Надія на небо не лише для дітей

Віра у вічне життя, у майбутній світ дає нам змогу подивитися на страждання з іншої перспективи. Якщо останнє слово про моє життя було сказано ще 2000 років тому на Христовому хресті (і це слово «так»), то всі інші питання не важливі. Це не зменшує страждань, але їх стає легше витримати.

* * *

На небі нема пива. На небі ангели сидять на хмарах і грають на арфах. На небі все зроблено з коштовних каменів, а вулиці вимощені золотом. На небі завжди треба бути люб’язним і співати хвалу Богові. «Добрі дівчатка підуть до неба, погані – ні». Уявлення про небо навіть у християн часто не набагато відрізняються від зазначених.

Добре пам’ятаю: коли я був малим, небо мені не дуже подобалося, привабливим воно було як протилежність до пекла, де все значно гірше. За моїми уявленнями в небі тривало вічне богослужіння, на якому треба було тихо сидіти і робити тільки те, що можна робити на богослужінні. Нудьга. Тому я питав у мами, чи можна буде мені взяти з собою на небо свою червону пожежну машину. Вона відповіла дуже розумно: «Я не знаю, як воно там, але іграшок, думаю, вистачить».

Відтоді небо подобалося мені трохи більше. Через декілька років я вперше по-справжньому закохався і був твердо переконаний, що ВОНА буде в небі моєю подругою. Потім минуло ще декілька років і я навіть не пам’ятав її прізвища.

Дорослий християнин позбувається таких дитячих уявлень. Чи, можливо, вони залишаються? Ніхто не може уявити, як воно насправді, тому облишмо це. І не встигнеш оглянутися, як дитяче уявлення про небо переростає в богословське переконання, теоретичну конструкцію, красиву, як математична формула. Або трошки інакшу, якщо наші уявлення про небо більшою чи меншою мірою складаються під впливом Карла Валентина[1]. Я знаю чимало християн, які натягують на обличчя таку самовдоволену усмішку, коли я розмовляю з ними про небо, яку я інтерпретую так: як приємно, от же наївний дядечко. Цікаво! І досі трапляються такі.

Як же правильно розуміти Біблію, образи, якими в ній описано небо? Як розуміти слова Ісуса про оселі, які Він для нас там готує? Якщо в небесному Єрусалимі вулиці вимощені золотом, а брами викладені перлами? Якщо лев і ведмідь пастимуться на лузі з коровою, а хлопчик бавитиметься гадюкою?

Золоті вулиці та доми з коштовних каменів мене не приваблюють. Але річ не в цьому. Бо це все образи, а вони означають, що страждань більше не буде, нікому нічого не бракуватиме, не буде ніяких небезпек. Вся природа, зокрема й людина, буде в мирі із собою і з Богом. Мир без кінця. Сопричастя із Богом.

Отака теоретична частина. Але щоб мати надію, потрібно щось більше, ніж богословська теорія ймовірностей. Я розраховую на те, що Божий новий світ цілком реальний. Справді. Надія завжди пов’язана з відчуттями. А відчуття вимагають образів. Завдання цих образів не в тому, щоб коректно описати невидиму реальність (вона все одно буде інакшою), а в тому, щоб дати доступ до радості, яка колись настане.

Отже, уявіть собі: Ісус будує Вам оселю. Над дзвінком написане Ваше ім’я. Як Ваша оселя виглядає всередині? В якій вона місцевості? Що роблять люди? Як Ви живете? Чи можете Ви уявити, як Ісус сидить з Вами за чаркою шпетлезе[2]? Якщо Ви не можете цього всього уявити, то Він може (пор. Мт. 26:29).

Я не знаю, чи буде в небі якась робота і професії. Моєї професії психотерапевта, як я вважаю, не буде. Можливо, я піду ловити рибу або гратиму на музичних інструментах. А що Ви любите робити? Як? З ким?

На прощання Ісус сказав Своїм учням: «Страждання зазнаєте в світі, але будьте відважні: Я світ переміг» (Ів. 16:33). Перше речення правдиве – ми страждаємо.

Як же нам сприйняти серйозно і друге речення і сподіватися на новий світ, який звільнив Христос. Таким, наприклад, способом, що знову відкриваємо в собі дитину і бавимося цими образами. Варто це робити, тому що жива надія на майбутнє має вплив на моє ставлення до світу. Страждання залишаються, але змінюється мій погляд на страждання й клопоти. Те, що мене турбує, набуває іншого сенсу. Бо погляд на вічність, спільну з Богом, дає змогу витримати те, що було б нестерпним, якби не було вічності і Бога.

Чому християни набагато спокійніше дивляться на кінець свого життя? Християни зазнають страждань. Християни зазнають розчарування. У них бувають наболілі питання. Вони, як і всі інші люди, не захищені від небезпек, хвороб, від зла в нашому світі. Але знають, що все краще попереду.

КІНЕЦЬ


[1] Відомий німецький комік (1882-1948), артист кабаре, кінорежисер.

[2] Сорт дорогих німецьких вин із винограду пізнього збору (Прим. пер.).

Попередній запис

Вина і прощення – ясність у стосунках із Богом та з ближніми

Наступний запис

Вступ