Олександр уперше поїхав на Кубу для проведення дослідження для місії «Відкриті двері». Він запитав кубинського пастора про його потреби. Наш працівник очікував, що той перелічить багатенько матеріальних потреб і речей, необхідних для кубинської церкви.
– Перше, що нам потрібно, це ваші молитви, – відповів він, – щоб знати, що все тіло Христа з нами.
Потім він став говорити про гостру нестачу Біблій, посібників для навчання, матеріалів для недільних шкіл і письмового приладдя. Перелік потреб пастор закінчив запевненням, що вони можуть використовувати все.
– Якщо ви нам вишлете шматок мила, ми будемо вам вдячні, – зізнався він. – Ми будемо дякувати Богові за це!
Олександр говорить:
– Коли я подумав про Біблії, літературу і свободу, якими користуємося ми, то відчув, як до горла підкотився клубок. Але, незважаючи на всі ці благословення, моє свідчення не справляє такого сильного враження. Мені було важко висловити свої почуття.
– Пасторе, – сказав я, – я тільки тепер починаю відчувати і усвідомлювати всі труднощі, з якими ви зустрічаєтеся.
У пастора на очі навернулися сльози, і він тихо відповів:
– Так, брате, ми прожили найважчі двадцять п’ять років. Але ми не боїмося гонінь. Фактично ми якоюсь мірою раді їм, бо вони нас очищають![1]
* * *
А ось свідчення китайських віруючих, які пройшли через багато страждань.
– Господь знає: страждання, випробування, гоніння, утеча від небезпеки й арешти можуть очистити нас. Ми завжди повинні бути готовими приймати від Бога Його методи виховання[2].
Брат Фреді Сан довгі роки провів у китайській в’язниці за віру. Для нього в’язниця стала випробуванням вогнем. Він працював на заводі, де виготовляють залізні деталі. Щодня він завантажував і розвантажував горно, розпечене до 1500 градусів.
Серед цього пекла на землі Бог проговорив до нього.
– Я поставив тебе в це розпечене горно. Не хвилюйся, ти не розплавишся, але твоя нечистота буде відділена від тебе, і ти сам станеш корисною деталлю![3]
Брат Лем, пастор найбільшої домашньої церкви в Ханчжоу, Китай, говорить: «Християнин без страждань – немов дитина без навчання»[4].
Ось ще один з багатьох парадоксів Царства Божого. Я добре пам’ятаю історію про хлопчика, який допоміг метелику вибратися зі свого кокона. Але потім той не зміг літати і загинув. Тільки пізніше він дізнався, що ця боротьба за волю була важливою частиною розвитку крил метелика.
– Найкращим прикладом проходження через страждання є християни першого століття, в яких майно було конфісковано, а вони самі – кинуті до в’язниці за віру… Вони знали значення слів «чужі і мандрівники»[5].
Автор Послання до євреїв говорить нам про них: «Ви бо страждали й з ув’язненими, і грабунок свого майна прийняли з потіхою, відаючи, що маєте в небі для себе майно неминуче та краще» (Євр. 10:34).
Відомий канадський проповідник Кейт Прайс говорить: «Ми маємо достатньо здібностей переносити страждання, але в нас немає здатності радіти в них, а саме це набагато точніше визначає, наскільки вірно ми йдемо за Ісусом. Але, як би дивно це не звучало, шлях до радості лежить через страждання… Ми не прагнемо щастя. Це просто супутній аспект святості. А святість завжди спричиняє страждання»[6].
Ще один сучасний теолог Корнеліус Плантинга молодший робить такий висновок: «Ми не хочемо страждань; ми хочемо успіху. Ми рівняємось не на тих, хто займає низьке положення, кому боляче, а на тих, хто займає високе положення і здоровий. Ми не дуже любимо прокажених і невдах; ми віддаємо перевагу кар’єристам і дільцям. Для християн спокуса пристосування до цього світу є надзвичайно солодкою і сильною. Але апостол Павло говорить, що ми – діти Божі, якщо ми страждаємо з Христом… Бог не доручає виконання важких завдань найслабкішим дітям»[7].
Позитивне ставлення деяких християн Північної Америки до страждань кидає виклик їхнім численним співвітчизникам. Чарлі Відемейр цілком паралізований. Діючими залишилися тільки деякі м’язи обличчя. Говорити він не може, але може ворушити губами. І його розуміє його вірна дружина. Він говорить: «Труднощі є скрізь, але в нас завжди є вибір. Біль і страждання неминучі, але чи будемо ми при цьому в жалюгідному стані кожен вибирає на власний розсуд!».
[1] З приватного інтерв’ю з Олександром, червень 1989 р.
[2] «Господь усе знає», Китай і Церква сьогодні, том 7:3, червень 1985 p., стор. 7
[3] Дороті Аї Чанг, «Як Господь навчив мене через ослаблення», Допомога християнам, Шарлоттесвілле, Вірджинія
[4] Дейл Мак-Клейн, «Навчений у гонінні», ОМС євангелізаційна програма, січень/березень 1992 p., стор. 7
[5] Ервін Лютцер, Куди ми йдемо після цього? Стор. 43-44
[6] Кейт Прайс, Християнин на лінії фронту, серпень/вересень 1992 p., стор.6
[7] Корнеліус Плантинга, мол., «Важке завдання», Християнство сьогодні, 20 червня 1994, стор. 42