Маріїне «так»

Історія Благовіщеня повсякчас зворушує мене. І впродовж багатьох років я дивувався, що принаджує мене саме в цій євангельській історії. Чи це пришестя незвичайного в буденне життя жінки? Чи те, як єдине рішення – «так» Марії – змінює історію? Чи те, як Бог обирає найнеймовірніших людей, щоб звершити Божі бажання для світу?

Усі ці речі хвилюють мене, як і ще дещо особистіше. Бо що довше я розмірковую над цим уривком, то більше мені здається, що ця історія містить у собі весь поступ особистих взаємин людини з Богом. Те, що відбувається з Марією, відбувається з нами.

Передусім, зачинателем є завжди Бог. Бог розпочинає бесіду з Марією, так само, як з нами, неочікувано вриваючись у наше життя. Виявляється, що нас зворушує цитата з Писання, до сліз проймають дружні слова розради у важкі часи або ми нестямимося від радости, уздрівши осіннє листя, що ряхтить під осіннім полуденним сонцем. І ми міркуємо: «Звідки в мене ці почуття туги, вдячности, зачудування?».

Це Бог, Який починає розмову. І коли ми усвідомлюємо, що це може бути Божий голос, що відбувається? Іноді ми вдячні. Але й так само часто ми боїмося – як Марія.

Страх – це поширена реакція на Божі діла. Усвідомивши, що до нас, мабуть, наближається Бог, ми інстинктивно відсахуємося. Думки про те, що Творець Всесвіту приходить в «мікрокосмос» нашого життя, можуть сповнити жахом. Іноді, коли я на реколекціях зненацька знаходжу рішення довготривалої проблеми або мене раптом осяює розуміння, яке неначе походить ззовні (як-от: «Я ніколи не зміг би додуматися до цього сам»), то відчуваю страх або, як один переклад описує Марію, «вельми тривожуся». Бог звертає на нас увагу. Як же це може не лякати?

Крім того, нас може непокоїти, що Бог звертає на нас увагу в нашій нікчемності, іншими словами: «Хто, я?». Мабуть, що сучасним вірним важко належно оцінити цей аспект життя Марії, особливо, надивившись на ті зображення, що прикрашають Базиліку Благовіщення – десятифутову мозаїку сильної гордої жінки – але ми мусимо пам’ятати, ким була Міріям з Назарету. Передусім, вона була жінкою. По-друге, вона була юна. По-третє, вона була, найімовірніше, бідна і жила в провінційному містечку. І останнє, вона була юдейкою в країні, де, зрештою, правила Римська Імперія. Коли ми все це об’єднаємо, то Марія постане особою, що не наділена владою. Уявіть собі, наприклад, що в нинішні часи Бог з’являється молодій дівчині в невеликому африканському селі.

Ангел лагідно каже забути про все: «Не бійсь, Маріє!». Насамперед Марія чує ті слова, які часто вживатиме її Син за час Свого служіння, наприклад, коли ходитиме по воді перед очима настрашених учнів. Можливо, Марія ділилася своїм досвідом з Ісусом. А чому б і ні? Хтозна, чи Марія не повторювала заспокійливі слова ангела наляканому хлопцеві, збентеженому підліткові чи стривоженому чоловікові: «Не бійсь, Ісусе».

Тоді ангел пояснює їй, що сталося. І знов же, як у нашому житті. Візьміть приклад молодої особи із заможного роду, яка чує поклик до іншого трибу життя. Природно, що ця зустріч не така драматична, як у Марії, але це все одно зустріч з благодаттю. Уявіть собі жінку, професора університету, яка запрошує вас працювати серед нужденних у країні третього світу. Спершу це вас приголомшує – «Я?» – але також ви інтуїтивно відчуваєте Божий голос у цьому запрошенні. Після того як минає перший шок, професор описує, яким буде життя за океаном.

Ви будете жити в далекому селі; вам доведеться вивчати нову мову; ви будете далеко від друзів та сім’ї; але зустріч з тими, хто живе в злиднях бідности, каже вона, преобразить вас. Саме це ангел робить для Марії, коли вона долає тривогу: він допомагає їй зрозуміти.

У цей момент, разом з Марією, ви, мабуть, запитаєте: «Як же воно станеться?».

Кілька років тому в мого батька виявили рак легень. Коли я телефоном почув від матері цю новину, мене охопив страх. Тоді мені вже було за сорок, і я знав друзів, які опікувалися невиліковно хворими батьками, а тому міг уявити собі майбутнє: сумні візити до шпиталю, монументальні почуття страху і втрати. І врешті-решт жахлива реальність – побачити, як страждає і вмирає мій батько. Я знав, що Бог просить мене прийняти все це, але хотів сказати: «Що ж буде? Як я дам собі раду?». Марія ставить ті самі питання.

Відповідь ангела розважлива. Гавриїл не дорікає їй за зухвальство і не обтяжує її фізичною недугою за висловлений сумнів, як це було із Захарією[1].

Натомість, ангел лише просить її озирнутися. «А ото твоя родичка Єлисавета і вона зачала в своїй старості сина, і оце шостий місяць для неї, яку звуть неплідною». Але цілком можливо й те, що Марія, родичка Єлисавети, уже встигла почути дивовижну новину про вагітність старої жінки. Як на мене, ангел каже їй: «Ти маєш сумніви щодо того, що зробить Бог? Тоді просто подивися, що Бог уже вчинив». Озирнувшись назад, Марія дістає змогу подивитися вперед. Знання пробуджує віру.

Я часто зустрічався з людьми, які не могли дати собі раду з приголомшливими новинами. У таку пору навіть найвідданіші можуть засумніватися в Божій присутності. Однак часто їм допомагає відновити довіру просте запитання: «Чи колись у важкі часи з вами був Бог?».

У той самий спосіб, яким ангел направляє Марію, вказавши на те, що вже сталося, приятель може запросити нас до спогадів. «Чи траплялося колись, – може запитати приятель, – що ти пережив був скрутні часи, а тепер бачиш у цьому руку Божу?» І часто ми застановляємося та скажемо: «Тепер, коли ти про це згадав, я розумію: коли мені здавалося, що далі так тривати не може, щось допомогло мені впоратися з труднощами. Бог був зі мною». Спогади про Божі діла в минулому допомагають нам прийняти майбутнє.

З новою упевненістю Марія каже «так». Зауважте, що це сталося цілковито вільно, без жодного примусу. І вона мала змогу відмовити. Також Марія доходить до цього рішення, не питаючи чоловіка. Вона не просить дозволу в Йосипа. І не каже ангелу, що мусить порадитися з батьком. Молода жінка, яка живе в конкретний час, ухвалює рішення щодо прийдешнього царя. Та, що не має влади, погоджується народити на світ Того, хто владу має: «Нехай буде мені згідно з словом твоїм!».

Моя добра приятелька нещодавно розповіла мені, яким важливим виявився цей євангельський текст для неї як матері. Вона сказала, що кожного тижня молиться віршем «Благовіщення» Денізи Левертов. У цьому вірші є такі рядки:

  • Нам говорять про тиху покору.
  • Ніхто не згадує про відвагу.
  • Дух, який спричиняє народження,
  • не ввійшов у неї без згоди.
  • Бог чекав.

Приятелька сказала мені: «І євангельський уривок, і сам вірш нагадують мені фізично згоджуватися з присутністю Бога в моєму житті, з охотою і відвагою». Ця реальність стала їй ще очевидніша, коли вона народила двох дітей. «Годі переоцінити, наскільки важлива ця свобода відповідати Богові в моєму житті, і тілесність цієї згоди лише підносить її».

З Божою допомогою світ готується до чогось нового, того, що навіть Марія не здатна усвідомити сповна, можливо, навіть до самого воскресення. Пам’ятайте, Марії сказано, що її Син буде Сином Божим, а не що Його катуватимуть, скарають смертю на хресті, і після того Він воскресне з мертвих. Марія згоджується з майбутнім, якого не знає. Вона є прикладом того, як дозволити Богові виконувати свою роботу, не дошукуючись до її смислу.

Коли ми кажемо «так» Богові, зазвичай наслідки вражають нас. Ми кажемо «так» на вінчанні і дістаємо благословення, що далеко перевершують всі наші сподівання. Ми погоджуємося піти на посаду вчителя, і згодом учні змінюють наше життя. Простіше кажучи, ми кажемо «так» Богові і перемінюємося цілковито.


[1] Деякі вчені звертають увагу на цю відмінність між Захарією і Марією: Захарія вимагає розуміння, тим часом як Марія просто питається, як станеться вагітність. Або, можливо, як старший і священик, вихований у вірі, Захарія повинен був виявити більшу віру

Попередній запис

Подія Благовіщення

Наступний запис

Як народилися Євангелія