Людина “чутлива й уважна” зауважує біля себе велику кількість більших чи менших особистих людських трагедій, через які гасне іскорка життя і які женуть її до гнітючої безнадійности. Не йдеться тут про трагедії ураженого людського тіла. Йдеться про трагедії загублених людських душ, які ніяк не можуть знайти дорогу до Бога. Один чоловік середнього віку трохи під впливом алкоголю (можливо, якраз це йому помогло відкрити свою душу) сказав мені: “Я вже стільки разів обманув Господа Бога, що вже не можу від Нього нічого сподіватися”. Яка велика трагедія! І які руйнівні наслідки вона має в його житті. Та ще більшою трагедією є те, що він “заблокований”, неспроможний прийняти Божий заклик ступити на путь покаяння.
Скільки таких бар’єрів (більших чи менших) відділяє нас самих від Бога? Скільки подібних перешкод нам заважають почати жити повноцінним життям Божих синів і дочок?
Потрібно чітко усвідомити собі і говорити це кожному – завжди і всюди, – що немає такої дороги життя, з якої би не можна було повернутися до Бога.
Приклади зі Святого Письма є доказом великої любови й дбайливости Бога якраз про тих, що від Нього відхилилися і стали чужими Йому. Нагадаймо собі хоча б Ісусову притчу про блудного сина або про загублену овечку. Бог любить нас, прощає нам і забуває усі злі вчинки, якщо навернемося до Нього. У Своєму милосерді терпеливо чекає і кличе кожну людину. Особливо наполегливо кличе того, хто впав, заблукав чи знеохотився.
Як би ми не помилилися в житті, мусимо усвідомити собі, що найспасительніша дорога виходу з усіх життєвих криз і колізій – це шлях повернення до Бога.
* * *
Гарно нагадує нам це святий апостол Павло, коли в Посланні до Римлян пише: А Божа правда через віру в Ісуса Христа в усіх і на всіх, хто вірує, бо різниці немає, бо всі згрішили, і позбавлені Божої слави, але дарма виправдуються Його благодаттю, через відкуплення, що в Ісусі Христі, що Його Бог дав у жертву примирення в крові Його через віру, щоб виявити Свою правду через відпущення давніше вчинених гріхів, за довготерпіння Божого, щоб виявити Свою правду за теперішнього часу, щоб бути Йому праведним, і виправдувати того, хто вірує в Ісуса. (Рим. 3:22-26).
Путь до Бога відкрита, шлях навернення – без перешкод. Йти по цій дорозі і кликати на цю путь інших – це можливість, з якої ми би мали вповні скористати.
Морально бідне суспільство породжує людей, яких характеризує збайдужіння душі до нового життя.
Знаменитим прикладом у цьому розумінні є для молодих Томас Мертон – визначний інтелектуал XX століття. Чоловік, який топився в матеріяльному достатку і, гадаю, саме тому мав дуже проблематичну молодість. Впав у безодню всіх можливих гріхів. Одного дня, однак, усвідомив собі, що таке життя веде до повної загибелі. Якоїсь безсонної ночі йому здалося, що бачить батька, який недавно помер. Вхопивши його за руку, батько поглянув йому в очі й дорікав, як живе. До ранку Томас вже не спав. Тієї ночі перший раз у житті молився. Певно постановив собі, що почне нове життя, бо твердо знав, що це не було нічне марення, а дійсність.
Після цього ступив до монастиря трапістів, щоб вийти на путь життя з Богом. Коли зауважив, що між трапістами є багато інтелігенції, яка шукає істини, бо деінде в житті її не знайшла, дістав ще більше охоти й сили йти цим шляхом.
Хоч був той чоловік морально цілком на дні, все ж таки з нього став великий католицький мислитель. Належно підготувавшись, охрестився, став католиком і навіть священиком, славою Церкви.
Зрозуміло, – це рідкісний випадок, але не єдиний. Таких випадків дуже багато. Про це свідчить історія Церкви і її сучасність. XX століття прикрашають сотні навернених інтелектуалів. Ці випадки чітко доводять нам, що коли нас торкнеться Божа благодать, і ми її не відкинемо, маємо велику можливість поправитися. Маємо можливість повернути своє життя в русло Божої волі. І на все це, знайдемо в собі силу, що є Божим Провидінням.
Через нашу слабкість сталася вже не одна трагедія в нашій душі. Але не впадаймо у відчай! Не “ховаймося” перед Богом. Слухаймо голос доброго Пастиря, Ісуса Христа, Який закликає нас повернутися в Божі обійми. Тоді омине нас Божий гнів, а зустріне вічна Божа любов, яка обіймає всіх, що повертаються. Амінь.