МСТИВІСТЬ – НЕПРИБОРКАНА Й БЕЗМЕЖНА

Коли людина глибоко ранить іншу людину, жертва просто потопає в бажанні помсти. Нас мучить сильне бажання повернути справедливість, досягнути законної рівности, тож здійснюємо свою помсту, завдаючи своєму кривдникові шкоди. Почуття помсти має сильну внутрішню динаміку й тенденцію безмежного наростання, неприборканости й надмірности. Що глибших завдано ран, то жорстокіша мстивість жертви. Це почуття може так сильно опанувати людиною, що вона навіть здатна вбити, принизити, вдатися до найбрутальніших форм розплати і покарання. Ведені цим страшним почуттям, ми можемо бути спровоковані не лише до фантазій різного насилля, а й до конкретних необдуманих учинків.

Попри благородний намір відновити втрачену справедливість, з душі потерпілого виринає сильний і хаотичний намір помсти, який не має нічого спільного зі справедливістю.

Коли героїв античних оповідань охоплювало почуття помсти, вони ставали несамовитими. У цій злості й несамовитості в людині розвивалася неймовірна і згубна сила. Однак мстивість – це, у жодному разі, не лише проблема архаїчного суспільства. Ми самі не можемо запобігти почуттю помсти, яке раптом виринає як тільки нам завдадуть болю. Однак від нас залежить наша реакція на образу чи завданий нам біль. У мстивості прихований порив до встановлення втраченої справедливости і глибока туга за нею. Зруйнована справедливість мусить відродитися. Почуття помсти знайомить нас із власною агресією, а тоді її позитивна сила може спричинити те, що людина відмовляється від ролі жертви. Однак коли ми дамо волю своїй мстивості, то самі перетворимося на зловмисника й робитимемо інших людей своїми жертвами. Це приведе в глухий кут. Порив почуття помсти, який відчуваємо в собі, варто перетворити на порив вирвати зі свого серця ту особу, яка завдала нам болю, а отже, визволитися від її влади над нами.

Часто мстивість проявляється в наших мстивих фантазіях. Ми з насолодою уявляємо, як принижуємо словами того, хто нас образив чи завдав якоїсь шкоди. Іноді ці фантазії вражають своєю брутальністю. Ми сильно бажаємо образити свого кривдника, а іноді навіть його вбити. Такі фантазії помсти можуть познайомити нас із силою, яка допоможе дистанціюватись від інших. Однак якщо випустити свою фантазію помсти на волю, це не приведе до добра. Карл Густав Юнг застерігає людей не дозволяти цим фантазіям брати гору, тому що в цьому випадку цими фантазіями ми переступаємо усі людські межі та цінності. А насправді це призведе до нищівної неприборканої поведінки.

Однак не варто придушувати в собі почуття мстивости. Коли вона охоплює нас, це свідчить про наше глибоке душевне зранення. Ми повинні свідомо її прийняти й навчитися захищатись від майбутніх зранень. Такий захист може полягати в тому, що ми представимо своєму кривдникові свої межі, які йому не можна переступати. Покарання, яке призначає суд через недотримання справедливости, у кінцевому результаті є наслідком думок про помсту та розплату. Тільки ми не повинні мститися самостійно.

Біблія кілька разів напоумляє нас, що Бог сам помститься за нас, і помста нас ані трохи не стосується. Зі своїми почуттями кривди та прагненням відновити справедливість треба звернутися до Нього. Він справді може покарати лиходія і відновити втрачену справедливість. Псалми спрямовують почуття мстивости та прагнення помсти до туги за Божою справедливістю. Лише тоді, коли ми зізнаємося Богові у своїй мстивості, Він зможе перемінити це почуття. Придушене почуття шкодить нам так само сильно, як і пережите почуття. Якщо ми виразимо його в молитві, то воно може перемінитися на віру в те, що Господь відновить справедливість, що зловмисникові не вдаватимуться більше його підступні наміри. Ось обіцянка, на яку натрапляємо в Біблії: Господь заступиться за Своїх убогих і знесилить їхніх кривдників.

Попередній запис

БЕЗСИЛЛЯ – ВИЗНАННЯ СВОЇХ МЕЖ

Наступний запис

РОЗЧАРУВАННЯ – БЕЗ ЕНЕРГІЇ, БЕЗ НАДІЇ