МОЄ ПОКЛИКАННЯ ВІД БОГА – ЯКЕ ВОНО?

“Великий садівник” або ж: Покликання – не створити

Розглядаючись навкруги, мабуть зробиш висновок – ось і “сидять над прірвою”: забракло кандидатів на священиків, замало асистентів у ділянці пасторальної праці, майже немає покликань до монашого стану…, рекламують, просять фахової поради Церкви та розносять рекламні проспекти поміж людей. І що ж?..

Ти не цілком позбавлений рації. Це серйозні причини засмучення серед осіб, які несуть відповідальність за долю Церкви і хвилюються за твоє майбутнє. Без сумніву – річ зрозуміла. Покликання не можна “створити”. Коли парох захоче зі свого ревного міністранта “зробити” священика, а родичі посилатимуть сина на навчання до семінарії, бажаючи бачити його біля вівтаря, а жіноче згромадження вестиме агітацію серед дівчат, які навчаються в їхніх школах, вони стануть подібними до садівника, про якого пише св. Тереза з Ліз’є (1897): “Що буде, коли неосвічений садівник порозсаджує як завгодно кущі, не розрізняючи сортів, та схоче на персиковому дереві побачити розквітлі суцвіття троянд”.

У духовному покликанні вербування неможливе. Бо тільки в Його святій волі – покликати, кого Він забажає, як говорить апостол Павло: “Щоб позосталась постанова Божа у вибранні” (Рим. 9:11). Та ми мусимо рахуватися і з тим, що серед нас є покликання, непередбачені для заповнення “тимчасових прогалин”, бо віримо, що Бог сам про все потурбується. Він завжди кличе і часто промовляє до нових, “незапланованих” нами, інколи цілком несподіваних пріоритетів.

  • Скільки жіночих конгрегацій виникло лише за останні два століття, завданням яких є опіка над хворими та виховання дітей.
  • У грудні 1916 року, після смерти Шарля де Фуко, декілька молодих осіб пішли дорогою “наслідування”, внаслідок чого зародилися спільноти “маленьких братів” та “маленьких сестер”, які живуть серед убогих і поширені в цілому світі.
  • Вже останні десятиліття дали значну кількість “секулярних інститутів”. Це духовні спільноти, члени яких ведуть “монаший” спосіб життя за “трьома євангельськими радами” (про що пізніше ще поговоримо), але не проживають у монастирях, вони, подібно до робітників, стоять біля станка і як брати та молільники хочуть бути невідомими там, де Бог здається не відіграє жодної ролі.
  • У той час, коли Гітлер намагався здійснити свої жорстокі плани щодо завоювання світу, у тиші молитви та духовних наук зароджується реформована екуменічна монаша спільнота в Тезе, яка згодом стане релігійною оазою молоді всього світу.
  • Вже 30 років відомою є професія асистента в ділянці пасторальної праці.

Можна залюбки продовжувати цей перелік. Виявляється, що не від прогнозів Церкви та спроб вербування, а від самого Бога походить те, чого потребує кожне покоління у свій час.

Бог дозволяє Своїм рослинам рости, де і коли Він забажає. Йому належить визначати, милуватимуть зір пелюстки троянди чи персики. Та все ж пам’ятаймо, що Бог потребує нас як співробітників, так як Іллю, і запрошує до співпраці, щоб допомагати утверджуватися покликаним.

Св. Тереза пояснює це на прикладі садівника: “Я переконана, мій Бог нікого не потребує, щоби вершити Своє, проте як вмілому садівникові Він дозволяє садити рідкісні рослини, наділяючи для цього потрібними знаннями, і залишає за собою право піклуватися про врожай, так й Ісус Своєю божественною ласкою хоче, щоб ми допомагали Йому плекати душі…” “Тому від дитячих літ треба вчитися розпізнавати, чого Бог вимагає від кожного з нас, і зміцнити дію ласки, не забігаючи поспішно наперед, а також не пригальмовуючи… О, як багато людей осягнуло б святість, коли б мали добрий провід”.

Бути садівником і доглядати сад – єдине, що повинна робити Церква для зростання покликань. Вона мусить зважати на те, як, де і коли Бог діє серед людей, та виявляти готовність, як “вмілий садівник” допомагати при народженні та становленні різних покликань. Чогось більшого вона не може зробити, а чогось меншого – не має права.

Збагни, що і ці написані рядки не мають на меті осягнути щось більше чи менше. А тільки бути садівником, що допомагає різноманітним квітам, кущам та деревам у Божому саду розквітнути повними чарівними суцвіттями, щоб принести плоди всім тим, хто їх споживає.

Хто є покликаним? або: Теоретичні підвалини

Ми весь час говоримо про покликання, але ще не зовсім з’ясували, що означає це слово. Хто є покликаним? Невже це стосується тільки священиків, монахів і монахинь. Чи не існує покликання до подружнього стану та покликання пекаря чи музиканта?

Наша загальна непевність та нерозуміння цього поняття зумовлюють вживання слова “покликання” в різних аспектах: то у вужчому значенні, коли пов’язується безпосередньо тільки зі священичим та монашим станом чи духовною професією, то в ширшому, надаючи йому особистого характеру, коли береться до уваги те, що кожна людина покликана Богом ступити на свій неповторний життєвий шлях.

По суті, запитання про покликання є водночас і запитанням про сенс мого життя: Для чого я властиво живу? Чому моє життя повинно бути вдалим? Як хочу його прожити? Дати відповідь на ці запитання я зможу тільки тоді, коли надам своєму життю змісту, знайду високе завдання, якому посвячу себе цілковито. Якраз християнин і не вірить, що людина сама вважає слушним те, що Бог знає, з якою метою використовує кожного з нас. Вигадувати щось самому про сенс життя людина не має права, вона зобов’язана лише віднайти його. Існує велика відмінність між питаннями: Що хочу я вчинити зі своїм життям? та: Господи, що хочеш Ти, щоб я учинив? Вже сама форма запитання впливає на моє майбутнє: чи буду зводити споруду свого життя за власним проектом, чи “житиму за покликанням…”, а керівництво передам Господеві.

Наступні пояснення трохи складнішого характеру, та все-таки необхідні для розуміння того, що означає покликання в ширшому та вужчому значеннях і поєднання конкретного із загальним. Однак “червона нитка” цієї книги не згубиться, коли перегортаєш і цей розділ.

Попередній запис

ВСТУП

Наступний запис

ОСНОВНЕ ПОКЛИКАННЯ ЛЮДИНИ: ЖИТТЯ В "ПОДВІЙНІЙ ВІДКРИТОСТІ”