МОЛИТИСЯ “У СЕРЦІ”_2

Серце – джерело одкровення

Отже, до голосу серця слід дослухатися. Той-таки Теофан пише: “З цього випливає, що серце завжди і безперервно відчуває стан, в якому перебуває душа й тіло. Це відчуття відображається в різноманітних враженнях, викликаних окремими духовними чи тілесними вчинками, предметами, які нас оточують чи з якими ми стикаємося, зовнішніми обставинами і, на загал, перебігом нашого життя”. Ми бачимо чимало різного, обмірковуємо побачене, але тільки серце говорить нам, якою є цінність усього цього для нашого життя.

Серце гарантує істинність віри. Віруючі не спроможні довести свою віру в Христа за допомогою раціональних аргументів. Проте почуття серця дарує їм впевненість у тому, що вони на правильному шляху, який веде до спасіння: “Хто вірує в Божого Сина, той свідчення має в собі…” (1Ів. 5:10).

Чисте серце також допомагає нам пізнавати інших. Відомі духовні наставники, як-от російські “старці”, дивували своїм знанням сердець (кардіогнозою). Про св. Серафима Саровського розповідали, що він вмів читати в людських серцях, наче у відкритій книзі. Цікаво, що це не вважалося чудесним даром. Бог створив нас, щоб ми знали один одного. Гріх зводить мур між людьми. Для того, хто зумів очистити своє серце, серця інших відкриті. Отож, якщо найкращим засобом для очищення серця є любов, то розуміє іншу людину тільки той, хто її любить.

Очищене серце – джерело споглядання Бога

“Бачити Бога в усьому сущому” – такими словами східні автори визначають християнське споглядання. Це вельми високий ідеал, але до нього повинні змагати всі християни. Слово “споглядання” (лат. контемпляціо, гр. теорія), говорить про здатність бачити. Кожна людина прагне бачити дійсність, з якою їй доводиться стикатися. Проте бачити можна по-різному. Найперше, за допомогою очей. Але так ми не побачимо Бога, оскільки Він невидимий. Інтелект, який формулює чіткі ідеї і абстрактні поняття, дає нам змогу бачити на дещо вищому рівні. Але й цим шляхом годі дійти до Бога, оскільки Він виходить за межі того, на що здатний людський розум. Та все ж Христос пообіцяв нам можливість бачити Бога: “Блаженні чисті серцем, бо вони будуть бачити Бога” (Мт. 5:8).

Сирійський містик, мученик Сагдона, писав: “О, світле око серця, яке завдяки своїй чистоті ясно бачить Того, на чий вид серафими ховають обличчя! Де ж [Бог] зазнає любови, як не в серці? Де явить себе, як не там? Блаженні чисті серця, бо побачать Бога”.

З огляду на те, що чистим є серце, сповнене любов’ю, вислів Леонардо да Вінчі “Велика любов є донькою великого знання” є пророчим стосовно будь-якого сучасного інтелектуалізму; любимо красу, яку знаємо. Проте ми, християни, можемо заперечити: “Велике знання породжується великою любов’ю”. “…Бог є любов” (1Ів. 4:8). Тому без любови пізнати Його неможливо.

Серце пізнає Бога за допомогою внутрішнього натхнення

Ми вже пересвідчилися, що людина часто зазнає вторгнення безлічі думок. Щоб визначити, чи принесуть вони якусь користь нашому життю, потрібно з’ясувати не тільки їхній зміст, а й походження. Зважаючи на це, святі передусім прагнуть визначити, приходять вони “ззовні” чи “зсередини”. Думки, що приходять до нас ззовні, викликані багатьма чинниками: ми побачили щось, що змусило нас замислитися, почули якусь розповідь, співрозмовник “підкинув” нам певну ідею. Духовні автори зазначають, що й диявол може підсовувати нам різні ідеї, намагаючись збити нас зі шляху. З іншого боку, ми переконані, що й Бог промовляє до нас через натхнення. Святий Дух і справді подає нам деякі ідеї. Проте Він наближається до нас зовсім інакше, ніж диявол, Його голос ми чуємо насправді “зсередини”.

Сирійські автори описують це досвідчення метафорично. Серце, за їхніми словами, подібне на озерце. Якщо воно чисте, то в ньому віддзеркалюється небо. Подібно і в чистому серці відображаються Божі думки. Той, хто звик до них прислухатися, не потребує інших вказівок. Дослухання до Божого натхнення, яке звучить у глибині нашого єства, ці автори називають молитвою серця.

Молитва серця, описана західними святими

Нерідко стверджують, що молитва серця типова для Східної Церкви і невідома на Заході. Та все ж цікаво порівняти зі східними текстами дуже короткий, але вдалий опис, вставлений св. Ігнатієм Лойолою в ту частину “Духовних вправ”, де йдеться про розпізнавання духів. Він стверджує: “Лише один Бог, наш Господь, дає душі розраду без будь-якої попередньої причини, бо тільки для Бога властиво входити в душу, виходити з неї, зворушувати її, притягуючи всю її до любови своєї Божої Величі. Кажу «без причини» – це означає без будь-якого попереднього відчуття чи без пізнання попередньо будь-якого предмета…”. Мистецтво полягає у вмінні сприймати справжні порухи.

У давньому життєписі св. Франциска читаємо, що він дуже часто відчував такі інтуїтивні спонуки і не дозволяв собі уникати їх, він прислухався до них із неабиякою увагою. Так, коли ішов кудись разом із іншими і раптово відчував, що наближається “просвітлення”, то відпускав всіх уперед, а сам зупинявся, прислухаючись до голосу Господа. Ще кажуть, що в такі хвилини святий клав руку на серце (цей жест рекомендують ісихасти) “і тоді говорив із Господом, відповідав своєму судді, просив свого Отця, розмовляв із Другом, вітав [свою душу] із таким Подругам”.

Знати самих себе, щоб знати Бога

Християнська думка перейняла і розвинула слова, вирізьблені на стіні в дельфійському храмі й донесені до нас Сократом: “Пізнай себе!”. Що ж означає для християнських авторів пізнати себе? Тут йдеться не про психологічні знання, а радше про ті знання, які називають моральними: знати, яке добро ми спроможні здійснити, які чесноти маємо втілювати в життя. Св. Василій Великий говорить про ще глибше, богословське пізнання себе: пізнавати Бога, роздумуючи над Його образом у нашій душі і дослухаючись до голосу Духа у власному серці. Власне останнє і є так званою молитвою серця.

Актуальність молитви серця

Часто стверджують, що молитва серця є привілеєм східних аскетів і майже невідома на Заході.

Справді, на Сході про неї багато говорять. Російський богослов Б. Вишеславцев пише: “Якщо релігія – це особисті відносини з Богом, то зв’язок із Божественним не може існувати деинде, ніж у глибинах мого «я», у глибинах серця, бо Бога, як каже Паскаль, відчуваємо серцем”. Як це не дивно, та один із найкращих, хоч і найкоротших описів цієї молитви знаходимо у вже наведеному вище уривку з “Духовних вправ” св. Ігнатія Лойоли, де йдеться про думки і ставлення, які не мають “попередньої причини”. Ми живемо в суспільстві, де звикли думати, що всі події мають якусь зовнішню причину, кожен порух викликано поштовхом, впливом іншої сили. Психологи-позитивісти призвичаїли нас до думки, що душа дитини – це tabula rasa, де можна знайти тільки те, що там записали інші. Тому суспільство намагається нас “просвітити”, у позитивному чи негативному значенні цього слова. Отож, людина звикла слухати тільки те, що кажуть інші, не звертаючи уваги на натхнення, яке йде від серця і породжене Святим Духом. Лишень митцям – та й то не завжди – ми дозволяємо відчувати якесь натхнення. У духовному же житті кожен має бути “митцем” і торувати свій життєвий шлях під проводом Найвищого “Митця”. “Чисті серцем, – стверджує св. Франциск з Асижу, – це ті, хто зневажають земне і прагнуть до небесного, ніколи не перестаючи поклонятися Господеві, Богові істинному, і бачити Його чистим серцем і душею”.

Попередній запис

8. МОЛИТИСЯ “У СЕРЦІ”

Наступний запис

ЕПІЛОГ