед тим як ми розпочнемо нашу прощу.

Мій вихідний пункт – це класичне богословське твердження: Ісус Христос цілковито людина і цілковито Бог. Це одна з перших речей, які християни дізнаються про свою віру. Але що це означає?

Передусім, Ісус з Назарету, чоловік, що ходив по землі Палестини І століття, не був Богом, що удавав з Себе людину[1]. Він був людиною з плоті й крови, реальним, правдивим чоловіком, який досвідчував усе те, що й інші люди.

Ісус народився, жив і вмер – як і всяка інша людина. Дитятко на ім’я Ієшуа прийшло в цей світ таке ж безпорадне, як і кожне немовля, і було так само залежне від своїх батьків. Воно потребувало, щоб Його доглядали, носили на руках, плескали по спинці і перевдягали. Виростаючи в невеличкому місті Назареті, Ісус обдирав коліна до кам’янистого ґрунту, стукався головою об двері і проштрикував шпичаками пальці. Він бачив, як сходить і заходить сонце над землею Галілеї, міркував над тим, як далеко місяць, і розпитував, чому мерехтять зорі.

Ісус мав таке ж тіло, як і ми з вами, і це означало, що Він їв, пив і спав. Він відчував сексуальні бажання і потяги. Дорослий Ісус спізнавав радість і сум, сміючись з того, що видавалося Йому кумедним, і плачучи в мить втрати. Як повноцінна людина з повноцінними людськими почуттями, Він відчував зневіру і завзяття. Він втомлювався наприкінці довгого дня і час від часу нездужав. Він розтягував м’язи, відчував нудоту і, певне, вивихнув ногу раз чи два. Як і всі ми, Він пітнів, пчихав і чухався.

Ісус спізнав усе, що властиве людині – окрім гріха.

Людськість Ісуса – це камінь спотикання для багатьох, зокрема і деяких християн. Євангельські події, які засвідчують, що Ісус виявляв гарячі і навіть непринадні людські емоції, можуть збентежити тих, хто воліє зосереджуватися на Його божественності. Одного разу в Євангелії від Марка Він гостро промовляє до жінки, яка просить Його оздоровити дочку[2]. Ця жінка – не юдейка, і через це Ісус проганяє її, нечуло зауваживши: «Не годиться бо хліб забирати в дітей, і кинути щенятам!».

Це пекучий докір, незважаючи на контекст. Коли жінка відповідає, що навіть щенята дістають крихти зі столу, Ісус лагідніє. І оздоровлює її дочку.

Чому Ісус говорив так гостро? Чи сталося це тому, що Він відвідував «землю Тирську», як називає її Марко, неюдейську територію, де, імовірно, від Нього не чекали ніяких чуд? Якщо так, то чому не відповів цій жінці ласкавіше, замість того щоб вживати слово, яке вважалося в Його часи «вкрай образливим»[3]? Чи Ісус прагнув випробовувати й розбудити її віру? Якщо так, то Він обрав досить жорстокий спосіб, який суперечить співчутливому Ісусові, Якого ми найчастіше сподіваємося зустріти у Євангеліях.

Однак, можливо, Ісус мав чогось навчитися з упертости жінки: Його місія поширюється на всіх, а не лише юдеїв. Або, можливо, Він просто втомився. На кілька рядків раніше в Євангелії Марко каже нам: «Він увійшов у дім і не хотів, щоб хто-небудь довідався про це». Можливо, Його різка заувага вказує на фізичну втому. Хоч там як (а ми ніколи не будемо знати напевне), але обидві можливості – що Він навчається і міг втомитися – показують людськість Ісуса у всій її повноті.

Але є ще друга частина розповіді: оздоровлення. Ісус каже до жінки: «За слово оце йди собі, демон вийшов із твоєї дочки!». Вона повернулася додому, каже Марко, і знайшла дитину, що лежала на ліжку, – «демон вийшов».

«Цілковито людина і цілковито Бог» означає, що Ісус з Назарету був не просто добрим чоловіком, натхненним учителем і святою людиною. Ба більше, харизматичний Тесля був не тільки розумним оповідачем, пристрасним цілителем чи відважним пророком.

У відповідь на Ісусове питання: «А ви за кого Мене маєте?», Петро врешті-решт відповідає: «Ти – Месія». Але Ісус є Бог, і це щось далеко більше, ніж міг осягнути Петро, навіть визнавши Його за Месію.

Ісус чинив приголомшливі речі, які євангельські автори називають «могутніми ділами» або «знаками». Нині ми звемо їх чудесами: зцілення недужих, утихомирення бурі, воскресення з мертвих. Раз у раз Євангелії розповідають, що Ісусові послідовники, які довго були з Ним, все одно «здивовані» і «зачудовані» Його діяннями. «Ніколи ми такого не бачили!» – каже натовп, після того як Ісус зцілив розслабленого в Євангелії від Марка[4]. Після того як Він утихомирив бурю на Галілейському морі, Матвій пише: «А народ дивувався й казав: Хто ж це такий, що вітри та море слухняні Йому?[5]. Навіть обмовники зауважують Його чудеса, як у тому випадку, коли Його осуджено за зцілення чоловіка в суботу[6]. Чудеса – це істотна частина історії про Ісуса, так само, як інші знаки Його божественности. І зокрема воскресення.

Якщо людськість Ісуса – це камінь спотикання для багатьох, то Його божественність – тим паче. Для раціонального, сучасного розуму розмова про надприродне може бути обтяжливою – і неприємною. Чимало сучасних чоловіків та жінок захоплюються Ісусом, однак не зважуються визнати Його божественности. Попри ту увагу, яку Євангелії приділяють Його «чудодійній силі», багато хто воліє обмежувати ідентичність Ісуса особою мудрого вчителя. Томас Джефферсон зайшов настільки далеко, що створив власне Євангеліє, зосередившись на моральному вченні Ісуса і (буквально) вирізавши з нього чудеса та інші згадки про Його божественність. Джефферсон віддавав перевагу власній версії Ісуса, а не тій, яку ми бачимо в Євангеліях.

Як і багатьох інших, його бентежили деякі епізоди з життя цього Чоловіка. Він потребував Ісуса, що не загрожує і не бентежить, Ісуса, Якому він міг би дати раду. Ознайомившись з редагованою версією Нового Заповіту Джефферсона, дослідник Нового Заповіту Е. П. Сандерс дійшов висновку, що мудрець з Монтічелло створив Ісуса, який зрештою «вельми скидався на Джефферсона»[7].

Але і людськість, і божественність – це частина історії Ісуса. Оминіть одне або друге, відітніть незручні фрагменти, і мова вже йтиме зовсім не про Ісуса. Це буде наше творіння.


[1] Технічно, «Палестина» була римським терміном. Імовірно, що Ісус натомість говорив би про «Галілею», «Юдею» і «Самарію». Я вживатиму термін «Палестина І століття», тому що це найпоширеніша назва Ісусової батьківщини в І столітті

[2] Мр. 7:24-30; Мт. 15:21-28

[3] Levine and Brettler та ін., Jewish Annotated New Testament, 75

[4] Mp. 2:12

[5] Мт. 8:23-27

[6] Мт. 12:9-14; Mp. 3:1-6; Лк. 6:6-11

[7] Sanders, Historical Figure of Jesus, 7

Попередній запис

Остання подорож

Наступний запис

Христологія «знизу» і «згори»